19:43 Ройський сотник Іван Рашевський | |
Про Івана Рашевського, засновника славетної родини Рашевських, напевно відомо дві речі – його перебування на ройському сотенному уряді та загибель у 1678 році під час другого Чигиринського походу. Проте сучасні дослідники вперто датують його сотникування 1690-1692 роками. Складається враження, що класична фраза радянської епохи «він і тепер живіше всіх живих» стосується не лише всім відомого вождя, але й нашого Івана Рашевського. На початковому етапі своєї історії назва Ройської сотні постійно змінювалась. Це пов’язано з тим, що перші сотники проживали хоча і в сусідніх, але різних селах. Так, Фома Ращенко, з призначення якого на сотницьку посаду розпочинається історія Ройської сотні, оселився в Роїщі. Від назви села і походить назва сотні. Проте закріпилась вона набагато пізніше, вже у 1680-х роках. За кілька років Ращенка змінив Філон Свяцький, що мешкав у Сибережі. Відтак у документах стала фігурувати сотня Сибережська. Востаннє сибережський сотник Філон Свяцький згадується в числі осіб, що 15 травня 1672 р. підписали на козацькій раді «Статті конотопські». А вже 29 липня 1672 р. в листі чернігівського полковника Василя Борковського товаришу сотні березинської і обивателю тамтешньому Івану Уласовичу на млин на р. Вир, піданних та ін. фігурує «пан сотник осняковский». Оскільки саме в Осняках мешкав Іван Рашевський, то вважаємо, що це і є першим свідченням про його перебування на сотенному уряді. У 1676 р. Іван Рашевський ще раз названий як сотник осняківський. Під час другого Чигиринського походу Рашевський загинув, хоча тоді він названий сотником сибережським. Очевидно через те, що саме в Сибережі до кінця ХVІІІ ст. знаходилось сотенне правління. Отже, хоча свідчень про життя і діяльність Івана Рашевського не так вже й багато, проте достатньо аби визначити роки його перебування на сотенному уряді: 1672-1678. Наскільки змогли встановити нащадки І. Рашевського, які готували для В. Модзалевського фамільне родове дерево (Олександр Якович і Іван Григорович Рашевські), корені їхні походять «из древнего, обширного и многолюдного местечка Гадячского повита Полтавской губернии «Рашевки» и появился в нынешнем Черниговском уезде в конце 16 или в самом начале 17 столетия в рядах войсковой старшины». Якщо з Рашівкою (нині селище Гадяцького району Полтавської області) все доволі зрозуміло, то датування появи Рашевського на Чернігівщині кінцем ХVІ або початком ХVІІ ст. сприймається доволі скептично. Швидше за все, у нашому регіоні Рашевський з’явився незадовго до призначення сотником. На наш погляд, варто пошукати споріднені корені в Івана Рашевського з першим ройським сотником Фомою Ращенком. Останній також, за сімейною легендою, «вышел из м. Рашковичей». Можливо, обидва сотники були якимись родичами, адже назви містечок надзвичайно схожі. В обох випадках нам невідомі справжні прізвища Фоми та Івана, адже «Ращенко» і «Рашевський» – прізвища, так би мовити, вторинні, з яскраво вираженим географічним акцентом, які з’явились, вірогідно, вже після появи на Чернігівщині. Хоча оселились вони поблизу один одного, у сусідніх селах. І обидва якось несподівано зайняли сотницький уряд. До речі, призначення сотником Івана Рашевського могло відбутися багато в чому завдяки його родинним зв’язкам із першим сотником. Загалом, і Фома Ращенко і Іван Рашевський стали засновниками двох відомих родин (Рашки і Рашевські), які, через співзвучність прізвищ, дослідники іноді плутають. Як зазначав В. Модзалевський у довідці про Івана Рашевського, «сотни его козаки по малому росту называли его и Маликом». Від чернігівського полковника Василя Борковського (1672-1685) він отримав Осняки. Вдова Рашевського, невідома на ім’я, залишившись із неповнолітніми дітьми, вийшла заміж за полкового осавула Федора Зеленського. Останній отримав підтвердні універсали на Осняки чернігівських полковників Григорія Самойловича (20.08.1686), Якова Лизогуба (24.11.1687), Юхима Лизогуба (22.12.1700). А на початку ХVІІІ ст. від Зеленського Осняки перейшли до пасинка його, значкового Григорія Івановича Рашевського. Однак при укладанні родовідної книги у Модзалевського виникли якісь сумніви. Слід гадати, були певні документальні свідчення, які не співпадали хронологічно з відомостями про Івана Рашевського і довідка про нього виглядала дещо дивно: «Иван Рашевский, сотник Роисский (1690-1692?)…, до 1699 г., по семейному преданию – убит под Чигирином». Який саме документ мав на увазі В. Модзалевський нам невідомо, проте є підстави гадати, що свідчення було не надто надійне і у подальшому Володимир Львович від нього фактично відмовився. Так, у «Малоросійському гербовнику» про Рашевського написано зовсім інше: «...сотник Осняковский (1676) и Роисский». Однак науковий авторитет В. Модзалевського та висока якість укладеного ним багатотомного «Малоросійського родословника» свою справу зробили. Звідтоді 1690-1692 роки надійно закріпилися навпроти прізвища Рашевського у списках ройських сотників. Піонером у справі «потойбічного життя» Івана Рашевського став Дж. Гаєцький. Він першим уклав зведений реєстр ройських сотників, приписавши Рашевському подвійне перебування на сотенному уряді: У 1676 і в 1690-1692 роках. Гаєцький при цьому посилався на обидві роботи В. Модзалевського, так і не визначивши більш надійний варіант. Більше того, окрім Рашевського сотницьку посаду у 1689-1692 рр. займав ще й Микола Грембецький. Як там вони удвох уживалися – питання залишилось відкритим. З іншого боку, Дж. Гаєцький вважав Рашевського родичем Ращенка і, як наслідок, приходив до висновку, що «родини Ращенків і Бакуринських очолювали сотню багато років». Надалі проблемою реєстрів старшинських посад плідно займався В. Кривошея. Він також звернув увагу на проблему датування сотництва Івана Рашевського і довгий час, так би мовити, коливався. у першому варіанті сотенного реєстру В. Кривошеї (1997 р.) зустрічаємо таке датування: «Рашевський (Малик) Іван (1690, 1692)». Оскільки роки накладалися на уряд Миколи Грембецького, тоді ж дослідник запропонував інший варіант: «Ращенко Іван (?–1676–?)». До речі, цілком у руслі думки Дж. Гаєцького про тривале керівництво сотнею Ращенками. Адже В. Кривошея виносив Філона Свяцького в окрему Сибережську сотню, тож і виходило, що після Ращенка Фоми (1659-1660) наступним значився Ращенко Іван – така собі династія мало не на двадцять років. Другий варіант датування сотництва І. Рашевського повторено рік потому (1998 р.). У сотенному реєстрі, надрукованому в 2004 р., автор чомусь повертається до першого варіанту: «Рашевський (Малик) Іван (1690, 1692)». І, нарешті, у 2005 р. просто об’єднує обидва варіанти, хоча у вельми цікавій редакції: «Ращенко Хома... Рашевський Іван (?–1676–?), Шихуцький Степан..., Грембецький Микола (?–1689–1690), Рашевський (Малик) Іван (1690), Грембецький Микола (?–1692), Рашевський (Малик) Іван (1692)». Як бачимо, перебування Рашевського на сотенному уряді вже вилилось у три заходи. Два з яких, нагадаємо, вже після смерті... Але й це ще не всі поневіряння колишнього сотника. На роботи В. Кривошеї спиралася краєзнавець Л. Студьонова, у якої початок ряду ройських сотників виглядає таким чином: «Хома Ращенко, Іван Ращенко, Стефан Шихуцький, Микола Грембецький, Іван Рашевський (Малик)». Зрештою, реєстр В. Кривошеї брав за основу С. Павленко, який, щоправда, пропонував власне датування перебування на сотенному уряду тих чи інших осіб за часів гетьманування Івана Мазепи: «Грембецький Микола (?–1689–?), Рашевський (Малик) Іван (?–1690–1692), Грембецький Микола (?–1692–?)». Більше того, описуючи прихід до влади нового гетьмана та формування ним своєї команди однодумців, С. Павленко зазначає: «полковники-соратники гетьмана, очолюючи полки, проводили значну кадрову ротацію. На початку 1690-х рр. прийшли до влади у сотнях... Іван Рашевський (Роїще)...». Ось так Рашевський прибився до табору прихильників Мазепи. Проте варто звернути увагу і на сотництво Миколи Грембецкого, який керував сотнею мало не пліч-о-пліч з Іваном Рашевським. Грембецький – справді людина нового гетьмана, його соратник. За гетьманування І. Самойловича він не мав ніякого уряду, а за Мазепи його кандидатура була затребувана новою командою. У більшості джерел сотництво Грембецького розпочинається з 1689 р. С. Павленко цілком логічно припускав призначення Грембецького сотником відразу після Коломацької ради 1687 р. Ще в липні 1687 р. владу над Чернігівським полком отримав Яків Кіндратович Лизогуб, один із найактивніших учасників змови проти Самойловича, і який вже найближчим часом мав би провести зміни на сотенних урядах. Однак на сьогодні відомо, що Грембецький обіймав посаду сотника ще у 1682 р. Немає підстав вважати, що сотникування М. Грембецького могло перериватися. Уряд ройського сотника він обіймав, як прийнято вважати, до 1692 року, коли був на деякий час заарештований під час розслідування справи Петрика, як можливий його спільник. Однак, припускаємо, що відставка з посади сотника відбулася не в 1692 р., а на початку 1693 р., оскільки у духовній Юрія Миколайовича Бакуринського від 21 лютого 1693 р. згадується сотник ройський Микола Грембецький: «...Который сей мой тестамент подаю у волеку пану Николаю Грембецкому, пану сотнику Ройскому, в чим пан Грембецкій мает руку свою подписать и печать свою приложить до сего тестаменту. Деялось тое в дому пана Бакуринского року 1693 месяца февраля день 21». Підсумовуючи зауважимо, що біографія ройського сотника Івана Рашевського відстежується доволі чітко і не містить жодних реальних суперечностей. Залишається високою вірогідність його родинних зв’язків з одним із попередників на сотенному уряді Фомою Ращенком, які на сьогодні через брак джерел встановити неможливо. Посаду сотника Іван Рашевський обіймав у 1672-1678 роках. Загинув під час війни з турками. Підтвердні універсали Ф. Зеленського на Осняки чітко засвідчують, що життя Івана Рашевського обірвалося задовго до приходу до влади гетьмана Мазепи, тож бути його прихильником або ж обіймати якісь уряди він не міг фізично. Перефразовуючи М. Твена, Рашевський міг би сказати: «чутки про моє воскресіння дещо перебільшені». Нагадаємо, вся ця плутанина виникла через певні сумніви В. Модзалевського. І хоча в подальшому маститий вчений фактично визнав власну помилку, проте сучасні дослідники так і не спромоглися звернути належну увагу на цю обставину. Сергій ГОРОБЕЦЬ, кандидат історичних наук, Український інститут національної пам’яті. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |