14:39 "Вони кричали: братішка, помогі...а я просто закрив люк" | |
Це реальна історія українського розвідника на позивний Вікінг, який вийшов з полону після того, як ворожа машина, на якій його везли, підірвалась на міні. 9 березня 2022 року. Чернігівщина. Лукашівка. Вікінг заступив на пост. О 7:20 він почув по рації, що в сусідньому селі почалась зачистка. А потім побачив те, що не забувається: шість колон, 27 танків, БРДМи, піхота. Їх було 140. Він перебігав від амбару до ярку, коригував вогонь артилерії, ховав документи та ламав рацію. Коли патрони майже скінчились, а БМП розбила його кулемет, він зробив те, про що потім сам сказав: "Я просто шукав чим застрелитись, щоб не потрапити в той полон". Не знайшов. Його привезли до російського комбата. Той вийшов з підвалу з бітою в руках. Спочатку запитали, чи є сигарети, а потім почали бити. По коліну - чугунною палицею. По спині - бітою. Берцями по голові. Погрожували відрізати пальці сікатором. Побачили татуювання - і вирішили, що спіймали ССОшника. "Бородатий, зараз ти нам все скажеш". Він не сказав нічого. "Коли мене били, я намагався не видавати ніяких звуків, щоб їм не було від цього кайфу". Його посадили на МТЛБ, додали стяжки, закріпили ноги, на шию - вірьовку. Сказали: повеземо подаруночок комбригу. Але їхня машина підірвалась на міні. Вікінг злетів, але втримався. А всередині МТЛБ залишились семеро російських солдатів. Вони відкрили люк і почали кричати: "Братішка, помогі!" "І вони отримали від нас допомогу. Ми просто закрили люк". Вони відійшли і почекали, поки воно гарно розгориться. А потім почули, як у їхній бік виїжджає техніка, і побігли через поле. Сховались у камишах. Перебіжками по 50 метрів. Усі поранені та босі. 12 годин по зораному березневому полю, яке ріже ноги, як ножі. Двоє з них були взуті - бо російським солдатам не підійшов розмір. Він пройшов це з тріщиною вісочного відділу, забоєм мозку, струсом, поламаними хребцями та вибитими зубами. Через два дні прокапався - і пішов назад виконувати задачі. А потім була Білогорівка. Переправа через Сіверський Донець. Там він зустрів тих самих. Тих, хто його бив. Весь той полк вони знищили. Разом із 15-м батальйоном гірсько-штурмовим. А коли він повернувся на визволену Чернігівщину, люди зустрічали його так, що він досі не може забути. Тут була кава, їжа. А біля кожного будинку йому казали, де можна було помитися та поїсти. Він не втомився. Він не зламався. Він не збирається зупинятися. Байрак Олег | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |