12:18 Він з’явився у цей світ фатального для українців 1932 року. | |
Так, саме «року», бо та, що дала йому життя, не схотіла реєструвати дату народження чужою мовою. І йому, одному з небагатьох однолітків, вдалося вижити й дійти аж до сьогодення. А от чи вдалося вижити тій, що пустила його в цей світ? Згідно з епіграфом, це була пані Марія Михайл... Михайлова чи Михайлівна, на жаль, невідомо. Як і про те, чи зберігався він у родині своєї життєдавиці, чи був відданий у чужі руки в обмін на шматок хліба або пригорщу борошна... Або, куди гірше, був вирваний силоміць зі своєї родини й проданий, як той раб на невільничому базарі, з молотка, триманого загребущою рукою колгоспного активіста. Та й хто ж його довів до такого стану? Чи збайдужілі нащадки пані Марії, що втратили розуміння про його енергетичну й оберегову родинну значущість. Чи ж нащадки глитаїв з аукціону, із тих, що й тепер глумляться заради власної наживи над виплеканням чиїхось рук... 92-річний, понівечений, виношений, зі значними втратами, пошматований, однак досі непримирений, він потрапляє на блошиний ринок, а вже звідти — до рук «фаната», де його, як вельмиповажного пана, долучають до команди численних різновікових родичів. Попри все, він ще житиме. І хоч німий свідок, але говоритиме, повідуючи частим гостям про минувшину із затишними хатинками під солом’яними стріхами, з лелеками — носіями нового життя, на гребенях. Про стрункі тополі, що своїм верхів’ям тримають небозвід, про щебет птахів, тріпотіння метеликів та дзижчання жуків. Про світле життя під мирним небом, спаплюжене руками чорних ворогів, до якого ми, подолавши всі негаразди, обов’язково повернемося. Юрій Дахно, краєзнавець.  | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |