19:02 Козацько-старшинський рід села Роїща Рашків-Рашевських | |
Одним із старих роїських родів є козацько-старшинський (дворянський) рід Рашків-Рашевських. Представники цього роду оселилися в селі Роїщі ще в перші десятиліття його існування і прожили в ньому до початку радянських репресій. Це єдиний шляхетний рід представники якого мешкали в Роїщі від самого початку його історії і найдовший час. Засновник роду Рашків – Хома Ращенко, був першим відомим Роїським сотником. У Роїщі він, очевидно, оселився у 1659 р., коли отримав в селі млин та грунт Беркгилевщину, на якому йому було дозволено оселити слобідку. Його нащадки проживали в селі, принаймні, до 1774 р. Названим ґрунтом володів син Хоми Филон зі своєю дружиною Марією, але чи проживали вони на ньому – відомостей не має. Відомо, що в Роїщі проживали діти Филона: Опанас (значковий товариш 1739 р.) та Єлисей (значковий товариш у 1734 р., осавул Чернігівського полку у 1739–1743 рр.). Також в селі жив їх племінник Матвій Федорович (значковий товариш). Останніми з прізвищем «Рашко» в Роїщі були правнуки Хоми: Андрій Єлисейович і Василь Єлисейович (городовий отаман Роїської сотні у 1761–1774 рр.) та праправнук Марко Матвійович (значковий товариш у 1760–1774 рр.). У сповідальному розписі за 1812 р. нікого з прізвищем Рашко в селі Роїщі вже не було. Між 1767 р. та 1774 р. в Роїщі з’являються Рашевські. Першим з них був військовий товариш Іван Іванович, батько якого проживав в сусідньому с. Велика Весь. У цей час Іван одружився на Анастасії Афанасіївні, яка проживала зі своєю бабусею Затиркевич Марією Мойсеївною (Георгіївною) в їхньому маєтку на Слободі Ройській, і переселився до них. Іван був правнуком Івана Рашевського (Малика), Роїського сотника у 1676–1678 рр. У «Малороссийском родословнике» Модзалевського В.Л. «Рашкі» та «Рашевські» – два окремі роди. Але, вочевидь, це один і той же рід. За роком народження Іван (Малик) цілком сходить за сина або меншого брата Хоми Ращенка. Очевидно завдяки цьому рідству він і отримав сусіднє з Роїщем село Осняки, і був обраний Роїським сотником. Різниця прізвищ обумовлена наступним. У XVII – на початку XVIII ст. до їх написання підходили не прискіпливо (інколи в документах їх взагалі не писали, а обмежувалися лише ім’ям та по-батькові). Так, Хома в універсалі І.Виговського 1659 р. записаний як Ращенко, а його онуки Опанас і Єлисей Филоновичи в сповідальних розписах с. Роїща XVIII ст. – як Рашки. У сповідальному ж розписі за 1739 р. перший записаний «Рашко», а другий – «Ращенко» (тоді як в ревізії Чернігівського полку 1732 р. він позначений як «Рашко»). Отож і Івана записали не як Ращенка, а як сина (брата) Ращенки – Рашевським. За такою аналогією син Григорія Розума Кирило (останній Гетьман України) став Розумовським. Нащадки Івана вже були Рашевськими, а отже і вийшло наче це два різні роди. Рашевські – дві гілки, що йшли від онуків Івана (Малика) Йосипа та Івана Григоровичів, які володіли ґрунтами та майном в Роїщі (с. Роїще, д. Слобода Ройська та х. Скиток – до 1951 р. окремі населені пункт), проживали в селі до 1917 р. Після інкорпорації Гетьманщини Російською імперією вони отримали титул дворян. Лінія Йосипа Григоровича Його син Яків у 1786–1799 рр. був Чернігівським прокурором, мав маєток на Слободі та один двір в с.Роїщі. Онуки Якова: Григорій Йосипович (1807) народився в Роїщі, у 1849 р. командував 6 округом Українського воєнного поселення, полковник; Іван Йосипович (1811) народився на Слободі, закінчив Ліцей князя Безбородька; Яків Аполлонович (1823–1890), у 1811 р. служив у С.Петербурзькій казенній палаті, у 1848 р. молодший помічник столоначальника в Лісному департаменті, у 1851 р. губернський секретар, у 1857 р. економ Білостокського інституту благородних дівиць, колезький секретар, похований біля роїської церкви (надгробок зберігся по сьогодні). Правнуки Якова: Іван Григорович – відомий художник; Аполлон Якович (1868) народився на Слободі, у 1885 р. закінчив Володимирський київський кадетський корпус (віце-фельдфебель), у 1888 р. Михайлівське артучилище, Олександрівську військово-юридичну академію, спочатку служив в артилерії а потім в Київському та Одеському військово-окружних судах, з 1904 р. у відставці, підполковник, володів частиною Слободи. Очевидно він допомагав Модзалевському В.