12:43 Газета «Деснянська правда» за 7 січня 2016 року... | |
ВІД «ГУБЕРНСЬКИХ ВЕДОМОСТЕЙ»… Той суботній день 8 січня 1838 року за старим стилем — знакова подія в історії нашого краю: вийшов перший номер першої газети — «Черниговские губернские ведомости», від якої і веде свої традиції нинішня «Деснянська правда». Загалом звідси починається історія чернігівської преси та історія чернігівської журналістики. У ті далекі роки «Губернские ведомости» були, перш за все, офіційною газетою, що видавалася з метою «облегчення канцелярий в производстве дел сокращением переписки и доставления как присутственным местам, так и частным лицам средств получать сведения, относящиеся к исполнению и соображению». У офіційній частині газети публікувалися урядові й місцеві губернські документи, розпорядження. Виходила і «неофіційна частина газети», що висвітлювала життя губернії, Росії і зарубіжжя, подавала матеріали з місцевої економіки, географії, історії, фольклору й етнографії, публікувала твори місцевих авторів. «Золотим віком» неофіційної частини «Черниговских губернских ведомостей» можна по праву вважати п’ятдесяті роки, коли навколо газети сформувалося коло літераторів і істориків. Значна заслуга в тому належала тодішнім редакторам неофіційної частини газети Миколі Білозерському та Олександру Шишацькому-Іллічу. Останній на її сторінках опублікував чимало записаних ним народних легенд і приказок, а також уривки зі своєї майбутньої книги «Местечко Олишевка в историческом и этнографическом отношении», вірші, які потім вийшли книгою «Українська квітка». В юні роки почав своє багатолітнє співробітництво з «Ведомостями» історик і краєзнавець, граф Григорій Милорадович. У них він уперше опублікував цікаві документи і матеріали з історії стародавнього Любеча, в тому числі й відомий «Любецький синодик». Уперше в газеті були опубліковані розділи із праці Опанаса Шафонського «Черниговского наместничества топографическое описание», що було написане ще наприкінці ХУІІІ століття . В газеті також публікувалися історики, фольклористи й етнографи, письменники Олександр Лазаревський, Опанас Маркович , Миколи Маркевича, Микола Білозерський, Пантелеймон Куліш, Дмитро Грембецький, Стеран Ніс, Іван Кулжинський. На її сторінках уперше побачили світ чимало байок і ліричних поезій Леоніда Глібова, вірші Миколи Вербицького і Анатоля Свидницького – у майбутньому відомих українських письменників. В 1906 році неофіційна частина газети стала видаватися окремо під назвою «Черниговское слово». Самі ж «Черниговские губернские ведомости» припинили існування після лютневої революції 1917 року, причому кілька останніх їх номерів вийшли українською мовою, а головною газетою губернії став «Голос труда» – орган губернської Ради робітничих і солдатських депутатів. У роки громадянської війни газета кілька разів змінювала назви, але завжди залишалася голосом трудящих мас. У 1918 році, коли кайзерівські війська окупували Чернігівщину, виконком губернської Ради перебазувався у місто Почеп теперішньої Брянщини, де газета виходила під назвою «Известия Черниговского губернского и Почепского уездного исполкомов Советов рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов». Під час наступу денікінських військ, коли на Чернігівщину евакуювався уряд Радянської України, газета мала назву «Известия Совета рабоче-крестьянской обороны Украины и губернского исполнительного комитета». На початку 20-х років у газеті, що виходила під назвами «Красное знамя» і «Червоний стяг», співробітничали і друкувалися відомі українські поети Василь Блакитний і Павло Тичина. Кілька місяців «Красное знамя» очолював Микола Слав’ятинський, у майбутньому відомий перекладач. Тут публікував фейлетони, статті, замітки А.