17:32 Похід гетьмана Сагайдачного на Москву 1618 року | |
Ім’я одного із найвизначніших гетьманів Війська Запорозького Петра Конашевича-Сагайдачного вписане до славетних сторінок нашої історії. Але що ми знаємо про цього лицаря козацького духу? Ким він є для переважної більшості українців? Насамперед він – відомий військовий і політичний діяч. Щедрий меценат та оборонець українського православ’я. Очільник козацьких походів проти Кримського ханства та його сюзерена Османської імперії. Шанований полководець битви під Хотином 1621 року, поразка в якій змусила турецького султана відмовитися від амбітних планів завоювання Європи. Герой однієї з найулюбленіших українцями народної пісні «Ой на горі та й женці жнуть» – «Сагайдачний, що проміняв жінку на тютюн та люльку, необачний»… Проте, до літопису величі та героїки української зброї гетьман Війська Запорозького увійшов не лише як поборник татар і турків. Однією із найменш знаних, але разом із тим яскравих воєнних кампаній Сагайдачного був його похід на Москву 1618 року. Не дивно, що за радянських часів для широкого загалу ця подія була «білою плямою» у біографії уславленого козацького ватажка. І не лише не афішувалася, але й ретельно замовчувалася. В епоху пропагування і нав’язування історичного міфу про «спільну колиску» трьох «братніх слов’янських» народів – росіян, українців і білорусів – це було неможливо. Бо як тоді пояснювати переможний похід (власне навіть його задум!) «молодшого брата» на «старшого» – великоросійського!? Які, як вчили радянські підручники з історії, тільки й мріяли, щоб «возз’єднатися»!? …Навесні 1617 року польський королевич Владислав вирушив до Москви по обіцяний йому московськими боярами раніше, у «Смутноє врємя», престол Московського царства. Передбачалася воєнна кампанія, бо ще з 1613 року там царював Михайло Федорович, перший представник монаршої династії Романових. Навесні наступного року польське військо було вже поблизу м. Клязьми, де зупинилося в очікуванні підходу підкріплення. Проте воно не надходило, як і гроші для платні учасникам походу. Тому значна частина гонорових поляків посунули додому. У цій ситуації вирішено було звернутися за допомогою до Війська Запорозького. Після деяких, вигідних для козаків «дипломатичних маневрів» їх гетьмана та щедрої платні, Владислав отримав згоду. Вже на початку літа того ж 1618 року 20-тисячне козацьке військо Петра Конашевича-Сагайдачного вирушило до Москви. Першим на шляху українців було спустошено м. Лівни. Невдовзі, за допомогою військової хитрості Сагайдачного, взяте добре укріплене м. Єлець. 20 тисяч його збройних оборонців було знищено, а частина, тікаючи від жахливої січі, втонули у річці Сосні. Козаки, крім іншого, захопили й московських послів зі щедрою даниною кримському хану… Після цього під ударами козацької зброї на «московитському маршруті» впали міста Ярослав, Лєбєдян, Данков, Скопін, Шацьк, Міхайлов. Такий відхід від прямого шляху на столицю Московії пояснювався розрахунком гетьмана виключити можливість підходу підкріплення царю з рязанських земель. У Москві спустошливе наближення війська Сагайдачного викликало паніку. Для зупинення його стрімкого просування до столиці та недопущення форсування р. Оки цар вирішив направити військо на чолі з героєм «Смутного врємєні», рятівником Москви князем Дмітрієм Пожарскім. Але той раптово захворів і «пішов на лікарняне». А очолене замість нього князем Волконським військо невдовзі зазнало поразок від козаків. У жовтні козацьке військо підійшло до околиць Москви, отаборившись поблизу Донського монастиря, а згодом з’єдналося з військом Владислава поблизу м. Тушино. Потім був штурм столиці, а, згодом, мирні перемовини. Наполягання гетьмана Сагайдачного продовжити штурм міста не знайшло згоди польського королевича. У грудні 1618 року в с. Деуліно (тепер на території м. Сєргієв Посад Московської обл.) між Московським царством і Річчю Посполитою було укладено Деулінське перемир’я терміном на 14 з половиною років. За його умовами до РП відходили Смоленська (Смоленськ було захоплено московитами ще 1512 року) та Новгород-Сіверська землі, також московський цар позбувався титулу «правителя лівонського, смоленського та чернігівського». Король польський і великий князь литовський зберігав право іменуватися «царем руським» та вперше офіційно претендувати на московський престол (відмовився лише у результаті Смоленської війни 1632–1634 років). Таким чином, завдяки воєнному генію гетьмана Сагайдачного кордон між двома державами відсунувся далеко на схід. Московія практично повернулася до кордонів часів Івана ІІІ, а територія РП досягла максимального розміру за свою історію – 990 тис. км². Похід гетьмана Петра Сагайдачного 1618 року продовжив традицію славних перемог української зброї над Московією, започатковану князем Костянтином Острозьким під Оршею 1514 року. Підхопить цю естафету гетьман Івану Виговський, який 40 років по тому під Конотопом «нагадає» північному сусіду про славні діла Острозького та Сагайдачного. Богдан Короленко, Український інститут національної пам’яті | |
|
| |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |