21:05 Історія про старовинний вітряк у селі Гурбинці на Чернігівщині | |
Вітряк, к. ХІХ ст., с. Гурбинці На пагорбі біля с. Гурбинців стоїть старий вітряк — самотній вартовий часу. Він розташований поряд з найдавнішим у селі цвинтарем, де вже нікого не ховають. За переказами саме тут похований засновник Гурбинців — козак Гурба, якому вдячні жителі поставили пам’ятник. Темне, поточене вітрами дерево вітряка зберігає тепло тих рук, що колись розкручували крила. Лопаті, мов закам’янілі крила велетенського птаха, давно не кружляють, але й у нерухомості вони сповнені руху — варто підняти очі, і здається, що ось-ось здіймуться, наберуть вітру, загуркоче всередині старий механізм, і на пагорбі знову оживе давній ритм праці. Піднімаючись на другий поверх млина дерев’яними сходами, опиняєшся у самому серці вітряка — між масивними балками, шестернями та валами. На мить здається, що варто натиснути на якусь невидиму кнопку, і весь цей дерев’яний орган оживе. Точної дати побудови вітряка не знають навіть найстарші мешканці. Але відомо, що до революції 1917 року він уже стояв і правив за головний млин у селі. Його власником був Михей — людина працьовита й шанована. Він загинув на Першій світовій війні, залишивши млин дружині. Новим мельником став Йосип Лещенко, при якому вітряк пережив друге народження. Споруду реконструювали, встановили ще одну пару жорен. Якщо раніше за добрий вітер можна було змолоти близько тонни зерна на день, то після оновлення продуктивність зросла майже в півтора раза. Після смерті Йосипа його справу продовжив син — Федір Йосипович, який паралельно працював колгоспним пасічником. Та з часом потреба у млині зникла — вітряк замовк, і крила опустилися. У 2018 році споруду реставрували: укріпили крила, галереї, замінили сходи, пофарбували. Та погода має свою силу: двері на другому поверсі тепер не зачиняються, волога проникає всередину, поручні хитаються — ступати на галерею небезпечно. І все ж хочеться вірити: цей старий млин житиме довго, бо він — не просто будівля. Це - пам’ять, коріння, тихий голос минулого, що досі стоїть над селом і чекає свого нового вітру. Анжеліка Михайлова   | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |