реклама партнерів:
Головна » 2021 » Листопад » 27 » "Свіча Джеймса Мейса"
17:26
"Свіча Джеймса Мейса"
Чому Україна стала близькою для Мейса? Чому саме цій людині з іншого континенту та культурного середовища судилося стати одним з перших, хто на високому науковому рівні розповів Україні та світові про трагедію Голодомору? Чому ми мусимо читати публіцистику Мейса знову і знову? Відповідь на ці питання шукали учасники перегляду та обговорення документального фільму «Cвіча Джеймса Мейса», який проходив у Чернігові. До участі в дискусії, організованій Чернігівським регіональним центром підвищення кваліфікації та Сіверським інститутом регіональних досліджень, долучилися науковці, викладачі, працівники органів державної влади та місцевого самоврядування, освітяни, працівники бібліотек та представники громадськості.

У документальній стрічці, яку переглянули учасники зібрання, дивовижним чином переплелися дві сюжетні лінії – розповідь про Голодомор-геноцид 1932–1933 років та спогади про життя і дослідження Джеймса Мейса. Своїми думками про цю трагедію, спогадами про Мейса у фільмі діляться Василь Марочко, Віктор Ющенко, Євген Сверстюк, Лариса Івшина, Наталія Дзюбенко-Мейс, Станіслав Кульчицький, Юрій Щербина та інші. Незважаючи на те, що з моменту виходу фільму минуло 13 років, його тематика не втрачає актуальності – Голодомор як засіб остаточного придушення опору українського селянства, його катастрофічні наслідки для України, вшанування пам’яті загиблих від голодної смерті та людини, яка пожертвувала своїм здоров’ям та життям заради того, щоб правду про цю трагедію дізналися, а її жертви отримали належне вшанування.

А далі – думки учасників зустрічі про постать, наукові відкриття Мейса, його значення та перестороги для сучасної України.

«Сила історії в деталях. Дослідження Голодомору продовжуються, нові відкриття, нові документи лише підтвердять та розширять знання про масштаби цього трагічного явища та його наслідки. Джеймс Мейс поважав думки та погляди інших людей, проте ніколи не сходив зі своєї точки зору про геноцидний характер Голодомору та наміри Сталіна з його допомогою остаточно упокорити Україну. Залишаючись справжнім вченим до кінця свого життя, він водночас розумів, що важливо не лише писати і говорити правду, але й бути почутим. Газета «День», яка стала для Мейса свого роду трибуною, мала ключове значення для того, щоб правда про Голодомор пробивалася до людей, здатних мислити та розуміти, що таке постгеноцидний синдром та яких зусиль необхідно докласти для його подолання на загальнодержавному рівні та в суспільстві, ‒ наголосив Юрій Шаповал.

«Праці Джеймса Мейса – це класика української та міжнародної публіцистики. Вільний від хвороби «видавати бажане за дійсне», він відверто говорив про вади українців та правлячої еліти, передбачив майдан 2004 р. та наступні потрясіння, вбачаючи корінь цих негараздів саме в страшному голоді 1932–1933 рр. та сталінських репресіях 1930-х рр. Вони залишили глибокі шрами в свідомості людей: говорити правду не можна, хочеш жити – мовчи. В 1991 р. незалежність здобула саме УРСР – з усіма родовими травмами, страхами та іншими ознаками постгеноцидного суспільства. Джеймсу Мейсу як нікому іншому вдалося перекинути свого роду «місток», показати причинно-наслідковий зв'язок між трагедією Голодомору-геноциду та негараздами нашого сьогодення. Тому маємо не лише шанувати, а більше читати Джеймса Мейса, який вірив, що єдиний шлях для України – це побудова європейської демократичної державності», – зазначив автор Всеукраїнської газети «День», упорядник книг з серії «Бібліотека газети “День”» Ігор Сюндюков.

