07:35 Про будинок славної родини лікарів Полторацьких... | |
Історія будинку У Чернігові, на проспекті Миру, біля готелю «Градецький», на тлі висотної забудови зберігся старий одноповерховий будинок лікарів Полторацьких. Ще у недалекому минулому, на початку ХХ ст., він вирізнявся вишуканим різьбленням на карнизах та дверях, його ґанок був оздоблений кованим металевим візерунком, з боку двору знаходилася веранда з різьбленими колонками. Навкруги оселі був гарний сад з рідкісними деревами, кущами та квітами. За спогадами художника Володимира Конашевича, перехожі зупинялися перед будинком, милувалися його красою, віддаючи шану тим, хто створив його, і, перехрестившись, ішли далі у своїх справах… Рід Полторацьких В одному з найкращих генеалогічних довідників України «Малоросійському родословнику», який підготував визначний український історик Вадим Модзалевський, згадується бунчуковий товариш Іван Федорович Полторацький, від якого і пішов старовинний рід Полторацьких. Інша гілка цього роду дала світові видатного співака, музичного діяча і педагога (родом із Сосниці) Марка Федоровича Полторацького, його учнями були українські композитори Максим Березовський та Дмитро Бортнянський. Його внучці, Анні Керн, російський лірик Олександр Пушкін присвятив сентиментальний вірш «Я помню чудное мгновенье…». Власник згаданого старенького будинку Павло Петрович Полторацький народився в селі Гірськ Городнянського повіту (нині Сновського району) у 1869 р. у сім’ї дрібного поміщика. Він закінчив Лазаревський інститут східних мов у Москві, який готував дипломатів. У цей час у нього розладналися стосунки з батьками, які були проти його шлюбу з простою дівчиною, покоївкою матері. Він відмовляється від дипломатичної кар’єри, що призвело до повного розриву відносин з батьками. І лише народження онука, якого назвали на честь дідуся Петром, принесло примирення в родині. Павло Полторацький закінчує Київський університет святого Володимира (1884 р.). Ще будучи студентом медичного факультету, разом з професором К.М. Сапежком він лікував безкоштовно хворих на Подолі. Після закінчення навчання працював лікарем у різних містечках та селах України. Зокрема, у містечку Сновську пам’ятають про чуйного, всебічно освіченого лікаря, який безкоштовно лікував бідних. У Чернігові він також вважався одним із кращих фахівців, працював у різних лікарнях міста. Як кращого фахівця у 1921 році його запрошують до складу експертної комісії для обстеження мощів святого Феодосія Углицького. Загинув Павло Петрович Полторацький у 1941 році під час бомбардувань міста фашистською авіацією. Похований він на старому православному кладовищі на Старобілоуській вулиці у Чернігові. Його син Петро Павлович – дитячий лікар, головний лікар Городнянської лікарні, загинув 19 березня 1931 року у молодому віці (на 36-у році життя), рятуючи хвору дитину на дифтерію у містечку Бобровиці. Дружина Петра Павловича – Ольга Олексіївна – також була медиком. Після війни вона очолювала відділ охорони здоров’я міста Чернігова. Потім переїхала до Києва, де працювала завідувачем терапевтичного відділення госпіталю інвалідів війни. Померла 1964 року, похована в Києві. Онук Ростислав Петрович навчався у Чернігові, під час німецько-радянської війни працював в евакогоспіталях санітаром. Кандидат медичних наук, був головним невропатологом Київського військового округу. Він переписувався з охоронцем старовини Андрієм Антоновичем Карнабедом і заповідав зберегти пам’ять про родину Полторацьких, відкрити в будинку кімнату чи куточок, присвячений родині. Таємниця «мисливських зібрань» Але старовинний будинок славний не лише його власниками. Тут був справжній культурний центр, де збиралися відомі громадські діячі, еліта Чернігова: Михайло Жук – талановитий художник; Аркадій Верзилов – історик, краєзнавець, археолог, який брав активну участь у політичному й громадському житті міста: обіймав посади міського секретаря та міського голови, був членом чернігівської Громади та «Просвіти»; Ілля Шраг – громадський, політичний і культурний діяч, чернігівський адвокат, депутат першої Державної думи, ідейний натхненник чернігівської «Просвіти» та інші. У будинок приходили й земські лікарі – колеги Полторацьких: Розенель, Дехан, Ковальський, Маслов та художник Іван Рашевський. Сюди приїздили з усієї України поети і письменники, зокрема Микола Хвильовий, Олесь Досвітній, Микола Вороний. Мета цих зібрань: завзяті мисливці приїздили на полювання, розповідали тут мисливські байки. Це офіційна версія. Хоча, існує й інша думка. Тут приховується таємниця. Виникає питання – чому першими жертвами репресій 30-х років ХХ століття стали учасники мисливських зібрань у будинку Полторацького (Микола Вороний та ін.)? Інше запитання – чому полювання біля Чернігова так приваблювало діячів культури з усієї України? Адже мисливських угідь на той час на території країни було багато. Чи має майбутнє старенький будинок Полторацьких? Будинок Полторацьких вистояв у буремні часи війн та революцій, проте в 70-х роках ХХ ст. він був розграбований вандалами. Від подальшого знищення його врятував Андрій Карнабед, завдяки своїй діяльності зі збереження старовини. Зараз будинок Полторацьких здається покинутим напризволяще. Хоча, ще на початку 90-х років ХХ століття у місцевих газетах писали, що йому «…здається, усміхнулася фортуна. Викладачі та студенти Харківського інженерно-будівельного інституту здійснили його обміри і почали розробляти проект реставрації». Згодом члени місцевого осередку Товариства охорони пам’яток історії і культури та Союзу українок впорядкували тротуар, побілили фасад будинку. Стареньку оселю хотіли відремонтувати, відновити різьблення і посадити навколо неї дерева, щоб будиночок ожив, став культурним осередком та нагадував про минуле нашого міста. Та, на жаль, не вистачило коштів, а може й зусиль… Нині старенька оселя – у плачевному стані. Вона знаходиться у комунальній власності, але не є пам’яткою історії. Кілька років тому чиновники запропонували будинок внести до переліку об’єктів комунальної власності територіальної громади міста Чернігова, які підлягають приватизації. А далі її могли придбати і… знести. Громадськість звернулася з пропозицією відкласти це питання, депутати – підтримали. Восени 2016 року представники Громадської ініціативи «Збережи старий Чернігів», Українського товариства охорони пам’яток історії та культури здійснили обстеження будинку Полторацьких. Допомагали активістам народний архітектор України Володимир Павленко, архітектор Мирослав Осташ, студенти. Висновки невтішні. Конструктивні елементи даху будівлі у незадовільному стані, місцями протікає, кілька балок та крокв прогнили і потребують повної заміни. Не в кращому стані і стіни та перегородки. Стеля у тріщинах, місцями провали. Підлога майже вся зруйнована... Що робити далі? Є думка зберегти пам’ять про славну родину лікарів Полторацьких і створити у будинку Музей медицини. Хоча треба чимало коштів для ремонту оселі, кілька мільйонів гривень. Тож, чи знайде ця ідея підтримку, чи збережемо старовинний будинок? Автори: Галина Середенко, Сергій Черняков Стаття з неопублікованої книги: Старий Чернігів. Хранителі сімейних таємниць (житлові будинки другої пол. XIX – поч. ХХ ст.) // Середенко Г.Ф., Терещенко О.А., Черняков С.В. – 61 с. На фото Сергія Чернякова: обстеження будинку комісією громадських активістів у 2016 році.     | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |