реклама партнерів:
Головна » 2016 » Листопад » 23 » Батурин був українським ще в 1708 році
11:32
Батурин був українським ще в 1708 році
Батурин був українським ще в 1708 році Є дати про які українці світу мають пам’ятати за будь-яких обставин. Бо забувши їх – втрачається українська ідентичність, унаслідок чого з’являються малороси, хохли… Батуринська трагедія 13 листопада 1708 р. – без сумніву серед таких. Більше двох сторіч про це було заборонено не те, щоб говорити – навіть думати. Зрозуміло: покарати царевого зрадника це одне, а вирізати ціле місто, тим більше столицю, хай і не кінця самостійної, але все ж держави, не милуючи старих, немічних, жінок і немовлят, єдиним злочином яких була українська етнічна приналежність – зовсім інше. Проте, факт немилосердної московської різні в Батурині зараз уже не інформаційне табу, розповідати про який, здається, ніхто (принаймні в Україні) не забороняє. Але щось тут насправді не так…
Уже вкотре відвідуючи Батурин на роковини Батуринської трагедії й беручи участь в організованих Національним історико-культурним заповідником «Гетьманська столиця» пам’ятних заходах, мимоволі задаєш собі кілька питань.
Щорічні меморіальні заходи на вшанування цієї сумної події загальнонаціонального (підкреслимо це) масштабу (адже, нагадаємо – то була столиця української держави й винищували, приміром, не родичів «гетьмана-зрадника» чи його політичних прибічників, а простих городян за фактом їх проживання в цьому в абсолютній більшості населення українському місті). Скільки разів про це ставилося питання насамперед з боку Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця», котрий ось уже більше десяти років після його створення постійно, крихта за крихтою збирає беззаперечні докази злочину для суду історії над Московією за вчинену страшну розправу. Він же, цей заповідник, щороку є чи не єдиним, хто в державі з назвою «Україна» підтримує пам’ять про той подвиг українців, що не скорилися північним загарбникам і лише ціною зради знайшли свою мученицьку смерть. Ця подвижницька діяльність заповідна не є марною: кожного року розголос про меморіальні заходи в Батурині стає більшим – і це гарно ілюструє, хоча б, відношення місцевих жителів – батуринців, котрих із року в рік під час заходів на території відбудованої Цитаделі Батуринської фортеці перед величним хрестом – пам’ятником жертвам Батуринської трагедії приходить усе більше.
Однак, зараз не про це – про самі заходи можна досить детально прочитати в сучасних медіа-ресурсах, насамперед на сайті власне заповідника. Питання, яке хотілося б порушити: де, в яких кущах відсиджується, коли згадують цей акт етноциду українського народу сучасна українська влада? Відразу зазначимо, що в меморіальних заходах у Батурині щороку присутня місцева міська й районна влада на рівні її керівників. Честь їм і шана за це. І на цьому все поки й закінчується. Так, попередні роки (не про радянський час, звісно, мова) влада була далеко не українською, а зовсім нещодавно – відверто антиукраїнською. Але ж звідусіль звучить, що щось змінилося, що є здвиги у національній свідомості, що влада нарешті набула національного українського забарвлення. То де ж вона, коли треба довести це, показати сутність отого забарвлення? Наприклад, цього року, коли нарешті, після постійних наполягань на більш ширшому, ніж міський і районний рівень вшануванні пам’яті замордованих, але нескорених захисників гетьманської столиці, було ухвалене рішення на проведенні меморіальних заходів на обласному рівні, жоден із чернігівських обласних керівників не спромігся бодай прибути до Батурина (не кажучи вже про організовані заходи загальнообласного масштабу в обласному центрі, яких просто не було). Те саме хотілося б сказати й про столичних можновладців – від останнього клерка профільного міністерства до очільників політики в галузі культури й глави держави персонально. Всім ніколи – ніколи пам’ятати про ідентичність нації, про біль, через який пройшов український народ на шляху до незалежності, до власної держави, яку вони, до речі, зараз обслуговують – і аж ніяк не на громадських засадах. А може не ніколи, а незручно пам’ятати? Демонструючи прилюдно свою українськість, у кишені тримають або дулю, або квиток члена комуністичної партії Радянського Союзу.
Здається відповідь на порушене питання криється в самому ж питанні – влада, яка набула національного забарвлення, насправді лише набула цього забарвлення. Якщо це не так, якщо ці твердження безпідставні, то чому ж українська влада в українській державі досі не прийняла й належним чином не оцінила жертву тисяч українців, покладеної на шальки терезів, де з іншого боку лежить наша українська національна ідентичність – як це було з Голодомором 1932–1933 років або боєм під Крутами 1918 року? Чому досі заходи щодо вшанування жертв Батуринської трагедії 1708 року – лише подія місцевого масштабу?
За два роки матимемо 200-річчя від часу цієї скорботної дати. Хоча можна й посперечатися, щодо виключно її скорботності – це водночас і свідчення величі української нації, адже боронячись від загарбника, захисники Батурина не скорилися й вказали своїм нащадкам дороговказ на майбутнє – відстоювати власну гідність, власну свобода, власну державність, навіть ціною власного життя. Щиро хотілося б сподіватися, що бодай до наступної річниці щось принципово зміниться у ставленні української держави до творців української державності – й День пам’яті Батуринської трагедії нарешті стане загальнодержавною пам’яткою датою з відповідним ушануванням цієї самої держави.

Дмитро Молмот,
приватний підприємець, м. Чернігів
22 листопада 2016


Коментар Сергія Бутка, представника Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області:
1) Вважаю статтю Дмитра Молмота як приклад участі громадськості у формуванні і корегуванні державної політики національної пам’яті.
2) Батуринська трагедія 1708 року дійсно є подією національного і міжнародного масштабу –злочин Московської держави проти людяності, злочин проти цивільного населення, військовий злочин (оцінюючи сучасними термінами). Надзвичайно важливо, що цей ТИПОВИЙ злочин Московської держави проти України, яка постійно боролася і бореться за свою незалежність, за свою свободу, дає можливість зрозуміти історичні коріння таких катастрофічних подій як, наприклад, Голодомор-геноцид 1932-1933 рр. або розстріл, мордування протестувальників під час Революції Гідності 2014 р., злочини проти цивільного населення і військовополонених під час сучасної агресії Російської Федерації проти України тощо.
3) Заслуговує на увагу і підтримку вимога-заклик обов’язкової участі очільників або представників органів влади з центру і області, організації меморіального заходу на державному рівні. Вона звучить вже не перший раз після 2009 р.
4) Прохання до п. Д. Молмота відмовитися від використання таких емоційних прийомів обґрунтування своєї позиції як «в державі з назвою «Україна». Це НАША держава і ми всі без винятку відповідальні за стан справ у неї. У час написання Вашої статті і мого коментаря за цю державу і нас всіх віддають своє життя і здоров’я захисники України на Донбасі.
5) Щодо українськості сучасної влади: сам факт створення та активної діяльності Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» (фінансування з державного бюджету) свідчить про її українськість. Згадайте роль Президента В. Ющенка, участь області в розбудові заповідника, національні та обласні заходи. Сучасне обласне керівництво теж нагадує про Батурин (День Державного Прапора тощо). Сама стаття п. Д. Молмота звернута все ж таки саме до влади для вирішення проблеми. До неукраїнської або антиукраїнської влади не звертаються, її не критикують (критика передбачає надію на зміни), а змінюють внаслідок революційних дій (революції 1989-1991 рр., 2005 р., 2013-2014 рр. тощо). Інше питання, що потрібне корегування політики пам’яті, уточнення акцентів, виправлення помилок (хто не робить, той і не помиляється) — це процес.



Категорія: СОЦІУМ | Переглядів: 571 | Теги: Україна, історія, Батуринська трагедія | Рейтинг: 0.0/0
Допомога проекту Чернігівський Формат - благодійний внесок

QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Всього коментарів: 0
avatar