 Цвітуть посеред густих пшениць біло-жовто-сині квіточки, перешіптуються з колоссям налитим і ніби розповідають людям ось цю давню легенду про велике кохання.
У підгірському селі жили в сусідстві леґінь Іван та дівчина Марія. Змалку дружили вони, в дитячих забавах минали, мов хмари легенькі пливли над горами, безжурні їхні літа. І незчулися обоє, як стали дорослими.
Глянув Іван на Марічку одного погожого травневого дня, і відчув, що серце його виповнилося солодким передчуттям щастя. Те ж саме відчула й Марічка. Бачили те й батьки закоханих молодих і раділи, милуючись ставним, як олень, легінем і красною, мов ружа, дівчиною.
Та прочув про те велике кохання злий чарівник, який убарложився в глибокій печері на Чорногорі. І задумав той злий дух викрасти Марічку.
Того вечора, коли село гуляло на весіллі Йвана та Марічки, налетів чорний вихор, зірвав покрівлю з хати, І зникла в тому вихорі Марічка. Зникла, як і не було її!
Убитий горем Іван кинувся шукати свою кохану. Довго йшов він зворами, видираючись на найвищі скелі, спускаючись у глибокі печери, все гукав-кликав свою кохану Марічку.
Якогось дня дійшов леґінь до тієї печери, в якій жив злий чарівник. Голосом, сповненим туги і пристрасті, Іван гукнув:
— Марічко! Де ти, Марічко? Це я, твій Іванко, прийшов, щоб тебе визволити з неволі і відвести до рідної хати. Чуєш, Марічко?!
Почула Марічка той голос і кинулася бігти темними підземеллями. Сила її кохання була такою великою, що перед нею самі собою відчинялися важкі кам’яні двері. І ось вже двоє закоханих зустрілися і впали одне одному в обійми.
На їхнє нещастя саме на той час повернувся до своєї оселі злий чарівник. Побачивши Марічку в обіймах Івана, він закричав страшним голосом:
— Гей, ти, нікчемна людино! Хочеш забрати належне мені по праву сильнішого! Ти по смерть свою прийшов! То ж ставай на останній бій зі мною!
Вихопив Іван бартку з-за пояса і кинувся на свого кривдника.
Довго билися вони над глибоким урвищем. І невідомо ще, чим би скінчився той бій, коли б Іван, стоячи на самім краю урвища, не оглянувся на свою Марічку. Вона стояла бліда і перестрашена, всім серцем жадаючи перемоги своєму Іванкові над злим ворогом.
Та от коли Іванко глянув на Марічку, чарівник підступним ударом в спину збив його з високої кручі і зареготав злим сміхом, святкуючи перемогу.
Як побачила Марічка загибель свого Іванка, так і кинулась у безодню, лебедицею білою полетіла услід за коханим.
Упали вони на грунь якогось чоловіка, що жив на відлюдді далеко в горах. Упали на м’яку пшеницю, що саме починала колоситись. І сталося диво: тіла їхні зникли безслідно, а на тім місці виросла квітка, забарвлена у три кольори: білий, жовтий і синій.
Фіалка
Білий колір — то знак весільний, знак єднання двох закоханих; жовтий — знак розлуки, вічної розлуки з життям; синій — колір неба, під яким рости і цвісти цій квітці та розповідати людям про велике кохання.
Шумить зеленокоса нива. І в тому тихому шепоті, коли добре прислухатися, можна почути розмову двох закоханих. Та кажуть, що мову ту може зрозуміти лише той, хто носить у своєму серці жар кохання.
Фіалка триколірна. Ця невеличка однорічна рослина росте як звичайний бур’ян у посівах, здебільшого в озимині. Але трапляється вона також на узліссях, біля доріг, у ровах. Стебло її (заввишки 10–15 см) гіллясте, з ребристою поверхнею. Листя — дрібне, ланцетоподібне. П’ятипелюсткова квіткова чашечка забарвлена білим, жовтим та фіолетово-синім кольорами. На парових полях можна побачити так звану польову фіалку — тільки з білими та жовтими пелюстками, яка, однак, у народній медицині використовується як і триколірна, бо хімічний склад і морфологічні ознаки їх майже аналогічні.Фіалка триколірна
Фіалку триколірну на Україні звуть ще брат-та-сестра, братчики, зозульки, Іван-та-Марія, сирітки тощо.
Як лікарська рослина у народній медицині відома вона з глибокої давнини.
Для виготовлення ліків збирають всю надземну частину фіалки — стебло, листя, квіти, — яка містить глюкозид віоламін, алкалоїд віолін, сапоніни, рутин, винно-кам’яну та саліцилову кислоти, каротин, вітамін С.
Найчастіше фіалка триколірна застосовується як внутрішній засіб при хронічних захворюваннях шкіри, авітамінозах, мляво гранулюючих ранах, трофічних виразках, суглобовому ревматизмі, а також при подагрі. Здавна відома вона і як стимулятор розвитку дитячого організму та запобіжний засіб проти цинги.
У німецькій народній медицині настій фіалки (10–20 грамів трави на склянку окропу) вживають тричі на день при хворобах дихальних шляхів, коклюші, запорах, запаленнях сечового міхура, артеріосклерозі та ревматизмі. Дехто з вітчизняних медиків пропонує застосовувати цю рослину в суміші з іншими і для лікування лускатого лишаю (псоріазу). Для цього треба настояти в склянці окропу столову ложку суміші — трави фіалки і золототисячника по 20 грамів, трави дим’янки, пагінців солодко-гіркого пасльону, листя копитняку та трави багна по 10 грамів — і випити за три прийоми.
Фіалку триколірну заготовляють під час цвітіння, зрізавши стебло на невеликій відстані від поверхні землі. Сушать її у приміщеннях з достатньою вентиляцією або надворі в затінку, а зберігають у щільно закритих паперових коробках. Тривале зберігання (кілька років) не рекомендується, бо при цьому втрачається цінність трави як вітамінного препарату.
Джерело: http://www.kosivart.com/
|
Цвітуть посеред густих пшениць біло-жовто-сині квіточки, перешіптуються з колоссям налитим і ніби розповідають людям ось цю давню легенду про велике кохання.
У підгірському селі жили в сусідстві леґінь Іван та дівчина Марія. Змалку дружили вони, в дитячих забавах минали, мов хмари легенькі пливли над горами, безжурні їхні літа. І незчулися обоє, як стали дорослими.
Глянув Іван на Марічку одного погожого травневого дня, і відчув, що серце його виповнилося солодким передчуттям щастя. Те ж саме відчула й Марічка. Бачили те й батьки закоханих молодих і раділи, милуючись ставним, як олень, легінем і красною, мов ружа, дівчиною.
Та прочув про те велике кохання злий чарівник, який убарложився в глибокій печері на Чорногорі. І задумав той злий дух викрасти Марічку.
Того вечора, коли село гуляло на весіллі Йвана та Марічки, налетів чорний вихор, зірвав покрівлю з хати, І зникла в тому вихорі Марічка. Зникла, як і не було її!
Убитий горем Іван кинувся шукати свою кохану. Довго йшов він зворами, видираючись на найвищі скелі, спускаючись у глибокі печери, все гукав-кликав свою кохану Марічку.
Якогось дня дійшов леґінь до тієї печери, в якій жив злий чарівник. Голосом, сповненим туги і пристрасті, Іван гукнув:
— Марічко! Де ти, Марічко? Це я, твій Іванко, прийшов, щоб тебе визволити з неволі і відвести до рідної хати. Чуєш, Марічко?!
Почула Марічка той голос і кинулася бігти темними підземеллями. Сила її кохання була такою великою, що перед нею самі собою відчинялися важкі кам’яні двері. І ось вже двоє закоханих зустрілися і впали одне одному в обійми.
На їхнє нещастя саме на той час повернувся до своєї оселі злий чарівник. Побачивши Марічку в обіймах Івана, він закричав страшним голосом:
— Гей, ти, нікчемна людино! Хочеш забрати належне мені по праву сильнішого! Ти по смерть свою прийшов! То ж ставай на останній бій зі мною!
Вихопив Іван бартку з-за пояса і кинувся на свого кривдника.
Довго билися вони над глибоким урвищем. І невідомо ще, чим би скінчився той бій, коли б Іван, стоячи на самім краю урвища, не оглянувся на свою Марічку. Вона стояла бліда і перестрашена, всім серцем жадаючи перемоги своєму Іванкові над злим ворогом.
Та от коли Іванко глянув на Марічку, чарівник підступним ударом в спину збив його з високої кручі і зареготав злим сміхом, святкуючи перемогу.
Як побачила Марічка загибель свого Іванка, так і кинулась у безодню, лебедицею білою полетіла услід за коханим.
Упали вони на грунь якогось чоловіка, що жив на відлюдді далеко в горах. Упали на м’яку пшеницю, що саме починала колоситись. І сталося диво: тіла їхні зникли безслідно, а на тім місці виросла квітка, забарвлена у три кольори: білий, жовтий і синій.
Фіалка
Білий колір — то знак весільний, знак єднання двох закоханих; жовтий — знак розлуки, вічної розлуки з життям; синій — колір неба, під яким рости і цвісти цій квітці та розповідати людям про велике кохання.
Шумить зеленокоса нива. І в тому тихому шепоті, коли добре прислухатися, можна почути розмову двох закоханих. Та кажуть, що мову ту може зрозуміти лише той, хто носить у своєму серці жар кохання.
Фіалка триколірна. Ця невеличка однорічна рослина росте як звичайний бур’ян у посівах, здебільшого в озимині. Але трапляється вона також на узліссях, біля доріг, у ровах. Стебло її (заввишки 10–15 см) гіллясте, з ребристою поверхнею. Листя — дрібне, ланцетоподібне. П’ятипелюсткова квіткова чашечка забарвлена білим, жовтим та фіолетово-синім кольорами. На парових полях можна побачити так звану польову фіалку — тільки з білими та жовтими пелюстками, яка, однак, у народній медицині використовується як і триколірна, бо хімічний склад і морфологічні ознаки їх майже аналогічні.Фіалка триколірна
Фіалку триколірну на Україні звуть ще брат-та-сестра, братчики, зозульки, Іван-та-Марія, сирітки тощо.
Як лікарська рослина у народній медицині відома вона з глибокої давнини.
Для виготовлення ліків збирають всю надземну частину фіалки — стебло, листя, квіти, — яка містить глюкозид віоламін, алкалоїд віолін, сапоніни, рутин, винно-кам’яну та саліцилову кислоти, каротин, вітамін С.
Найчастіше фіалка триколірна застосовується як внутрішній засіб при хронічних захворюваннях шкіри, авітамінозах, мляво гранулюючих ранах, трофічних виразках, суглобовому ревматизмі, а також при подагрі. Здавна відома вона і як стимулятор розвитку дитячого організму та запобіжний засіб проти цинги.
У німецькій народній медицині настій фіалки (10–20 грамів трави на склянку окропу) вживають тричі на день при хворобах дихальних шляхів, коклюші, запорах, запаленнях сечового міхура, артеріосклерозі та ревматизмі. Дехто з вітчизняних медиків пропонує застосовувати цю рослину в суміші з іншими і для лікування лускатого лишаю (псоріазу). Для цього треба настояти в склянці окропу столову ложку суміші — трави фіалки і золототисячника по 20 грамів, трави дим’янки, пагінців солодко-гіркого пасльону, листя копитняку та трави багна по 10 грамів — і випити за три прийоми.
Фіалку триколірну заготовляють під час цвітіння, зрізавши стебло на невеликій відстані від поверхні землі. Сушать її у приміщеннях з достатньою вентиляцією або надворі в затінку, а зберігають у щільно закритих паперових коробках. Тривале зберігання (кілька років) не рекомендується, бо при цьому втрачається цінність трави як вітамінного препарату.
Джерело: http://www.kosivart.com/
