19:37 На Чернігівщині провели в останню путь п'ятьох земляків | |
Сьогодні на Чернігівщині провели в останню путь п'ятьох земляків - солдата Макуху Вадима, солдата Гуз Ігора, солдата Близнюка Андрія, старшого солдата Хніпеля Романа та солдата Левченко Валентина. Всі вони ціною власного життя захищали Батьківщину від загарбника! Макуха Вадим Миколайович народився 31 липня 1976 року у місті Прилуки. Тут він навчався в загальноосвітній школі №3, а після закінчення 9 класів вступив до Ладанського професійного ліцею, де здобув спеціальність токаря. Вадим по-справжньому любив техніку, тому своє життя пов`язав з автомобільними перевезеннями. З перших днів повномасштабного ворожого вторгнення наш земляк займався волонтерством, а згодом, не вагаючись, подався добровольцем до лав Збройних Сил України, потрапивши добровольцем до складу 54-ї окремої механізованої бригади на посаду водія, а пізніше - кулеметника. Нажаль, під час виконання бойового завдання на Сході Макуха Вадим отримав поранення, яке виявилось несумісним з життям, тож 27-го липня 2022 року серце нашого Героя-земляка зупинилось назавжди. Вдома на нього чекали дружина та дві донечки... Гуз Ігор Вікторович народився 28 червня 1987 в смт Куликівка. Після закінчення місцевої загальноосвітньої школи навчався у Чернігівському училищі №10, де здобув спеціальність кухаря. Жив з родиною у Куликівці, але працював у Чернігові менеджером. Після ворожого наступу 24-го лютого Ігор одним із перших прийшов до місцевого територіального центру комплектування, аби зі зброєю в руках захищати свій рідний край. Трохи згодом наш земляк приєднався до складу 58-ї окремої мотопіхотної бригади, разом з якою обороняв Бахмут, де 20 липня 2022 року загинув від уламкового поранення під час ворожого ракетного обстрілу. Вдома у нього залишились маленький синочок, дружина і батьки. Близнюк Андрій Петрович народився 10 жовтня 1979 р у Ніжині, тут він навчався у ЗОШ №13. Зі слів сестри Наталії Андрій зростав веселим та життєрадісним хлопцем, брав участь в різній самодіяльності, був «душою» компанії. Дуже любив грати в футбол, навіть мріяв стати футболістом. Після закінчення 11-го класу він вступив до місцевого училища №35, де вивчився на водія. Потім пішов до армії, служив під Одесою. По закінченню служби вступив до Ніжинського агро-технічного інституту, здобув спеціальність інженер. Деякий час працював в Києві - був трудолюбивий, брався за будь-яку роботу і в руках у нього «все горіло». Чотири останні роки Андрій з дружиною та сином Нікітою проживали в Ірпіні. Після 24-го лютого родину він вивіз на Західну Україну, а сам вирішив долучитися до оборонців Батьківщини. Сестра та дружина Андрія згадують, що той мав позитивний настрій та всіх завжди підбадьорював. Після перемоги хотів з побратимами приїхати до Ніжина та відсвяткувати цю подію. Нажаль, сталося не так, як гадалося... 22 липня під час виконання бойового завдання Близнюк Андрій потрапив під ворожий ракетний обстріл в місті Апостолово на Дніпропетровщин - отримані травми виявилися несумісними з життям. Крім дружини, сина і сестри в Андрія залишились мама та 82-річна бабуся. Хніпель Роман Юрійович народився 20 серпня 1993 року у Ніжині. Тут закінчив ЗОШ №10 та гімназію №3, а після 8-го класу пішов навчатися до училища №35. Згодом вступив до Ніжинського агро-технічного інституту, закінчивши його на відмінно. Через певний час Роман пішов служити до армії в Нацгвардію м. Запоріжжя, де і залишився за контрактом. Був направлений під Маріуполь, а після 24-го лютого потрапив на Азовсталь у складі 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону. Зі слів батька Юрія Михайловича Роман був розумним та веселим хлопцем, гарним товаришем, часто допомагав з написанням дипломних робіт, був активним, трохи впертим. Захоплювався гітарою, барабаном, комп’ютерною технікою. Любив риболовлю та обіцяв батькові по поверненню порибалити. Під час військових дій на зв’язок виходив не часто, оскільки не було можливості (близько одного-двох разів на тиждень). Згадав батько і його слова: «Тато, ми тут до кінця»… На жаль, під час боїв на Азовсталі в середині квітня Хніпель Роман загинув, до останнього залишаючись вірним своїй Батьківщині! Вдома на нього чекали батьки і молодший брат. Левченко Валентин Віталійович народився 10 листопада 2003 року в селі Козилівка на Корюківщині. Тут закінчив місцеву загальноосвітню школу, після чого переїхав на подальше навчання у Київ. З початком повномасштабного ворожого вторгнення парубок добровільно прийшов до місцевого територіального центру комплектування, аби зі зброєю в руках давати гідну відсіч загарбнику. Так він потрапив до складу військової частини А4081. 19 липня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу насленого пункту Дементіївка на Харківщині Левченко Валентин потрапив під ворожий обстріл. Нажаль, врятувати Захисника не вдалося. Вдома у нього залишились батьки та старша сестра Анастасія. Сьогодні наші земляки нарешті повернулися на Малу Батьківщину - тут рідні та близькі, друзі та побратими востаннє попрощалися з Вадимом, Ігорем, Андрієм, Романом та Валентином, вшанувавши їх світлу пам'ять та поховавши на рідній землі. Керівництво та особовий склад Чернігівського обласного ТЦК та СП висловлюють свої щирі співчуття родинам загиблих Героїв! Пам‘ять про них назавжди залишиться у серцях кожного з нас! Слава загиблим Героям! Спочивайте з миром… Чернігівський обласний ТЦК та СП       | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |