реклама партнерів:
Головна » 2024 » Травень » 9 » Легенда чернігівських шахів
18:52
Легенда чернігівських шахів
Легенда чернігівських шахів 11 травня виповнюється 130 років з дня народження легендарного чернігівського шахіста Миколи Михайловича Вербицького

Улюбленій грі Микола Михайлович присвятив все своє життя. Переможець десятків різноманітних турнірів, талановитий педагог і наставник – його вихованцями стали відразу декілька поколінь перспективної молоді.
З Вербицького починалась історія шахових змагань Чернігівщини, і протягом кількох десятиліть саме він був обличчям шахового руху регіону.

Микола Вербицький народився в Чернігові, в багатодітній сім’ї лікаря Михайла Костянтиновича і Інни Миколаївни Вербицької-Білопольської. А оскільки лікарську практику батько проводив у Петербурзі, юнацькі роки майбутнього шахового корифея пов’язані насамперед із тодішньою столицею імперії. Микола Михайловича закінчив Гатчинське реальне училище, там же виграв свій перший турнір у 1909-му. Згодом навчався в Петербурзькому технологічному інституті, який і став для нього справжнім шаховим університетом.
Вербицький «виділився в студентських турнірах Петербурзького шахового зібрання 1912-1913 років», зазначає виданий у 1929 році «Словник шахіста». Тоді студентське шахове життя в Пітері переживало справжній бум, шахові гуртки вузів нараховували іноді до сотні гравців. Серед суперників були й справжні зірки, зокрема майбутні гросмейстери і дворазові чемпіони СРСР Григорій Левенфіш, Петро Романовський.
Завдяки успішним виступам, Вербицький швидко здобув високу першу категорію (приблизно як сучасний майстер, вище були лише маестро – аналог гросмейстерського звання) і мав чудові шахові перспективи. У доволі масштабному петербурзькому студентському турнірі на початку 1914 року Вербицькому лише дещиці не вистачило для виходу в фінал, а журнал «Шахматный вестник» зараховував Миколу Михайловича до гравців, «які вже також мали більш або менш серйозні успіхи».
Але незабаром розпочалася Перша світова війна і поступово шахове життя практично завмерло. Лихоліття затягнулося, громадянська війна в Росії і більшовицькі війни з Україною остаточно все зруйнували. Хто ж міг знати, що 20-річний перспективний і сповнений сил та амбіцій шахіст повернеться за шахову дошку майже через десятиліття…

