08:23 Трагедія Юрія Сбітнєва | |
З приводу публікації Ольги Гриньової про листування Юрія Сбітнєва – журнал «Сіверянський літопис» №3. Він шукав і не знаходив уявлюваної ним триєдиної руськості (Русі) – і цим, як не прикро було визнавати, діяв на користь московитів. Хоча він засудив окупацію ними Криму і навіть демонстративно переїхав на постійне проживання з Підмосков’я в Україну, в наш Чернігів. Він немало досаждав росіянам своїми проукраїнськими заявами, хоча вони й виходили дозовано на публіку. Контрольовано публікувалися його висловлювання…. Він називав себе не «русским» письменником, а руським. І квартиру купив недалеко від Десни, навпроти міського саду, називаючи її гніздом глухаря. У міському саду я й зустрічався з ним востаннє. Пригадую, як він захоплено розказував – в Україні інші люди, ніж у Росії. Так, зокрема, коли до нього прийшов викликаний майстер по ремонту чогось там, то зробив роботу, взяв обумовлену суму і пішов собі. А на Росії б треба було ставити пляшку та вести розмови «за жисть»… І при цьому переконував мене як добре, що в Україні фактична двомовність. До речі, Гриньова наводить його слова, адресовані мені, але при цьому невипадково мене зовсім не представляє, на відміну від інших… Він справедливо говорив, що в Україні збереглося більше від Русі, ніж на Московщині. Але при цьому йшов молитися не в українську церкву, а таки в московську. Його прийняли у Національну Спілку письменників України, але його роман я не зміг читати, коли побачив у передмові його ж слова про «матушку Єкатєріну» - Катерину Другу, що, за словами Шевченка, «доконала вдову- сиротину». Чомусь у мене до Шевченка довіри більше… Мій друг Борис Домоцький взагалі був категоричним щодо Сбітнєва, коли той організовував у Новгороді- Сіверському якесь чергове свято спільно з московськими гостями та Толочком з їх академічної обслуги. Я не такий категоричний, хоча й знаю дещо про методи роботи спецслужб Росії з творчими людьми, які навіть виїжджаючи в еміграцію, працювали на Росію. Навіть білогвардійські генерали – до речі, на відміну від українських. Ось читаю книгу П.Судоплатова і вона рясніє прізвищами царських генералів, які служили ЧК-НКВД-КГБ, а щодо Кістяківських – констатує з прикрістю Судоплатов – встановити контакт не вдалося… Але щодо Сбітнєва то мені видається, що він все ж таки прагнув тої руської єдності, яку бачив у 10 столітті, хоча історики переконливо доводять, що й тоді була Русь і Нерусь. А ніякої Київської, Московської, Заліської і ще якоїсь Забугорної Русі не було. Так, там, на півночі, багато наших впливів. Скажімо, я коли був у Великому Новгороді ,вражався від соборів – копій наших П’ятницької та Борисоглібської церков. Але ж це – про впливи, а не про єдність… Колись він побачив мене у вишиванці і несподівано каже, що його мати передавала батьку у тюрму вишиванку. Мене це зацікавило і я став питати яких кольорів була вишивка. Юрій Миколайович напружено згадував і раптом каже: «Била сініх і жовтих нітак». Отакої – українська націоналістична (з точки зору КГБ) вишиванка! Це теж – про впливи… У цьому й трагедія Юрія Сбітнєва – у неможливості поєднати вогонь і воду. Василь ЧЕПУРНИЙ, Сіверщина | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |