11:13 Вишивка Чернігівщини. Постовий та різдвяний рушники 1920-х років | |
Певні традиційні особливості властиві не лише кожному окремому регіону, району, а й кожному селу, ба навіть родині. Слово про рушники. Святкові та постові, літні та зимові. Критерієм їх розподілу, притаманному кожній господині окремо, була не лише кольорова гама їх візерунків, якість тканини, на якій вони вишиті, а і їх кількість. Останнє залежало від соціального стану родини і її статків. Якою би вправною не була вишивальниця, та якщо в родині була фінансова скрута, витрати на фабричну тканину та заполоч зводилися до мінімуму або обмежувалися зовсім. Ба більше, у таких родинах, на продаж та на обмін ішло не лише домоткане полотно, а й створені на ньому рушники, собі залишалася лише дещиця. У заможних родинах усе було по-іншому. Маючи змогу придбати достатню кількість тканини та ниток, вправні руки господинь-вишивальниць створювали десятки рушників, а за бажанням була можливість ще й на базарі докупити. З огляду на це, хтось мав усього декілька рушників, хтось на одну зміну, а хтось на дві-, три-, навіть чотири. Якщо їх було мало, то, переполоскавши, їх вішали щоразу одні й ті ж. Якщо ж мали достатньо, була можливість їх розподіляти і навіть вішати не щороку одні й ті ж, а міняючи час від часу. Для літнього варіанта, тобто ті, якими прикрашали хату в Красну суботу і які висіли беззмінно від Великодня до початку Пилипівки, відбирали найколоритніші, із червоними, різнокольоровими, пишними візерунками. Ані в послаблений Петрів піст, ані в строгий Успенський їх не міняли. Бо в гарячі пори року було не до того. Хіба була інша на те причина. Для зимового варіанта відбирали рушники стриманих кольорів з менш насиченими візерунками, тобто, якщо можна так сказати, — гірші. Якщо господиня мала рушники, вишиті як на фабричній тканині, так і на домотканій, тоді для зимового хатнього убору були останні. Прикрашали хату зимовими рушниками в переддень Різдва і висіли вони до Прощеної неділі. Чорний колір уважається кольором смутку й жалоби. У церквах, зокрема сільських, на Великий піст аналої та столи дотепер застеляють чорними хустками або чорною тканиною. Завіси й занавіски також чорного кольору. Якщо в наш час відповідну тюль чи гіпюр можна придбати в крамницях, то раніше постові занавіски шили з фарбованих у чорний колір — наміткового серпанку, марлі або «гардіни». Відповідно, і постові рушники в селянських хатах мали візерунки виконані лише чорними нитками або темно-коричневими і без жодних украплень. Таких у господі було лише один-два-три. Більшої їх кількості не потребувалося, бо... Послаблений Пилипів піст і строгий Великий піст тісно пов'язані з процесами прядіння і ткацтва, від яких скрізь по хаті осідало ледь «нє в палєц пілюки». Тож хатні стіни на ті пости вже з двох на те причин «оголяли» повністю. Зайвих пилозбирачів не мало бути. Лише образи обрамляли чорновізерунковими постовими рушниками, саме тому їх у господині в скрині були одиниці. Білі, особливо мережані рушники не лише не відповідали кольорам, призначеним для посту, але й були найкращими збирачами пилу й потребували посиленого прання, що було не бажано, зважаючи на послаблену, порівняно з техніками, які залишали тканину цілісною, структуру декору. Я вважаю рушники, візерунки яких виконані білими нитками, — святковими і зараховую їх до зимових — тих, які в давні часи прикрашали стіни хати від Святвечора до Прощеної неділі. Але... Буремні роки ХХ сторіччя внесли певні корективи не лише в життя селян, а й у їхню свідомість і погляди, що призвело до деяких традиційних змін. Зокрема, це стосується його другої половини, коли прядіння й ткацтво з побуту селян відійшло на задній план і водночас сільські хати позбавилися товстих шарів пилу. Не бажаючи дивитися на «оголені» хатні стіни, господині, всупереч давньому звичаю, почали прикрашати хати так званими зимовими рушниками не в переддень Різдва, а з початком Пилипівки. І відповідно, висіти вони тоді в декого могли не до Прощеної неділі, як було заведено здавна, а до початку Страсного тижня, якщо не до самої Красної суботи, у яку селянська хата за будь-яких обставин вдягалася у Великодній — літній наряд. Юрій Дахно, краєзнавець, село Москалі, Чернігівщина.  | |
|
| |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |