реклама партнерів:
Головна » 2018 » Травень » 13 » Менщина історична. Чим колись займалися жителі Менщини?
16:28
Менщина історична. Чим колись займалися жителі Менщини?
Менщина історична. Чим колись займалися жителі Менщини? Ігор Андрієнко (стаття з архіву газети "Менщина" № 41 від 10 жовтня 2013 року)
Як відомо, з глибокої давнини Мена займала важливе місце в процесі обміну та торгівлі на Чернігівщині, виправдовуючи таким чином свою назву.

Знахідки, що зібрані в Менському районному краєзнавчому музеї ім. В.Ф. Покотила, свідчать про те, що ще за часів Київської Русі на території сучасної Менщини розвивались різні ремесла, зокрема обробка заліза та виготовлення з нього знарядь праці та побутових предметів. У музеї знаходяться сошники, сокири, долота, ножі, замки тощо. Виготовлялось багато дерев’яних предметів. У період становлення капіталізму розвивались шляхи сполучення, зростала ринкова торгівля і це давало поштовх до того, що багато предметів виготовлялися не лише для власних потреб, а й почали знаходити збут на ринках. Утворилися промисли.

У XVII – XVIII ст. набуває розвитку мукомельне та круп’яне виробництво. У 1754 році на річках в межах сучасного Менського району було 47 водяних млинів, в тому числі на річці Мені – 14, Бабці – 6, Дягові – 3. Деякі водяні млини працювали тільки весною, під час значного підйому води, так звані "вешняки". Сила води приводила в рух і сукновальні, на яких виготовлялося сукно для верхнього одягу.

Майже біля кожного населеного пункту були млини-вітряки, діяли крупорушки, олійниці. Славився місцевий урожайний сорт гречки "булигівська". Для добування олії йшло насіння не тільки конопель та льону, а й таких олійних культур, як кольза, рапс, гірчиця, рижій.

У другій половині XVII ст. на Чернігівщині створюються об’єднання за професіями – цехи. За переписом 1666 року у Мені та Березні було 129 цехових робітників. Кожний цех мав свою емблему, прапор. Кошти цехів створювалися як із внесків, так із відрахувань від реалізації продукції.

У великій пошані завжди було ковальське ремесло – одне з найдавніших занять. В кожному селі була кузня, а у Мені та Березні їх було по кілька. Із заліза виготовлявся сільськогосподарський інвентар, різноманітні побутові предмети. Ковалі проводили також їх ремонт, підковували коней.

Поруч з ковальством розвивалося і бляхарство (виготовлення виробів з жесті), а обробкою дорогоцінних металів займалися майстри-золотарі.

За переказом, у 1694 році у Мені працював золотар О. Радков, вироби якого славилися далеко за її межами. У кінці XVIII – на початку XIX ст. здобули визнання майстри-золотарі з Березни С. Полуян, А. Кохан та М. Кияшко.

Широкого розповсюдження у XVIII – XIX ст. набули на Менщині промисли, зв’язані з обробкою дерева та виготовлення виробів з нього. У Сосницькому повіті, до складу якого входила значна частина нинішнього Менського району, одних тільки бондарів налічувалося 984 особи; майстрів по виготовленню возів, саней, а також їх частин – 497. А ще ж виготовлялося багато різних побутових і господарських речей – ткацьких станків-верстатів, прядок, дерев’яних вуликів-довбанок (дуплянок), скринь, полиць для посуду, ночов.

Славилися майстерністю пильщики з Макошине та Слобідки, які пиляли колоди на пластини та дошки. Але на початку XX ст. цих майстрів значно поменшало у зв’язку з тим, що у Макошине почали працювати три лісопильних заводи спритних промисловців Осовцова, Лев’янта та Марголіна – того самого купця-підприємця, на кошти якого у Мені було споруджено паровий млин.

Розповсюджено було виготовлення виробів із лози.

У домашньому побуті використовувалися вироби з соломи – плетений посуд для зберігання насіння, сухих фруктів та ягід, а у великі бочки-солом’янники засипали зерно. Іноді з соломи виготовляли вулики, а солом’яні брилі були звичайним доповненням до літнього вбрання селянина.

У кількох населених пунктах Менщини діяли цегельні – і приватні, і громадські. Так, наприклад, у с. Блистові ще у XVIII ст. громадська цегельня знаходилась в урочищі Вовків Гай, а в XIX ст. була споруджена нова – в урочищі Березовщина.

Гончарний промисел на Менщині не набув поширення. Виготовляли глиняний посуд деякий час у Киселівці, а селяни зі Слобідки скупляли його на Сосниччині, зокрема у с. Кудрівці, і возили його на продаж у Ніжин, Прилуки і, навіть, на Полтавщину та Харківщину.

На Менщині, особливо в Березні, працювало багато майстрів по обробці шкіри та хутра, виготовлення виробів із них. Користувалося попитом березнянське взуття, а також кожухи, шапки, шкіряна кінська збруя.

Широко розповсюджений був ткацький промисел. Дослідник М. Пакульський писав, що у 1910 р. ткацтвом у Мені займалося 280 осіб майже в 100 дворах, майже стільки було ткачів і в Березні. Ткані вироби виготовлялися з конопляної, льняної та вовняної пряжі. Ткались лляні рушники, скатерті, а також полотно для пошиву білизни і деякого верхнього одягу. Грубе полотно з конопляної пряжі скуплялося торговцями для пакування тютюну. Із вовняної пряжі, пофарбованої в різні кольори, ткали килими, ковдри-ліжники, плахти в Мені, Блистові, Городищі, Синявці.

Виготовлення вірьовок – цей промисел з глибокої давнини був одним з найпоширеніших і найнеобхідніших.

Віддавна славилася Менщина вишиваними виробами, які використовувалися здебільшого для задоволення власних потреб чи виготовлення на замовлення і рідше йшли на продаж. Найрізноманітніші малюнки з чергуванням червоного і чорного кольорів виконувалися спочатку на полотні, пізніше на колінкорі та інших тканинах фабричного виробництва різнокольоровими нитками.

Джерело: Менщина



Категорія: КУЛЬТУРА | Переглядів: 169 | Теги: торгівля, Менщина, історія | Рейтинг: 0.0/0

QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Всього коментарів: 0
avatar