На Чернігівщині шаховий рух почав формуватися в 1923-1924 роках, у період справжнього шахового буму як в Україні, так і по всьому СРСР. Почалася якась організаційна робота на місцях, ось тут і згадали про першокатегорника Миколу Вербицького – колишнього червоноармійця, техніка комітету водного транспорту, що з вересня 1922-го навчався в інституті інженерів шляхів сполучення в Петрограді, а тепер повернувся в рідне місто.
Починається серія феєричних виступів талановитого шахіста. На першому губернському чемпіонаті влітку 1924 року (саме звідти ведуть свій відлік обласні першості, для яких нинішній рік є ювілейним) Вербицький із 14 партій лише дві зводить внічию, а в решті впевнено перемагає, випередивши срібного призера на непристойні 4 пункти. А вже за кілька днів Микола Михайлович, нова шахова зірка Чернігівщини, доволі успішно виступає у всесоюзному турнірі міст. Перемога в губернському чемпіонаті і пристойний результат у підгрупі турніру міст виводили Вербицького на чільні позиції в другій половині умовного тогочасного списку сотні найсильніших шахістів СРСР. Однак розвинути успіх не судилося. Наступного року М. Вербицький виграє ще один губернський чемпіонат, здобуває путівку на черговий турнір міст і… пропускає його через банальну відсутність фінансування шахової роботи на Чернігівщині.
Не вбачаючи жодних перспектив попереду, Микола Михайлович полишає роботу в губернській шаховій секції, після чого працюватиме в профтехшколі, «плавбуді», дорожньо-експлуатаційній частині й облдортрансі.
Водночас Микола Вербицький залишався першим номером шахової Чернігівщини та головним ентузіастом популяризації шахів серед широких мас населення. Проводив сеанси, читав лекції, активно публікувався в місцевій пресі, демонстрував чудові результати за шаховою дошкою. У 1926 році розгромно виграв (7,5:2,5) принциповий матч у саратовця М. Шестерикова – найбільш успішного шахіста-заочника Чернігівщини до 1917 року, переможця кількох турнірів за листуванням і майбутнього чемпіона Поволжя.
На четвертій першості України в Полтаві (1927) фантастично стартував (сім із семи!) і цілком міг замахнутися на чемпіонське звання. Однак дався взнаки напружений графік чемпіонату (за два дні проводили три тури) і через втому другу половину турніру Вербицький провів набагато нижче від своїх можливостей. При цьому зумів зачепитися за 3-5 місця. Призове місце в першості України довгий час залишатиметься нездійсненою мрією для чернігівських шахістів, лише через 73(!!!) роки Олександр Носенко повторить досягнення Вербицького.
А в 1927-му за наслідками всеукраїнської першості була сформована збірна України, яка взяла участь у першому командному чемпіонаті СРСР. Микола Михайлович не тільки увійшов до складу команди, а за відсутності основних гравців досить пристойно виступив на другій дошці (6 очок із 10).
У 1928-му Вербицький продовжує нещадно громити сильних чернігівських шахістів у місцевих турнірах (наприклад, бере 18 із 18-и в потужному турнірі шахового клубу працівників освіти, який за складом учасників цілком тягнув на чемпіонат міста). І знову все псує відсутність фінансування – Вербицький змушений пропустити чемпіонат України 1928 року, командну першість СРСР 1929 року, хоча його прізвище вже фігурувало серед офіційно запрошених учасників у провідних шахових виданнях. А найбільшим ударом стала неможливість потрапити на відбірковий турнір у Харкові влітку 1929-го, де сім персонально запрошених «визнаних майстрів» мали розіграти пряму путівку на чемпіонат СРСР. Ніколи більше не буде Микола Михайлович так близько від участі в головному шаховому турнірі країни. Тож за якихось кілька місяців всі заманливі перспективи Вербицького, як і чернігівського шахового руху загалом, перетворилися на суцільну руїну
1929-й рік знаменував початок доволі сумного періоду радянської історії: «колективізація», тисячі селянських повстань по всій Україні, Голодомор 1932-1933 років із мільйонами невинних жертв і десятками мільйонів покалічених доль. Відтак шахове життя швидко відійшло на задвірки, а згодом і взагалі згорнулося. І знову для сповненого сил 35-річного Миколи Вербицького настає прогалина в шаховому житті на довгих п’ять років.
Лише в 1934-му він повернеться до роботи тренером у шаховому гуртку чернігівського палацу піонерів. Це той самий гурток, що згодом набуде широкої відомості. А Микола Михайлович відтепер остаточно пов’яже свою долю з шахами, займаючись тренерською і викладацькою діяльністю. Під його керівництвом 14-річна Поліна Бабушкіна на початку 1936-го виграла чемпіонат СРСР серед дівчат у Ленінграді й протягом кількох десятиліть залишалася незмінним першим номером жіночих шахів Чернігівщини.
Далі були нові турніри (але вже не такі масштабні) й нові перемоги, сеанси одночасної гри, ведення шахової рубрики в обласній газеті. І – ще одна вимушена перерва в шаховій діяльності, цього разу пов’язана з Другою світовою війною.
Напад нацистської Німеччини на свого колишнього союзника, два роки окупаційного режиму – знову стало не до шахів, хоча навесні 1943 року мала місце одна цікава подія. Тоді молодий і перспективний чернігівський шахіст, колишній червоноармієць Георгій Чумічов (наприкінці 1930-х тричі випередив Вербицького в обласних першостях) зіграв матч із 10 партій з німецьким майстром Цолнером, а Вербицький детально висвітлював його перипетії на сторінках газети «Чернігівський кур’єр». Подібне цілком могло потягнути на співпрацю з нацистами, однак обійшлося (Чумічов також вийшов сухим із води, але, не випробовуючи долі, наприкінці війни полишить Чернігів і спливе аж у підмосковній Коломні).
Якщо підсумувати, військово-політичні чинники забрали у Миколи Михайловича понад 20 років активного шахового життя (1914-1923, 1929-1934, 1941-1947). Це майже стільки, скільки залишилося безпосередньо на саму гру (ті самі 20 років – 1907-1914, 1923-1929, 1934-1941).
Микола Вербицький повернеться до шахів у 1947-му, коли йому вже буде 53. Він все також демонструватиме високий рівень гри, виграє купу різноманітних турнірів, п’ять обласних чемпіонатів (а всього за кар’єру 15!), впевнено очолюватиме збірну Чернігівщини на командних першостях України (з незмінним потраплянням у фінал після кількох відбіркових раундів), все частіше виступатиме в ролі головного судді змагань і незмінно продовжуватиме тренерську роботу. Але все більше стикатиметься з конкуренцією молодого покоління. Окрасою шахового життя 1950-х стануть двобої Вербицького з колишнім вихованцем київського палацу піонерів і майбутнім майстром Зіновієм Міньковським, коли вони практично по черзі перемагали в чемпіонатах області. При цьому самого Вербицького раз по раз настирливо називатимуть «найстарішим шахістом області» і після 1960 року Микола Михайлович, якому було всього 66, припинить турнірні виступи та присвятить себе виключно тренерсько-викладацькій діяльності.

