20:08 Народні та християнські свята. На Андрія дівчата ворожили, а хлопці кусали калету… | |
Серед осінньо-зимових празників найбільше виділяється своєю поетичністю й неповторністю свято Андрія, котре припадає на 13 грудня. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гуль, де юнаки й дівчата шукали собі пару для майбутнього подружнього життя. З давніх-давен у ніч «під Андрія» дівчата ворожили, щоб дізнатися про своє майбутнє заміжжя. Досить поширене було ворожіння за допомогою невеличких кульок із тіста. Випікали звичайні балабушки, але воду для їх виготовлення дівчата повинні були носити не у відрі, а в роті. Хлопці добре знали про цей звичай і стерегли дівчат біля криниці, щоб розсмішити. Доводилося хлопцям давати викупа. Коли ж нарешті, тісто було готове та балабушки випечені, кожна дівчина мітила свою, і тоді випускали голодного пса. Чию балабушку собака з’їсть першу, та дівчина вийде заміж першою. Інколи пес бере балабушку і несе її десь у темний куток – так і доля занесе дівчину в чужі краї, в далекі села… До прийняття християнства свято Андрія називали Калитою. Дехто вважає, що воно походить від слова «календи». Очевидно, ми маємо справу з молодіжними вечорницькими зібраннями, які, започаткувавшись 13 грудня, носили спільну назву Калити й тривали до Різдва – періоду повороту сонця на весну. На Андрія також вдавались до заклинань, завбачення майбутньої долі й ритуального кусання «калети». Калета – це великий корж із білого борошна. Тісто солодке з медом. Зверху калету оздоблюють сухими вишнями чи родзинками – «щоб гарна була». І запікають її у печі, щоб вгризти було важко. Посередині калети обов’язково має бути дірка. У цю дірку й всувають червону стрічку і підвішують калету до сволока посередині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг зубами дістати калету тільки тоді, як добре підстрибне. Біля Калети стає вартовий – „Пан Калетинський". Це повинен бути веселий, жартівливий парубок, «душа вечора». Він бере в руки квач, вмочений у масну сажу, стає під калетою і запрошує гостя: – Я, пан Калетинський, прошу пана Коцюбинського калету кусати! „Пан Коцюбинський" (ним може бути кожний учасник гри) бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде калету кусати. Під’їде до вартового і каже: – Добрий вечір, пане Калетинський! – Доброго здоров’я, пане Коцюбинський! – Куди їдете? – Їду калету кусати! – А я буду по писку писати! – А я вкушу! – А я впишу! Ця суперечка проходить з жартами і сміхом. Завдання пана Калетинського – розсмішити пана Коцюбинського. Існує правило, що Коцюбинський може кусати калету тільки тоді, коли він «витримає» всі жарти Калетинського і не посміхнеться. Це не так легко, бо Калетинський сам сміється, розповідає веселі пригоди, може і співати, і танцювати – все, щоб тільки розсмішити гостя і, розуміється, все присутнє товариство. Всі сміються, один тільки «гість» стоїть з коцюбою в руках і намагається стримати сміх. Та якщо йому і вдасться витримати всі жарти Калетинського, то і тоді він калети не вкусить, бож тільки він підстрибне, Калетинський смикає мотузок – і калета летить вгору. Якщо ж Коцюбинський посміхнеться, то Калетинський його по обличчі квачем мазне, і він уже мусить іти геть: він програв своє право кусати калету. На його місце стає інший учасник гри, новий «Коцюбинський», а Калетинський звичайно не міняється протягом усього вечора. Якщо трапиться добрий Калетинський, то за весь вечір ніхто до калети не приступить. Ця весела гра є основною «точкою» Андріївського вечора. Кінчається тим, що калету здіймають зі сволока і ділять поміж учасниками гри. При чому дівчатам порції калети роздаються задурно, а хлопці платять гріш дівкам на стрічки за те, що калету місили. Після цього всі сідають за стіл і починається вечеря… Вчені вважають що, первісну назву свята (Калита) християнство замінило на свято апостола Андрія Первозванного, який проповідував Боже вчення в Царгороді. Андрій Первозданний став першим благовісником віри нашої православної, коли, пройшовши для служіння апостольського по Дніпру до круч Київських, сказав пророцькі слова учням своїм: «Вірте мені, що на цих горах возсіяє благодать Божа і Господь здвигне тут багато церков і освятить святим хрещенням всю Руську землю!». Андрій був простим рибалкою, але першим, коли знайшов Господа, скликнув, звертаючись до брата Петра: «Ми знайшли месію, що значить: Христос!». Після того, залишивши свої сітки, вони вирушили за улюбленим Вчителем – до смерті, смерті хресної. Іоанн Золотоустий пояснює: «Та не сітки залишили учні; вони залишили свої земні пристрасті, а замість рибалок стали «ловцями людей», Духом Святим вловлюючи у сітки Слова Божого премудрих віка сього». За матеріалами праць В.Скуратівського та О.Воропая. | |
|
Всього коментарів: 0 | |