«Чернігівськими дослідниками за останні десятиліття підготовлено та видано серію збірників документів та спогадів свідків тих трагічних подій «Пам'ять народу неубієнна», «Національна книга пам’яті жертв Голодомору в Україні 1932–1933 років. Чернігівська область», а щойно побачило світ ще одне фундаментальне видання «“Чорні дошки” України. Чернігівська область», яке вмістило інформацію про 1510 чорних дощок, на які потрапили установи, підприємства, населені пункти та цілі райони області. Однак це лише невелика частина того документального масиву, який сьогодні зберігається в архівах та чекає на своїх дослідників. Тому маємо продовжувати справу Джеймса Мейса, відкривати правду про Голодомор в Україні та Чернігівській області зокрема», – повідомив представник Українського інституту національної пам’яті Сергій Горобець.

«Україна є постгеноцидним суспільством, де відсутній консенсус ідентичності, історії та культури. Відповідно постає питання про причини та наскільки швидко ці вади можуть бути подоланими? Джеймс Мейс був людиною з вільного світу і говорив те, що думав. В Україні, яку він побачив не з книжок та документів, його вразила байдужість, жорстокість, дволикість в думках та діях і найголовніше – страх українців визнати це. Українська державність отримає міцний фундамент лише тоді, коли саме українська еліта, суспільство перестануть боятися знати, говорити правду та поступово позбавлятися синдрому постегеноцидності. Джеймс Мейс закликав українців спиратися на самих себе, творити своє майбутнє, навчитися захищатися та бути чесними самими з собою. Пам'ять про Мейса – це все те найкраще, що ми створимо самі своїми руками», – підкреслив представник Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко.

«“Ваші мертві вибрали мене”, – писав свого часу Джеймс Мейс. Але чому такого пророка не було у нас? Як подолати розруху в головах та скласти докупи пазли генетичної пам’яті? З цього приводу слушною думка представників патріотичної Інтернет-спільноти щодо свічки пам’яті: аби нащадки не ставили свічки нам – поруч слід покласти зброю. Мені пощастило спілкуватися з Джеймсом Мейсом під час його перебування на Чернігівщині, брати участь у презентації його книжок. Насправді дуже мало людей з такою мужністю в характері як у Джеймса Мейса. Він першим підняв пласти можливо одного з найстрашніших періодів української історії. Я хочу висловити вдячність таким дослідникам, як Тамара Демченко та всім тим, хто продовжує піднімати ці пласти і надалі, бо хто, як не ми, повинні берегти пам'ять про ті події», – наголосив доктор історичних наук Дмитро Никоненко.
«Джеймс Мейс на весь світ говорив правду про трагедію, яка не обійшла стороною мабуть жодної родини. На самому початку дослідження Голодомору в 1990-х рр. викладач тоді ще педагогічного інституту Тамара Демченко сказала: “Історики – дуже дивні люди, які намагаються дістати із забуття те, що нормальні люди намагаються відчайдушно забути”. На щастя, серед нас є такі «дивні люди» – історики, вчителі, які знають та вміють змістовно та обережно донести цю надзвичайно важку тему до дітей та молоді. Вони справжні творці нашої національної пам’яті», – зазначила викладач Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка Людмила Павленко.

Отже, Джеймс Мейс – «адвокат розстріляних народів», нащадок індіанців черокі – народу, який у XIX ст. пройшов власною «дорогою сліз». «Треба розуміти чужу біду», – саме цим він керувався, розкриваючи правду про жахливі сторінки історії України. Водночас він шукав відповіді на питання, чому ця трагедія стала можливою, чому українці не вберегли власну державність і чому мовчав прогресивний західний світ, коли в Україні розгорталася ця жахлива драма. І нарешті – свічка пам’яті на підвіконні в кожну четверту суботу листопада, як традиція доступна та відома кожному українцю, як пам'ять та символічний зв'язок з тими, кого немає поруч.

Дмитро КАЗІМІРОВ



Категорія: СОЦІУМ | Переглядів: 2021 | Теги: Чернігівщина, голодомор, Джейма Мейс | Рейтинг: 5.0/1
Допомога проекту Чернігівський Формат - благодійний внесок

QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Всього коментарів: 0
avatar