Зорич (Василь Локоть) – пізніше один із найпопулярніших публіцистів і фейлетоністів центральних газет «Известия» и «Правда». У 1932 році було створено Чернігівську область, і газета отримала назву «Більшовик». У ній працювали письменники Олекса Десняк, Михайло Хазан, Пилип Рудь, Борис Левін, Василь Нефелін, Абрам Кацнельсон. У березні 1937 року із колективом «Більшовика» зустрічався наш видатний земляк, кінорежисер Олександр Довженко. На жаль, саме у ті передвоєнні роки були необґрунтовано репресовані Андрій Михайлюк, Василь Нефелін, інші співробітники та автори обласної газети. У роки фашистської окупації Чернігівщини обласна газета стала «партизанкою». 21 лютого 1943 року у обласному партизанському з’єднанні, що базувалося тоді на території сусідньої Брянщини, в умовах підпілля, вийшов перший номер газети «Більшовик». Всього побачило світ 16 номерів цієї газети загальним тиражем 40 тисяч примірників. Зі сторінок газети лунало закличне і дотепне слово партизанського поета Степана Щуплика, автора книг «Пісні Лісограда» та «Пісні партизана діда Степана», який у повоєнні роки працював у «Деснянській правді». Ось лише кілька поетичних рядків партизана Степана Щуплика: Ми почули самольот Над сосновим гаєм, Як зробив він поворот, Зраділи без краю. У землянці навіть хворі Позабули свої болі. Мужньо боролися із ворогом на фронтах і в партизанських загонах співробітники «Більшовика». Колишній завідуючий відділом листів Григорій Балицький брав активну участь у організації партизанської боротьби на території нашої області, очолював диверсійну групу обласного партизанського з’єднання, на рахунку якої більше сотні пущених під укіс ешелонів противника із живою силою, технікою та озброєнням. Хоробрий партизанський командир удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Тринадцять довоєнних співробітників газети не повернулися із фронтів Другої світової, серед них Петро Артеменко, Лев Водоп’янов, Йосип Гальперин, Олекса Десняк, Микола Журавський, Марк Зумський, Григорій Левін, Василь Новіков, Григорій Новик, Михайло Островський, Пилип Рудь, Федір Таран, Михайло Хазан. 21 вересня 1943 року радянські війська визволили Чернігів від фашистських окупантів, а вже 7 листопада вийшов перший номер обласної газети під сучасною назвою – «Деснянська правда». Газета перших повоєнних літ – найбільш повний літопис того, як своєю невтомною працею трудящі нашого краю піднімали із руїн і попелу міста і села. Зі старих підшивок можна дізнатися про те, як згодом споруджувалися, ставали до ладу і нарощували потужності гіганти обласного центру – хімічний, текстильний, радіоприладний, інші підприємства, як освоювалися у південних районах області родовища нафти і газу, як розвивалося сільське господарство. Із вдячністю і повагою ми називаємо сьогодні творців нашої газети повоєнних десятиліть, журналістів із добрим іменем. Передусім це колишні редактори Михайло Черевко, Євген Писаревський, Феодосій Сендзюк, Іван Музиченько, Володимир Борисенко та Леонід Ісаченко. Добре відомими були читачам газети імена Іллі Оліферовського, Миколи Лихачова, Бориса Коваленка, Василя Мірошниченка, Кузьми Журби, Аркадія Полоцького, Михайла Брезкуна, Зіновія Кругерського та Валерія Інютіна, Володимира Бібчука, Андрія Фомічова, Петра Пулінця, Станіслава Реп’яха, Володимира Савченка, Тетяни Баскіної, Лариси Мухіної, Григорія Янушкевича, Віктора Мухи і Елли Мухи, Лідії Кузьменко, Валентини Будко, Михайла Єрмоленка, Олександра Каранди і Олени Каранди, Віталія Леуса, Миколи Будлянського, Петра Куценка, Євдокії Тютюнник та багатьох інших. У 1967 році газета була нагороджена орденом «Знак Пошани». Згодом до цієї нагороди додалася Почесна грамота Президії Верховної Ради України. Володимир Сапон, facebook | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |