реклама партнерів:
Головна » 2018 » Жовтень » 6 » По слідах музейних експонатів Прилуцького краєзнавчого музею
11:53
По слідах музейних експонатів Прилуцького краєзнавчого музею
По слідах музейних експонатів Прилуцького краєзнавчого музею В експозиції краєзнавчого музею є чимало унікальних, раритетних експонатів з багатою та цікавою історією. А є й такі, про історію яких можна лише здогадуватись. До таких музейних речей належить скринька ХІХ століття Сергія Дмитровича Молчанова. Окрім того, що вона надійшла до музею у 1976 році від жителя с. Рудівка Берегового М.М., іншої інформації про неї немає. Але вона викликає велику зацікавленість, оскільки на скриньці є таємничий напис: «Належить С.Д.Молчанову. У випадку моєї та Михайлової смерті наказую спалити не відкриваючи. Сергій». Ймовірно, що було у цій скриньці ми ніколи не дізнаємось, а ось про людину, якій вона належала, інформацію можна відшукати.
Полковник лейб - гвардії Гусарського полку Сергій Дмитрович Молчанов по материнській лінії походить із знаменитого роду Волконських. Його дідусем був князь, генерал-майор, учасник війни 1812 року, масон Волконський Сергій Григорович (1788-1865). До речі, рідним братом Сергія був добре нам знаний генерал-губернатор Малоросії Микола Григорович Рєпнін-Волконський, якого у 1845 році поховали у стінах Густинського Свято-Троїцького монастиря. Саме йому імператор дозволив приєднати до свого імені прізвище діда генерал-фельдмаршала Н.В. Рєпніна, який не залишив спадкоємців по чоловічій лінії.
Але повернемось до Сергія Григоровича. На початку ХІХ століття він є активним учасником декабристського руху, за що й був заарештований та відправлений на каторжні роботи до Сибіру. І лише у 1856 році Сергій Григорович отримав дозвіл повернутись на Батьківщину. Згодом князь Волконський оселився у мальовничому селі Вороньки Козелецького повіту Чернігівської губернії де й провів останні дні свого життя. Він був похований поряд з дружиною Марією Миколаївною Волконською (Раєвською) (1805-1863). До речі, Марія Миколаївна була також досить непересічною особистістю. ЇЇ батько Раєвський Микола Миколайович - генерал від кавалерії, член Державної ради, а мати Софія Олексіївна - дочка колишнього бібліотекаря Катерини II, онука Михайла Васильовича Ломоносова.
Рання юність Марії Миколаївни ознаменована зустріччю з Олександром Сергійовичем Пушкіним, який присвятить їй свої вірші і прозу: «Кавказький полонений» (образ черкешенки), «Бахчисарайський фонтан», «Євгеній Онєгін» (ліричний відступ: «... як я заздрив хвилям ...» та інше). Після оголошення вироку Сергію Григоровичу княгиня Волконська однією з перших серед дружин декабристів, подолавши опір родини, попрямувала за чоловіком до Сибіру. Після повернення додому, Марія Миколаївна розповіла про своє життя на засланні у мемуарах, чудових по скромності, щирості й простоті. У них яскраво описуєтся тюремно - каторжний режим, дається характеристика багатьох декабристів, є відомості про побут, культуру, а також про ставлення населення Сибіру до декабристів. Після смерті Волконської єдиним розпорядником «Записок» був її син Михайло. Він прагнув зберегти мемуари матері в таємниці, і лише у 1904 році «Записки» були опубліковані для широкого загалу.
Подружжя Волконських дало світу чотирьох дітей, найменшою з яких була Олена 1835 року народження. Саме вона в кінці ХІХ – на початку ХХ століття стала власницею земель у селі Вейсбахівка (нині с. Білорічиця Прилуцького району). У книзі С.В.Мироненка «Декабристи. Біографічний довідник» є відомості, що Олена Сергіївна була заміжня тричі. Вперше вийшла заміж за чиновника Дмитра Васильовича Молчанова, вдруге – за надвірного радника Миколу Аркадійовича Кочубея і втретє її шлюб відбувся з поміщиком села Білорічиця Олександром Олексійовичем Рахмановим. Одружившись із Олександром Олексійовичем Олена Сергіївна переїздить жити на Прилуччину. Як згадують місцеві мешканці: «Вона була дуже чуйною, доброю людиною. Всі селяни шанували бариню за її щире серце, справедливість. Обов'язково допомагала тій сім'ї, в якої був похорон. Любила вона й сільських дітей. Завжди з собою в неї були різні солодощі, і коли їхала селом, то роздавала їх сільським дітлахам. А на Різдво та Пасху ще й подарунки дарувала малечі».
Саме у другій половині ХІХ століття в Білорічиці був створений прекрасний архітектурний ансамбль, який складався з палацу, готелю, флігеля, пекарні, господарчих будівель, церкви. З північного боку комплекс поєднувався з парком. До речі, спроектував цей шедевр український художник, архітектор Ягн Олександр–Едуард Юлiйович. За матеріалами енциклопедичного довідника «Прилуччина» Ягн був четвертим чоловіком Олени Сергіївни Рахманової. В роки Другої світової війни дивовижної краси палац було зруйновано. Залишився лише флігель, після перебудови якого у 1992 році, у ньому свої двері відкрила православна церква.
У 1916 році Олена Сергіївна помирає і за духовним заповітом поміщиці маєтність переходить у володіння її доньки Олени Олександрівни. Не набагато пережив Рахманову і її четвертий чоловік. Як відомо Олександр Ягн помер від голоду 1922 року та похований у тій же Білорічиці.
Сьогодні в Прилуцькому музеї зберігаються унікальні зразки білорічицької палацової кераміки, фотознімки садиби та згадувана уже скринька, яка належала первістку Олени Рахманової Сергію Дмитровичу Молчанову.

Ірина Біленко, ст. науковий співробітник
Прилуцького краєзнавчого музею ім. В.І.Маслова



Олена Сергіївна Рахманова (1835-1916 рр.)



Олександр-Едуард Юлійович Ягн (1848-1922 рр.)



Палац у селі Білорічиця (колишня Вейсбахівка).



Поміщицька економія у селі Білорічиця. Фото поч. ХХ ст.



Скринька С. Д. Молчанова з колекції Прилуцького краєзнавчого музею ім. В.І. Маслова.





Кераміка із Білорічицького палацу, кін. ХІХ - поч. ХХ ст.
Зберігається в Прилуцькому краєзнавчому музеї ім. В.І. Маслова.




Категорія: ЦІКАВИНКИ | Переглядів: 49 | Теги: музейні експонати, Білорічиця, Прилуцький краєзнавчий музей | Рейтинг: 0.0/0

QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Всього коментарів: 0
avatar