ЧЕРНІГІВСЬКИЙ
ФОРМАТ

У хащах і багні
Ферма лісківського ск «Лан» викликає розпач. Колись добротні приміщення для утримання телят, коней, дійного поголів’я кинуті напризволяще. Усі 110 голів, які залишилися у господарстві, утримуються в одному сараї. У решті – гуляє вітер, їх оточили височенні бур’яни, самосійні дерева.
У приміщенні, де мирно ремигали корови і зіщулилися від протягів телятка, пахло духмяним сіном і силосом. Корови були прив’язані по одній, а не групою, як того вимагає техніка пожежної безпеки.
Електропроводка у незрозумілому стані – вітри ганяють обірвані дроти. У разі пожежі чи загоряння невідомо, як і чим тваринники гаситимуть вогонь – ніде не видно ні відра, ні багра, ні лопати, ні вогнегасника.
– Та все підряд крадуть, не можна на видноті залишати, – каже завідувач ферми Надія Бушак. – Маємо все необхідне, але ховаємо під замок. Кому треба, той знає, де взяти ключ у разі біди.
Та, як буває у таких випадках, коли загоряється будівля, господар через хвилювання і розгубленість забуває навіть номер телефону, за яким треба викликати пожежників. А щоб ключ знайти, відкрити двері, познаходити відра, вогнегасники…

Сіно чи солома?
На фермі ск «Бірківський» без гумового взуття не пройти. Але ми ризикнули. Обійшли всю територію, поміряли глибину всіх калюж і натрапили на молодих і не дуже людей, які вантажили на підводи і не сіно, і не підстилку. Періщив дощ, а той корм, чи що воно таке, лежав просто неба. Спитали у чоловіків, що вони вантажать. Ті посміялися з нас, мовляв, городяни, не знають, що худоба у селі їсть взимку. І ту мокротечу повезли до розкритих сараїв. Дахи у переважній більшості на них драні, без лат і шиферу.
Ходили-ходили, але ні доярки, ні телятниці, ні завідувача ферми так і не побачили. Хотіли самостійно зайти до сараю, де мукали телята, однак не ризикнули двері відчинити – вони були підперті здоровенною корягою. Обійшли навколо. У вибиті вікна жалібно висовували до нас свої голівки телята. На них дув холодний вітер, захльостував дощ…
Не побачили ми ніде ні пожежного щита з усім його начинням, ні вогнегасника. Колись ошатний і теплий будинок тваринника стоїть сиротою з обдертими стінами. Нікому став непотрібний…

Перевіряти вже нічого
По дорозі до Семенівки проїхали територією колишньої ферми у Блистові. Її приміщення поступово зникають з лиця землі. Що на паї розділили, що розтягли. А чи побудують коли взамін?
Семенівська ферма зустріла тишею. Ніде жодного хвоста – ні в кошарах, ні в сараях. Усі приміщення цілі, з вікнами і дверима, жодної шиферини не вкрадено. І кошари як кошари. Дивина та й годі! Вогнегасників не знайшли, тільки зграю горобців потривожили.
Трапився нам літній чоловік, який підводою їхав у своїх справах через фермівський двір.
– Їдьте, люди добрі, додому, – сказав. – Нічого тут перевіряти вже. Було десять корів, і тих із тиждень тому вивезли хтозна куди. Приїхала велика машина, загнали худобу та й крапку на фермі поставили.
Наступної зими, мабуть, не тільки в Семенівку не треба буде їхати. Скільки маємо таких господарств, де ні вівці, ні коня, ні поросяти! Дожилися. Дохазяйнувалися.

Джерело: "Наше слово", Менська районна газета", http://nslovo.com/article_878.html