Л. у відтворенні родовідної лінії Рашевських. Лінія Івана Григоровича Син Іван (1740) військовий товариш, у 1791–1793 рр. предводитель дворянства Чернігівського повіту, жив на Слободі. Сини Івана Івановича: Павло (1762) служив в Чернігівській палаті цивільного суду, лейб-гвардіі підпрапорщик, мав грунт в Роїщі, жив у селі; Яків (1765) колезькій регістратор, по розподілу майна у 1801 р. отримав селян в Роїщі та Слободі, будинок і селян на х.Роїському, у 1832 р. мав лише 12 селянських дворів на х .Скиток, у селі не жив. Онуки Івана Івановича: Іван Павлович (1776–1862) штабс-капітана, у 1801 р. служив в Київському гренадерському полку, у 1808 р. колезький асесор, у 1812 р. суддя Чернігівського повітового суду, жив на Слободі 1812–1846 рр., мав 18 селянських дворів; Федір Павлович (+ 1883) у 1832 р. мав у Роїщі 3 селянських двора, у селі не жив, похований на цвинтарі Іллінської церкви в м.Чернігові; Віталій Якович (1803) народився в Роїщі, підпрапорщик Бутирського піхотного полку, прапорщик Суздальського піхотного полку, підпоручик у відставці; Никанор Якович (1806) у 1821 р. юнкер 19 єгерського полку, у 1826 р. прапорщик Воронезького піхотного полку, у 1827 р. 17 єгерський полк, капітан у відставці. Приймав участь у російсько-турецькій війні 1828–1829 рр. (Янібазар, Шумла, Сілістрія). У 1831 р. участував у придушенні польського повстання. Жив на Скитку, мав один селянський двір. Правнуки Івана Івановича: Андрій Іванович (1827–1876) народився на Слободі, у 1848 р. закінчив Ліцей князя Безбородька, штаб-ротмістр в відставці С.Петербурзького уланського полку, чиновник з особливих доручень Чернігівської казенної палати, у 1854–55 рр. брав участь у Балтійській кампанії під час Кримської війни (Ліфляндія та Курляндія). Жив на Слободі, похований в Єлецькому монастирі; Павло Іванович (1829-1896) народився на Слободі, поручик, похований біля церкви в с. Роїщі (означення місця поховання не збереглося); Никанор Никанорович (1838) народився в Роїщі, статській радник, товариш прокурора Казанської судової палати; Лев Никанорович (1842) народився в Роїщі, служив в Міністерстві державного майна; Порфирій Никанорович (1844) народився в Роїщі колезькій регістратор, у 1873 р. пристав 2 стану Московського повіту, губернський секретар, у 1879 р. обіймав посаду лісничого Пошехонського лісництва. Проживання в селі людей з такою освітою, знаннями та досвідом, ветеранів війн – без сумніву було позитивним. Але після більшовицького перевороту в Петрограді у 1917 р. і його відлуння в Україні Рашевські виявилися небезпечними для тих, хто був ніким і став всім. За переказами роїських старожилів Рашевські, у відчутті загрози життю в бурхливі 1917–1920 роки, виїхали з села (ймовірно за кордон). У Роїщі лишилася лише родина Леотія Васильовича Рашевського (1875). Він був позашлюбним сином когось із Рашевських, кого саме з’ясувати не вдалося. Батько визнав його за сина, надав своє прізвище, та дав матері Леонтія землю і господарство (розташовувалися в районі сучасної вул. Таращанської 61–63). Коли в часи революційних потрясінь із села виїжджали Камінські (дворянський рід, представники якого проживали в Роїщі на місці, де зараз знаходиться пам’ятник воїнам, навпроти сільради – місцевість Камінщина), Леонтій Васильович придбав їх маєток і проживав в ньому до 1930-х років. У 1921 р. Леонтій був співробітником Райсільгоспсекції, завідував роїськими радянськими садами. Проте його дворянське походження та майно дуже непокоїло московсько-більшовицьку владу. 10 квітня того року Леонтія заарештували за звинуваченням в антирадянській пропаганді (у цій справі він був реабілітований у 1999 р.). У 30-х роках його родина була розкуркулена і виселена з села. Леонтій разом із сином Павлом працювали на цегельному заводі в м.Чернігові. Родина проживала на Червоному хуторі (цей будинок є й зараз). Але згодом Леонтія з сином знову репресували, як переказують роїські старожили – «відправили в зсилку» (куди не відомо), де вони й загинули. Ось так московські окупанти, та їх місцеві посіпаки, розправилися з представниками українського шляхетного роду, які були носіями української історичної пам’яті та ідентичності. Проте не лише їх самих в той чи інший спосіб було усунуто від впливу на життя суспільства, а й, очевидно, було знищено і їхній сімейний архів (автору не вдалося віднайти його слідів). Дуже прикро, що втрачені документи, які б могли пролити багато світла не лише на історію самих Рашків-Рашевських, а й на історію села Роїща, з яким вони були пов’язані більш як 250 років. Олександр Ляшев, член Національної спілки краєзнавців України | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |