17:22 Алея миру чи Алея конфлікту? | |
Про долю Алеї героїв Уже місяць тому в Чернігові розгорнулась дискусія про радянські пам’ятники на Алеї героїв. На жаль, вона швидко втратила теоретичний характер і перейшла в практичну площину. Пропозиція істориків про цивілізоване перенесення пам’ятників поки що не знайшла офіційної підтримки, і справу почали вирішувати кувалда і трос. Два бюсти були демонтовані й перенесені до історичного музею. Однак насправді існує питання не лише з кількома бюстами, але й загалом: що робити з Алеєю героїв, як вписати її в сучасні реалії? І ще ширше — у якому місті жити чернігівській громаді? Враховуючи те, що на мою думку з приводу Алеї героїв неодноразово посилались на чернігівських сайтах, у тому числі спотворюючи її, хочу викласти своє бачення ситуації докладніше. Пропоную поглянути на проблему комплексно. Згадати історію питання, суть нинішніх суперечок та шукати вихід із ситуації з найменшими втратами і, навпаки, з найбільшими здобутками для чернігівців. Адже невміння шукати компроміс і спільну мову — це вже втрата для громади. Сюжет перший: історія Алею героїв створили після війни на руїнах кількох центральних кварталів міста. На цій території до війни стояли головний універмаг і десятки будинків, але більшість із них були зруйновані. Головна архітектурна ідея створення алеї полягала в тому, щоб пробити через усе місто зелений коридор. Так воно і сталося. Руїни розібрали, а кілька будинків, які залишилися, знесли лише в 1960-х роках. Нині зелена алея тягнеться від Катерининської церкви до міської лікарні, тобто через увесь центр міста. Ту частину зеленої алеї, яка йшла від Катерининської церкви до площі, назвали Алеєю героїв. І тут треба звернути увагу, що на Алеї героїв у першому плануванні стояв лише один пам’ятник — героям-сталінградцям. Тобто під героями малися на увазі переможці у Другій світовій (Великій Вітчизняній) війні. Потім додали пам’ятник Сталіну, який простояв недовго. Спорудили також дві Дошки пошани і фонтан, додали скульптури робітника і колгоспниці. У такому вигляді Алея простояла біля двадцяти років. Вона була дійсно красивою і запам’яталась чернігівцям старших поколінь. На межі 1960—70-х років відбулась реконструкція Алеї героїв. На ній збудували кілька фонтанів. Пам’ятник сталінградцям зняли й перенесли на територію військової частини. Ніяких протестів ветеранів під час перенесення цього пам’ятника не було. І бути не могло. Після спорудження на Болдиній горі меморіалу Невідомому солдату Алея героїв перестала виконувати функцію місця пам’яті про війну. Отже, назва Алея героїв залишилась, але герої війни з неї зникли. Тому була реалізована інша ідея — поставити на Алеї бюсти уродженців Чернігівщини, які брали участь у боротьбі за радянську владу. Відповідно, відбулась виключно ідеологічна підміна поняття «герої». Замість композиції з воїнами, які символізували масовий героїзм у роки недавньої війни, тепер героями Алеї стали особи, пов’язані зі встановленням комуністичного режиму в Україні. Ідеться про Ю. Коцюбинського, В. Примакова, В. Антонова-Овсієнка, М. Подвойського, М. Кропив’янського, М. Щорса. Далеко не всі чернігівці сприйняли цю підміну з розумінням і повагою. Люди старшого покоління, якщо вони чесні перед собою та оточуючими, мають визнати, що масової любові до радянської влади не існувало ніколи, тому до комуністичних символів і тоді ставились неоднозначно. Частина чернігівців вважала, що поява цих бюстів є знаком відновлення історичної справедливості. Адже більшість увіковічених у бюстах осіб були розстріляні під час сталінських репресій. І тому треба повертати пам’ять про незаслужено забутих земляків. Хоча всі ці аргументи і на рівні Чернігова, і на рівні країни були дуже непевними. Адже цих осіб розстріляла їхня ж радянська влада. А значить, треба було робити висновок, що вся комуністично-радянська влада є злочинною у своїй основі. Але компартія зробила інший висновок: існували просто «помилки», і їх треба виправляти. А те, що від цих помилок загинули мільйони людей, комуністів не цікавило. Адже для них люди були лише будівельним сміттям під час будівництва «світлого майбутнього». Чернігівська молодь відреагувала на появу нових бюстів дуже скептично. Юнаки та дівчата дивились на бюсти й бачили, що дати смерті більшості прототипів бюстів припадають на 1937—1938 роки. Тому виникла назва «Алея розстріляних героїв», бо більшість із них загинула від рідних комуністичних куль. Так чи інакше, замість меморіалу військового Алея героїв стала меморіалом радянсько-партійним. І ці пам’ятники стали виключно ідеологічним знаряддям комуністичної пропаганди. Існування Алеї героїв у такому вигляді ще мало сенс до проголошення незалежності та формальної втрати влади комуністичною партією. Якщо ж поставити питання, яку ідеологічну функцію виконували ці бюсти з 1991 р., то можна відповісти, що вони залишилися пам’ятниками комуністичного минулого, які не несуть жодної позитивної ідеї для сучасників. Сюжет другий: суть сучасних суперечок Комуністичні бюсти на Алеї героїв так само, як і пам’ятник Леніну, стояли в Чернігові 23 роки, тому що Україна не була незалежною державою, а залишалась уламком колишньої імперії. Росія накинула на Україну ярмо неоколоніалізму, і про реальну незалежність можна було говорити лише умовно. У такій політичній ситуації бюсти на Алеї героїв стали частиною історії, але разом з тим і символом неоколоніалізму, коли колоніальний народ не може позбавитись ідолів іноземного панування. Уже неодноразово писалося, що з восьми бюстів на Алеї героїв шість присвячені особам, які встановлювали російську радянську владу в Україні. На практиці встановлення радянської влади в Україні йшло точно за таким же сценарієм, за яким зараз відбуваються події на Донбасі. Нібито українські повстанці створили нібито український уряд і нібито українське радянське військо, які нібито самостійно вели боротьбу за радянську Україну. Тільки зараз це називається ДНР і ЛНР, а тоді називалась УРСР (Українська радянська соціалістична республіка). Російські маріонетки чернігівського походження зробили все можливе для перемоги Росії, а тому несуть історичну відповідальність за наступні голодомор, репресії та інші злочини комуністичного режиму. А той факт, що їх розстріляли за наказом Москви, є символічним, адже Москва має давню традицію знищувати власних слуг після того, як вони зробили свою чорну справу. Сьогодні, коли йде війна за реальну, а не паперову, незалежність України і від російської зброї гинуть тисячі кращих синів України, питання визначення своїх і чужих героїв стало актуальним, як ніколи. Тож чи можна називати чернігівськими героями ворогів України? Відповідь на це питання кожен дає відповідно до своєї громадянської позиції і ставлення до незалежності України. Якби ці бюсти стояли десь у непримітних місцях, ситуація з ними виглядала б дещо інакше. Однак вони розміщені на почесному місці в центрі Чернігова, яке називається Алеєю героїв. Це обличчя міста, і по ньому судять про місто та його мешканців. А я впевнений, що більшість чернігівців не заслуговують на те, щоб їх вважали прихильниками російської ідеології. Тому ці бюсти мають бути прибрані як символи ворожих Україні сил, але разом і заради суспільної злагоди та престижу міста. Проте їх треба зберегти, перенісши до історичного музею, де вони стануть історичними експонатами комуністичної доби. Найбільш затятим захисникам бюстів хотілося б нагадати долю пам’ятника Леніну. Якби його забрали вчасно, шанувальники вождя пролетаріату могли б поставити його десь у себе в дворі чи лісі і влаштовувати біля нього маївки та суботники, ніхто б їм у цьому не завадив. А так пам’ятник просто зник, і ніхто не знає, куди він подівся. І чомусь не чути про існування ініціативних груп, які б збирали кошти на його відновлення. Чернігівці про нього вже просто забули. А мені його шкода, і саме як історичний експонат. Сюжет третій: перейменувати чи перепланувати? На мою думку, питання, що робити з погруддями на Алеї героїв, уже не є головним. Очевидно, рано чи пізно, за офіційним рішенням чи ні вони зникнуть з Алеї героїв. Важливіше визначитись, що робити з цією алеєю загалом. Повторюсь: алея знаходиться в центрі міста і тісно пов’язана з його образом. Чернігову пощастило, що його образ формують архітектурні пам’ятки ХІ—XVІІІ століть. Центр міста сформований як єдиний ансамбль у післявоєнний час. Це той капітал міста, який дістався нам від предків, але його треба гармонійно доповнювати новими архітектурними формами, пам’ятниками тощо. Усе це має бути привабливим, створювати атмосферу затишку, комфорту і доброго настрою. Є декілька варіантів відповіді на питання, що робити з Алеєю героїв. Перший, найлегший. Можна просто перейменувати Алею героїв на Алею фонтанів, Алею квітів чи Алею миру. На ній багато квітів і фонтанів, тому кожна назва буде відповідати дійсності. Тоді погруддя осіб на Алеї перестануть ототожнюватися з поняттям «герой», і питання їх перенесення буде не таким політично гострим. Непоганою є думка і про перейменування її на Катерининську алею. До речі, до 1917 р. існувала Катерининська вулиця, яка зникла після перепланування Валу. Прості перейменування можуть мати прекрасний ефект, що показав приклад із перейменуваннями вулиці Леніна і проспекту Жовтневої революції. Більшість чернігівців уже забули, що так називалися сучасні проспекти Миру і Перемоги. Мир і перемога подобаються всім і не несуть ніякого негативного ідеологічного навантаження. Цими назвами свого часу змогли примирити, здавалося б, непримиренних ідеологічних опонентів. Рішення про перейменування алеї не потребує коштів, а гостроту протистояння може зняти. Якщо ж залишати стару назву Алеї героїв, то постає питання її наповнення. Повторно ставити там нові погруддя означатиме лише повтор старої ідеї. А повтор, як правило, добрим не буває. Є і небезпека появи скульптурної халтури, адже чернігівські пам’ятники останніх двох десятиріч, на жаль, виконані далеко не на найвищому мистецькому рівні, за виключенням прекрасного монумента Шевченку. Щодо вшанування українських героїв, то український патріотичний меморіал уже два десятиріччя стихійно формується безпосередньо біля Катерининської церкви. Це прекрасне величне місце, кращого за яке в Чернігові вже не знайти. Не треба забувати, що Катерининська церква сама по собі є пам’ятником чернігівським героям, а саме воїнам-козакам XVII—XVIII століть. Тобто вона є природною основою патріотичного меморіалу, який лише варто відповідно спланувати й доповнити. Територія цього меморіалу може обмежуватись площею біля церкви, яка має достатні розміри. Сюжет останній: Алея казкових героїв Особисто мені найбільше до вподоби ідея перетворення Алеї героїв на Алею казкових героїв або Алею літературних героїв незалежно від її можливої офіційної назви. Подіб-ні за ідеєю скульптурні композиції існують у багатьох містах світу й України. Такі твори називають садово-парковою скульптурою. Вони позбавлені ідеологічного навантаження і роблять простір міста добрішим і привабливішим. Наприклад, у славному місті Миргороді є скверик із пам’ятниками гоголівським персонажам. Невелике місто знайшло можливість увіковічнити в скульптурі добрий десяток героїв творів Гоголя, навіть свиню, яка валяється у знаменитій миргородській калюжі. А це означає, що в миргородців добрі фантазія та смак. Нам би так. До речі, Гоголь бував і в Чернігові і в листі до мами похвалив сушені чернігівські вишні, які він пробував поблизу сучасної Алеї героїв. Маємо і ближчий приклад. У Седневі є пам’ятник українській пісні, пам’ятники братам Лизогубам і Леоніду Глібову, який жив… на Алеї героїв у Чернігові, про що свідчить пам’ятний знак навпроти Ощадбанку. Якщо проводити аналогію з Миргородом, можна зробити композицію з персонажами байок Леоніда Глібова. Герої творів Глібова повчальні й актуальні сьогодні (Ведмідь-пасічник, Щука, яку кинули у річку; Синиця, яка запалювала море; Жаба, яка надулась і луснула; Солом’яний дід, якого ніхто не боявся; Вовк та Ягня та інші). Вони можуть прикрасити місто й одночасно давати поживу для роздумів про суспільне життя. Щодо героїв казок, то їхню появу із захопленням зустріне найбільш привілейований прошарок населення Чернігова — діти. Претендентами можуть бути Борушко Кошлатий, який є чернігівським прообразом знаменитого Горбоконика; герої українських казок Колобок, Котигорошко, Івасик-телесик, Солом’яний бичок, пан Коцький, лис Микита; герої світової класики Геракл, Червона Шапочка, Кіт у чоботях, Спляча красуня, Олов’яний солдатик, Русалонька, Вінні-Пух, Карлсон та багато інших. Немає сумнівів, що якби провести опитування серед дітей, усі вони висловляться саме за казкових героїв. Та, на жаль, їх ніхто не питає. Як виконати цей проект, де набрати скульптур? Було б бажання! Це можна зробити порівняно просто, за кілька років. Найкращий спосіб — проводити щорічні пленери для молодих скульпторів України, і, якщо їх добре приймати, вони залюбки залишать місту свої твори. Можна сказати точно, що цих героїв будуть любити всі — діти й дорослі, «праві» й «ліві», чернігівці та гості міста. І тоді Алея героїв стане місцем злагоди та Алеєю миру. Сергій ЛЕП’ЯВКО, Чернігівськіі відомості | |
|
| |
| Всього коментарів: 1 | |
|
| |