Весь чернігівський період життя М. Вербицький мешкав на мальовничій Лісковиці (сучасна вулиця Успенська). Мав шикарну шахову бібліотеку, ретельно зберігав матеріали колишніх змагань і турнірів, різноманітну документацію. В останній день літа 1977-го в його маєтку сталася пожежа, вогонь знищив значну частину архіву. Це стало важким ударом для вже немолодої людини (83 роки), для якої шахи були сенсом всього життя. Микола Михайлович Вербицький помер за кілька місяців, 27 грудня 1977 року. Похований на початку міського кладовища в Яцево, з лівого боку.
Талант Миколи Михайловича Вербицького, його відданість шахам мали явити світу потужну шахову фігуру (як не зірку) щонайменше всесоюзного масштабу. Однак примхлива доля залишила його всього лише гравцем першої категорії, тобто першорозрядником. Легендарною постаттю на шаховій мапі Чернігівщини, і водночас мало відомим за межами регіону. Але для нас Микола Вербицький назавжди залишиться справжнім майстром, корифеєм, і талановитим наставником. Чи просто людиною-легендою…

P.S. 10 травня стартує шаховий чемпіонат Чернігова серед аматорів, присвяченій пам’яті видатного земляка. А серед учасників турніру виступатиме 14-річний Євген Вербицький, правнук Миколи Михайловича Вербицького.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, спеціально для «Чернігівського формату»
На головному фото: велике сімейство Вербицьких. У центрі сидять Михайло Костянтинович і Інна Миколаївна Вербицька-Білопольська. Микола Михайлович стоїть за батьком; фото 2 - Микола Вербицький у студентські роки, 1913 рік; фото 3 - М. Вербицький спостерігає за партією юнацької першості області. 1936 рік







Категорія: СПОРТ | Переглядів: 1587 | Теги: шахи, Микола Вербицький, Чернігівщина | Рейтинг: 0.0/0
Допомога проекту Чернігівський Формат - благодійний внесок

QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Всього коментарів: 0
avatar