реклама партнерів:
Головна » 2017 » Грудень » 3 » Спадок аристократії долі не обирає
13:25
Спадок аристократії долі не обирає
Спадок аристократії долі не обирає Три розкішні перлини Чернігівщини. Запрошуємо погуляти Качанівкою, дізнатися, чи діє прокляття роду Галаганів і побувати у "маленькій Швейцарії"

Є на Чернігівщині три дивовижні пам’ятки, історія виникнення яких, на перший погляд, здається однаковим - усі вони свого часу були штучно створені представниками аристократії далекої минувшини. Та якщо заглибитися в кожну з історій окремо, то видно, що вони абсолютно різні і є оригінальними "біографіями" цих історичних об’єктів. Мова про палацово-паркові комплекси "Качанівка" та "Сокиринці", а також дендропарк "Тростянець". Вони є гордістю і туристичними принадами чернігівського краю, а чим вони такі особливі, ми розкажемо в рамках проекту "Сім днів у регіоні".



КАЧАНІВКА ПРОПОНУЄ ЕКСКУРСІЇ, РИБОЛОВЛЮ І... ДРОВА
Маєток "Качанівка" в Ічнянському районі Чернігівщини виник на місці хутірських господарств. У XVIII ст. їх власниками було кілька родин, але назва пішла від Качанівських. Один із представників цього роду Федір Качанівський був придворним співаком, а його племінник і спадкоємець Михайло - офіцером. У 1772 році садибу купив граф Рум’янцев-Задунайський. Для нього там і збудували розкішний палац-резиденцію та заклали великий парк. Відтоді садиба аж до більшовицького перевороту кілька разів перепродавалась чи успадковувалась, але водночас і розвивалася.

Свого розквіту "Качанівка" (до речі, з наголосом на "і") досягла в період володіння нею поміщиками Тарновськими, які перетворили садибу у справжню архітектурно-художню перлину.

Качанівський парк площею майже 570 га, яким ми бачимо його сьогодні, був виплеканий трьома поколіннями Тарновських. Він виник на основі природного лісу і нараховує понад 50 порід дерев і 30 видів чагарників. Нині парк вважається одним із найбільших пейзажних садів України та навіть Європи і зачаровує своєю вишуканою красою. Тут збереглися паркові мости, овіяні легендами гірки Кохання та Вірності, "романтичні" руїни на березі Великого ставу, які вважаються унікальною пам'яткою садово-паркового мистецтва.

Упродовж майже всього ХІХ та початку ХХ століть садиба була осередком духовної культури Лівобережної України. На запрошення Тарновських у ній гостювали і творили Михайло Глінка, Семен Гулак-Артемовський, Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Пантелеймон Куліш, Ілля Рєпін, Микола Костомаров та багато інших видатних особистостей.

Переживши період занепаду, з 1981 року садиба почала відроджуватись - на її основі утворили історико-культурний заповідник “Качанівка". Через 20 років він отримав статус національного. На сьогодні це єдиний в Україні панський маєток, який зберігся у комплексі. Його архітектурний ансамбль нараховує 24 об’єкти. Окрасою є палац, збудований у стилі неокласицизму, а садибна церква Св. Георгія Хозевіта - єдина в Україні, висвячена на такий престол.

Щороку заповідник приймає десятки тисяч відвідувачів. Їх приваблює не тільки чарівна краса тих місць, а й неповторна аура, залишена тут видатними митцями і письменниками, можливість зарядитися натхненням на творчість і добрі справи. У Качанівці легко дихається і мріється. А тепер іще й риба ловиться.

Як розповів директор заповідника Володимир Буренко, останніми роками установа пропонує відвідувачам не тільки змістовні й захопливі екскурсії, а й відпочинок і навіть риболовлю.

- У нас - 125 гектарів ставків, на яких можна порибалити. У водоймах водяться карасі, коропи, товстолобики вагою до 20 кілограмів. Вартість - 55 гривень за одну вудку на цілий день. Наші гості від риболовлі отримують величезне задоволення", - зазначив він.

Поселитися в заповіднику можна в готелі, облаштованому в одній зі старовинних будівель. Там є кухня з посудом, газовою плитою і холодильником, де гості можуть готувати собі їжу. Вартість проживання для однієї людини за добу становить 100 грн. Хоча для заможних та вибагливих є люкси у 7 разів дорожчі.

З харчуванням гостей теж проблема вирішена. В екскурсійний сезон (з 1 травня до 15 листопада) у заповіднику працює кафе. Там можна замовити як комплексний обід за 60 грн, так і щось індивідуальне.

- Тривалий час відсутність кафе для нас була найбільшою проблемою. Адже якщо колись люди їхали сюди зі своїм хлібом та салом, то тепер їдуть із грішми і, відповідно, чекають повноцінного сервісу. Ми його стараємось забезпечувати і тому наш гуртожиток усе літо був заповнений. Ми навіть цьогоріч заробили рекордну суму грошей - близько 1 млн грн. Торік мали понад 700 тис. грн, позаторік - 500 тисяч, - розповідає Буренко.

Ще однією величезною радістю останнього часу став ремонт дороги до Качанівки з Ніжина. Його почали торік, а закінчили в нещодавно. Тепер у заповіднику сподіваються на збільшення кількості туристів. Якби ще з Прилук через Іваницю 21 км відремонтували - було би зовсім чудово.

Однією з нових послуг, що з’явилася в Качанівці недавно, став продаж... дров. Їх у 42-гектарному лісі заповідника рубають стільки, що вистачає і собі, й іншим. Директор каже, що заготівля дров - це результат санітарної вирубки (короїд та інші шкідники загризають) і на кожне дерево є відповідний папір. Замість спиляних насаджуються нові.

- У нас є свій розплідник, де ми вирощуємо дерева різних порід, самшит і туї для власних потреб. У цьому році в заповіднику ми висадили близько 500 саджанців ялин, сосен і дубів, - поінформував співрозмовник.

Наявність дров та дорожнеча газу змушує керівництво "Качанівки" дбати про економію і переходити на тверде паливо. Уже на дрова перевели адмінбудівлю і купили два котли для опалення палацу та готелю. Їх підключать наступного року.

Ще однією новиною заповідника є перенесення традиційного літературно-мистецького свята "Качанівські музи" з холодного жовтня на тепліший вересень. Отож, віднедавна воно проводиться у другу суботу першого осіннього місяця. Цього року відбулося вже одинадцяте таке свято.

Як бачимо, доля Качанівки складається якнайкраще. І заповідний статус є, і державне фінансування, і догляд, і можливості заробляти. Та не всім дворянським маєткам так щастить.

ПРОКЛЯТТЯ РОДУ ГАЛАГАНІВ ЧИ ПРОСТА БАЙДУЖІСТЬ
Сокиринський архітектурно-парковий комплекс теж належить до тих небагатьох поміщицьких садиб, що добре збереглися до нашого часу. Він був створений на початку XIX століття прилуцьким полковником Павлом Галаганом. Включає в себе величний палац на 60 кімнат у стилі ампір з високим декоративним куполом, альтанку, флігелі, а також паркові об’єкти - ротонду, готичний місток, каретну дорогу, альтанку, алею туй, столітні дуби, платан, коркове дерево і буки.

Свого часу під парк Галаган відвів близько 600 га. Однак це було надто багато для упорядкування, тому більшу частину території перетворили на лісопарк в англійському стилі - з віковими деревами та широкими звивистими дорогами. Вікові дуби, що росли в парку, були його окрасою і предметом особливої гордості господарів. Упорядкували за правилами паркового мистецтва лише близько 80 га.



Спадкоємцем Павла Галагана був його син Григорій. Вихований у найкращих українських традиціях, він увійшов в історію як високоосвічена людина, громадський і культурний діяч та меценат. У родовому маєтку він зібрав велику мистецьку колекцію картин, посуду та зброї. Через це сучасники називали садибу "українським Парнасом". Також там діяли кріпацькі театр і хор.

За часів Григорія Павловича садиба в Сокиринцях, як і Качанівка, була культурним осередком. У різні роки її відвідували Тарас Шевченко, Микола Лисенко, Лев Жемчужников, а "при дворі" мешкав видатний сліпий кобзар і уродженець цих місць Остап Вересай.

У радянські часи Сокиринський комплекс було передано у відання освітян. У 1920 р. там розмістилась агрономічна школа, пізніше - сільськогосподарський технікум. Зараз це - професійний аграрний ліцей. Завдяки освітянам у приміщенні палацу з 1959 року діє історико-етнографічна кімната-музей Вересая, організовуються кваліфіковані екскурсії. У 1971 р. на території Сокиринського парку було встановлено пам'ятник кобзарю.

До 2013 р. в Сокиринцях проводився Всеукраїнський фестиваль кобзарського мистецтва "Вересаєве свято". За даними одних джерел, він був започаткований ще в 1988 році, а в незалежній Україні відроджений Указом Президента від 2008-го, хоча проводився, як відомо, і в 2006-му. "Вересаєве свято" - чудовий фестиваль національного духу й української пісні, та з регулярністю йому чогось не щастить. Востаннє він проводився з ініціативи місцевої влади Срібнянського району й коштом благодійників і Сокиринського аграрного ліцею, у віданні якого перебуває комплекс.



Що стосується збереження пам’ятки, то з цим є проблеми.

- Ми доглядаємо за комплексом, як можемо. У палаці своїми силами робимо косметичний ремонт. У парку, якщо дерево впало, - розпилюємо його, складаємо акт - і все. Коштів на догляд за пам’яткою не виділяється. У 1988 році, пам’ятаю, тут працювало 16 садівників. А зараз на всю будівлю і парк у нас лише один двірник. Якщо звідси ще профтехучилище заберуть (чи ліквідують), то тут усе взагалі занепаде, - журиться директор ліцею Микола Купрієнко.

Переживаючи за долю унікального маєтку, він неодноразово писав листи до влади, пропонував створити в Сокиринцях реставраційну дільницю, на яку б виділялися певні кошти, але все марно. Відповідь скрізь одна: грошей немає. Ініціативи громадськості надати садибі Галаганів статус заповідника теж залишаються без належної реакції. Навіть приїзд сюди Леоніда Кучми в період його президентства не допоміг: качанівському маєтку після того дали статус національного заповідника, а сокиринському - нічого.

Кілька років тому, розповідає Микола Павлович, у Сокиринцях була велика зустріч далеких нащадків Галаганів по жіночій лінії. Наїхало їх сюди кілька десятків із США, Франції, Іспанії. Ходили, дивилися, радилися, хотіли поставити якийсь родинний склеп чи хоча б пам’ятний знак, але тим усе й закінчилось. Можливо тому, що помер французький нащадок Мішель Ламсдорф-Галаган. Якщо він був ініціатором, то зрозуміло, що рухати справу стало нікому.

Отже, бачимо два практично однакові за історичним значенням, красою і унікальністю палацово-паркові комплекси - в Качанівці і Сокиринцях. То чому ж галаганівському спадку так не щастить? Невже дійсно працює козацьке прокляття?
За легендою, прадід засновника сокиринського комплексу Гнат Галаган був соратником гетьмана Мазепи, а потім зрадив його й перейшов на бік російського царя Петра І. Пізніше він розгромив Запорізьку Січ і жорстоко розправився з козаками. Тих, хто вижив у кривавій бійні, Галаган розпорядився посадити на палі й пустити по Дніпру. Вцілілі після погрому Січі запорожці прокляли Гната до сьомого коліна. Як не дивно, але історія чоловічої гілки Галаганів закінчилась загадковою смертю 16-річного Павлуся, який був представником саме сьомого покоління цього відомого роду.



"МАЛЕНЬКА ШВЕЙЦАРІЯ" НА РІВНИНІ
Третьою пам’яткою - видатним спадком колишньої аристократії, про яку ми розкажемо, є дендрологічний парк загальнодержавного значення "Тростянець" Національної академії наук України. За своєю художньою цінністю цей рукотворний куточок природи вважається одним із найвидатніших у Європі, а за площею - найбільшим в Україні серед тих, що збереглися у первозданному вигляді.

Розташований за кілька кілометрів від Качанівки та Сокиринців, тростянецький дендропарк був дітищем і сенсом життя поміщика Івана Скоропадського - нащадка гетьмана Війська Запорізького і діда останнього гетьмана України. Його палац після жовтневого перевороту був спалений, а от парк якимсь дивом усе пережив і вцілів.

Хутір Тростянець Скоропадські придбали в 1820 році. Через 10 років господар розпорядився спорудити на його території греблі й загати і таким чином утворити 4 ставки загальною площею 11 га. Вони стали головним елементом паркового комплексу, початком створення якого вважається 1834 рік - саме тоді там були висаджені перші дерева.

Відтоді й до самої смерті поміщика парк розширювався і збагачувався. Поряд із традиційними для цих місць березами, липами, кленами, дубами та хвойними деревами з’явилися унікальні породи з Петергофського, Ризького, Нікітського ботанічних садів, чимало екзотичних рослин, як, наприклад, кедр і ялиця сибірська, сосна чорна та інші. Всі вони дуже збагатили рослинний світ Чернігівщини, а деякі з часом перетворилися на справжні монументи. Серед таких, зокрема, - ялина-цариця і туя "Шапка Мономаха". Є в парку як дерева-гіганти по 40 метрів, так і карликові насадження.

У 50-х роках XIX століття будівництво дендропарку увійшло в нову стадію: в ньому почали насипати високі кургани із загостреними вершинами і таким чином створювати штучний гірський рельєф. Між тими "горами" заввишки понад 30 метрів, звиваючись, пролягали "ущелини", а над ними були перекинуті мости. Спорудження "маленької Швейцарії" тривало 30 років - аж до самої смерті Скоропадського (1887 р.).

Про те, чому у власника Тростянця виникла така ідея - створити на рівнинній території гірський ландшафт, існує два перекази. За одним, штучні пагорби у парках Скоропадський побачив під час свого перебування в Парижі у 1857 році. Це йому так сподобалось, що він вирішив зробити подібне вдома.

Інша версія більш романтична і більше схожа на легенду. Вона розповідає, що, мандруючи Францією, Скоропадський закохався в молоду дівчину зі Швейцарії. Та погодилась поїхати до нього за умови, що нове місце проживання нагадуватиме їй батьківщину. Для неї поміщик і старався. Навряд чи та красуня приїхала в Україну, але горбистий ландшафт тростянецького дендропарку й досі є його унікальною особливістю і принадою для туристів.



Іван Скоропадський так любив своє дітище, що просив і поховати його в парку. Навіть підготував місце і замовив надмогильний монумент. З одного боку викарбував своє ім’я, а з іншого - заклик до перехожих пильнувати й оберігати парк, який був "втіхою його життя". Та стела сьогодні стоїть на його могилі і вважається, що саме вона оберігає заповідну територію від вандалізму.

Сьогодні Тростянецький дендропарк - це ніби куточок раю на Чернігівщині, де можна відпочити тілом і душею. Завдяки вічнозеленим насадженням там гарно навіть узимку. А ще це - справжній музей природи, серйозна база для наукової роботи з паркознавства, дендрології та насінництва. І тому директором там - кандидат біологічних наук і заслужений природоохоронець України Олексій Іллєнко. У нього розпитуємо про сьогодення.

Пан Іллєнко розповідає, що нині в "Тростянці" налічується 918 видів і форм деревних і декоративних рослин. З них 400 - безпосередньо в парку, решта - в арборетумі (дендрарії) - колекції, що має статус національного надбання. Зрештою і весь парк має такий статус. Потепління клімату помітно впливає тільки на ялину європейську, інші породи дерев почуваються нормально. Кількість відвідувачів не зменшується, але й не зростає і щорічно становить 6-7 тис. осіб. Кивати в цьому питанні на віддаленість парку не варто. Адже понад 30 років тому, коли Олексій Іллєнко прийшов на посаду директора, дендропарк відвідувало до 120 тис. людей на рік.

Однак насправді не це сьогодні хвилює науковця. Він переживає за те, як нові законодавчі акти та сучасні тенденції звужують можливості збереження унікальних насаджень і ландшафту та належного догляду за ними. Це і неможливість видаляти аварійні й небезпечні дерева, і введення податку на землю для дендропарків (для "Тростянця" це - половина річного бюджету), і ціла низка інших перешкод, які не дають нормально працювати. За українські дендропарки навіть міжнародна спільнота заступається, та віз штучно створених проблем і нині там. І все ж установа живе і житиме, вірить її керівник.



- Якщо цей парк пережив дві революції і дві світові війни, то переживе і це", - говорить він.

І кличе журналістів у гості. Каже, якщо пройтися парком не з екскурсоводом, а зі спеціалістом, можна отримати надзвичайно багато цікавої інформації. А екскурсоводи, в свою чергу, запрошують відвідувачів. Їм вони розкажуть такі історії про насадження й об’єкти парку, яких ніде не вичитаєш.

Ті, хто наважаться на вояж у Тростянець - прихопіть із собою хліб для лебедів, які зимують там у ставках. Вони теж будуть щасливі поспілкуватися з вами.

Наталія Потапчук, Чернігів, Укрінформ



Категорія: КУЛЬТУРА | Переглядів: 95 | Теги: Тростянець, Качанівка, Сокиринці | Рейтинг: 0.0/0

QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Всього коментарів: 0
avatar