11:16 Нова книга про стародавнє село Виблі на Чернігівщині | |
У червні 2008 року запросили мене у краєзнавчу експедицію до мальовничого села на Чернігівщині – Виблі, або як воно називалося по старинному – Вибель. Тоді все тільки починалося, пише Ніна Ткаченко Ми поспілкувалися з мешканцями села, переглянули сотні фотознімків, завітали додому до колишнього голови колгоспу, відвідали сільську раду, лікарню, бібліотеку. Мали розмови з вчителями. Ходили до шкільного музею. Побували в окрузі – в Горбовому, Пісках, Количівці. Все нотували, фотографували… Керівник експедиції – ігумен Никодим (нині архімандрит, Силко Сергій Іванович), що служив тоді у Рокитному Нововодолазького району, – уродженець Виблів, мав на меті зібрати якомога більше матеріалів про рідне село й видати книгу. Його натхнення й запал передавалися нам, кого він запросив собі в помічники. Потім було багато відряджень у архіви – у м. Київ до Центрального державного історичного архіву України, у Чернігів – до Державного архіву Чернігівської області. Перегляд безмежної кількості архівних справ – від ХVII століття до середини ХХ-го. То були і універсали та царські жалувальні грамоти, і метричні книги та клірові відомості виблівської Троїцької церкви, і ревізькі казки, і кримінальні справи репресованих… Листування з Галузевим державним архівом Служби безпеки України, з Російським Державним історичним архівом, з Центральним державним архівом вищих органів влади та управління України дало також немало матеріалів. Чимало ґрунтовних спогадів надіслали самі мешканці Виблів. Поділилися сімейними архівами нащадки священників Карпинського і Чудновського, дворян Шуб і Деполовичів. Було і знайомство з пресою за 1920-ті роки та періоду німецької окупації. Не оминули ми й інтернет-ресурси по військовим – Книга пам’яті загиблих, ОБД-Мемориал, Подвиг народа. Багато різних етапів довелося пройти за цей період. І ось 7 грудня 2021 р. – вийшла в світ книга «Вабить серце село Виблі». Широко закроєна, велика за обсягом (784 с.) сага о. Никодима про рідне село. Далеко не кожне наше місто, село чи містечко має таке багате, розкішне видання (формат А4, крейдяний папір, маса ілюстрацій), яке являє собою ретельно, всебічно деталізований і максимально повний літопис. Відзначу, що це – другий том, про рідне авторові подеснянське село Виблі. Перший – «Шляхами пращурів» – вийшов у 2017 році. В ньому розглядаються загальні відомості про Україну взагалі та Чернігівщино-Сіверщину зокрема; подаються ґрунтовні блоки матеріалів про княжі та козацькі часи, вибельську сотню, козацьку династію Шуб. В останньому розділі розміщений поколінний розпис предків автора – Силків, Павленків, Притиковських, Сердюків, Скрекелів. Некваплива авторська розповідь про рідне село у другому томі обростає різними відступами, художніми доповненнями, документами, ілюстраціями. Книга складається із восьми розділів з підрозділами. Нерідко зміст останніх опосередковано пов’язаний з Виблями. Але у глибинних планах органічно пов’язується з ними, додаючи нових барв і вимірів. Починається книга розповіддю про давній адміністративний устрій Чернігівщини. Читач познайомиться з докладним етнографічно-побутовим описом життя населення цього краю, де мова йде про вигляд типової селянської хати, одяг мешканців, їхні страви, звичаї, обряди й под. Зануриться у вир найважливіших проявів історичних подій ХІХ–ХХ століть. Французько-російська війна 1812 року. Духовно-культурне життя другої половини ХІХ століття. Перша світова війна. Революційні катаклізми. Радянізація краю. Голодомор. Репресії. Друга світова. Повоєнні колгоспно-господарські перипетії й под. Не обійшов автор і освітянські традиції, яким присвячено цілий розділ. Окремо виділені виблівці, котрі знайшли своє покликання за межами малої батьківщини. Завершується видання розділом, присвяченим Свято-Троїцькій церкві села. Розказана її історія, а на підставі «Клірових відомостей» наведені численні документальні матеріали з життя місцевого причту. Вся розповідь підтверджується архівними записами, документальними витягами, списками, реєстрами, протоколами, формуляри тощо. Ще одна особливість видання – це авторська увага до окремої людської особистості. В ньому безпрецедентна кількість згадуваних імен чи то односельців, чи то якимось чином причетних до Виблів осіб. Тих людей тисячі, вони часто згадуються в повноті своїх прізвищ, імен та по-батькові. Причому там, де це було можливо, подаються біографічні дані про них, йдеться про їхню долю. Перед читачем пройде безкінечна галерея облич, облич, облич... Автор дуже дбайливо ставився до кожного факту, намагався все охопити, нічого не забути. Всі знайдені відомості знайшли своє місце на сторінках книги. Сльози навертаються на очі, коли читаєш про невинно розстріляних у 1937-му або загиблих на теренах війни. Навіть скупі слова «загинув», «пропав безвісти», «потрапив у полон» – не залишають тебе байдужим. Багатьох колгоспників о. Никодим знав особисто і про кожного намагався написати хоч декілька рядків. Про вчителів та однокласників теж не забув. У довгій оповіді про село в Подесенні червоною стрічкою проходить замилуванням ним та дух пієтизму навіть там, де йдеться про справи цілком звичайні, буденні, прагматичні. Хоча від початку й до останньої сторінки книга про минуле села та долю його мешканців, своєю провідною думкою вона спрямована в майбутнє, живе очікуванням завтрашнього дня, людською надією на кращу долю. Я пишаюся тим, що була причетна до такої величної, одухотвореної праці. Це не комерційне видання. Ця масштабна епопея автора про свою батьківщину, батьківський дім – його синівський борг співвітчизникам. Там він народився і виріс, звідти взяла початок його життєва дорога. Він, як краєзнавець і священник в одній особі, дає нам високодуховний приклад життя. Що можу сказати особисто від себе. Я була свідком і учасником майже всіх процесів від пошуку й обробки інформації, до вичитування та верстки вже готового матеріалу. Це є дуже трудомістка праця, котра потребує значних ресурсів. Тут і матеріальні витрати, і час, і особистий людський ресурс. Щоб зважитися на такий крок, треба беззавітно любити своїх батьків, котрі дали життя, земляків, в колі яких проходило зростання, батьківщину, де все пропитано козацьким духом. А ще, коли бачиш, як із кожного окремого факту складається велике полотно – ніби мозаїчний візерунок із маленьких фрагментів, то розумієш – воно того варте. І пережитий спектр почуттів не можна описати словами. Хочу подякувати всім, з ким мені довелося познайомитися і співпрацювати всі ці довгі роки. Це і прості селяни, і фахівці своєї справи – вчителі, журналісти, доктор філологічних наук Володимир Василенко, дизайнер Лариса Вировець. Окрема подяка рідним автора, що гостинно приймали нас та допомагали у зборі матеріалів. На жаль, батьки о. Никодима не дожили до цього часу, тато помер у 2013 році, мама – цьогоріч. Щоб читачеві було легше орієнтуватися у надзвичай щедрому розсипі прізвищ згадуваних навіть по декілька разів осіб, книга доточена ґрунтовно, на рівні академічного видання зробленим іменним покажчиком, впорядковувати який допомагав мій чоловік – Валерій. Кому цікаво познайомитися з виданням, або навіть отримати примірник в свою бібліотеку, можуть написати авторові або завітати до нього в Озерянську церкву, що на Холодній Горі у Харкові.   | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |