19:04 Поповнення. Човен-довбанка | |
Поповнення. Не край берега і не у затінку, і не прив"язані..., але човни - подарунок друга. Човен-довбанка. Вибирали колоду вербового дерева, товщиною сантиметрів 40-60, а довжиною від 3.5 і хоч до 10 метрів, скільки дозволяла рівність дерева. Треба було дивитись щоб воно і не трухляве було. З колоди знімали кору. Корували за допомогою струга, сокири, або заступа, рівняли рубанком. Одну сторону колоди, точніше десь приблизно ¼ її частини, зтісували. За допомогою свердла, десь восьмиміліметрового, по стесаній стороні колоди свердлили отвори - «сторожи», по ширині колоди десь через кожні десять сантиметрів, а по довжині – через сантиметрів 30-40. Отвори забивались корою. При обчисленні глибини сторожів враховувалось те, що товщина бокових стінок майбутнього човна мала бути півтора-два сантиметри, а дно - сантиметрів три-чотири, бо при попаданні на мілину воно швидше протиралось. Задня сторона човна - корма, була не загострена, а рівна по ширині лодки, товщиною сантиметрів п'ятнадцять. Передня частина човна - ніс. Від кінця носа до початку внутрішнього його заглиблення також сантиметрів п'ятнадцять. При видовбуванні човна використовувались такі інструменти : копил (тесак) - нагадував собою сапку , тільки жолобоподібну з деревяним держаком до 50 сантиметрів довжиною. Також величезне жолобоподібне долото-різець з дерев'ною ручкою для ударів молотком. При рівнянні використовували кільцевий струг. За допомогою цих же самих інструментів виготовлялись і деревяні ночви . Посередині внутрішньої сторони човна міг бути поріг, тобто коли закінчували довбати , посередині в дні залишали поперечну перепонку, до десяти сантиметрів висотою і шириною . Після закінчення видовбування середину човна заливали кип’ятком по самі вінця, щоби повністю пропарити деревину. Для підтримання температури вкидали якусь розжарену докрасна металеву "болванку". Процес пропарювання тривав годину-півтори. Потім воду виливали і човну придавали необхідну форму - розширяли за допомогою поперечних деревяних розпорок. Посередині човна розпірка мала бути довша, а до корми та до носа поступово довжину розпорок зменшували. Щоб розпорка не проломила стінок човна, поміж її торцем і стінкою човна ставились дерев'яні прокладки. Щоб зробити човен, треба вміння і навики, щоб усе розрахувати і виважити. Човни- довбанки більше практикували для рибної ловлі. Сидіти в човну також треба було ще й навчитись, щоб не перевернутись у воду. Рибак мав сидіти навколішках виваженої середини лодки. Між ногами могла бути подовжня деревяна сидячка. Зовні човен просмолювали. Смолу варили з соснових пнів. У Василевій Гуті було налагоджене виробництво смоли і скипидару. Старі соснові пні викопували і били як на дрова. В спеціальні печі закладали рубанці з пнів. На цьому підприємстві в піч входило до десяти складометрів пнів. Щоб не було доступу кисню, пічний отвір замазували глиною. Смола стікала по спеціальних вихідних трубах, а з охолодженої пари отримували скипидар. Це виробництво нагадувало процес самогоноваріння. Юрій Дахно, краєзнавець. Розділ "Ремесла". За розповідями човнярів Чернігівщини.   | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |