реклама партнерів:
Головна » 2015 » Квітень » 17 » Сергій Горобець: «У 39–41 роках зійшлися два режими, які були один одного вартими»
16:31
Сергій Горобець: «У 39–41 роках зійшлися два режими, які були один одного вартими»
Сергій Горобець: «У 39–41 роках зійшлися два режими, які були один одного вартими» Навіщо українцям відзначати 8 травня як День пам’яті та примирення? Чому пропонується замінити термін «Велика Вітчизняна війна» на «Друга світова»? Й нарешті, кому вигідно переписування історії? Ці нагальні й болючі для суспільства питання поставили відомому краєзнавцю, досліднику, кандидату історичних наук, співробітнику Інституту національної пам’яті Сергію ГОРОБЦЮ. Викладені факти вражають так, що в це тяжко повірити. Але це також наша історія. Отож…
— Сергію Михайловичу, ветерани, люди старшого покоління болісно сприйняли нововведення, згідно з яким 8 травня вважатиметься Днем пам’яті та примирення. Навіщо у них намагаються забрати День Перемоги…
— Перемоги ніхто не нівелює. Позиція Інституту національної пам’яті геть інша: акцент має бути зроблений на вшануванні всіх жертв війни, потрібно скласти данину пам’яті загиблим воїнам, зосередити увагу не на військових парадах, а на допомозі ветеранам та тим, хто пережив окупацію як із боку держави, так і з боку громадянського суспільства. До речі, 8 і 9 травня, згідно з резолюцією Генеральної асамблеї ООН, оголошені днями пам’яті та примирення в усьому світі, бо акт капітуляції нацистської Німеччини був підписаний саме 8 травня. Коли ж говорити про трагедію, яку пережив саме український народ, вона набагато глибша, ніж вважалося досі. Ми не вибирали мир чи війна, за нас це вирішили. Вирішили, на жаль, у бік війни. Якби українці тоді мали свою державу, була б іншою й довоєнна історія. Не було б стільки жертв. Але сталося так, що у 1939–1941 роках зійшлися два режими, які були гідними один одного…
— Невже ви прирівнюєте Радянський Союз до нацистської Німеччини?
— Я хочу сказати, що війна – це не просто біле і чорне. Сьогодні відкриваються нові факти і документи, хто і як ту війну готував. Нехай вони дискусійні, але очевидно, що Україна стала розмінною монетою двох імперій. Не треба забувати, що з вересня 1939 року по червень 1941 Радянський Союз був союзником Третього рейху, початок співпраці поклав пакт Молотова-Рібентропа. 17 вересня за домовленістю з Гітлером відбувся так званий визвольний похід Радянської армії у Західній Україні та Західній Білорусі. До 20 вересня Львів був оточений нацистами, а вже 22 вересня 1939 року там відбувся спільний радянсько-німецький військовий парад Вермахту (19-й корпус генерала Г. Гудеріана) та Червоної армії (5-й корпус генерала В. Чушкова). Територіальний поділ Польщі між СРСР і Німеччиною був завершений 28 вересня 1939 року підписанням договору про дружбу і кордон.
— Може, таким чином Сталін намагався зберегти хиткий мир у Європі?
— Це один із міфів Другої світової війни, розповсюджений радянською пропагандою. Насправді ж відбувся розподіл суверенної Польщі між Німеччиною і СРСР. Коли спиратися на факти й документи, що стали доступними після розвалу Радянського Союзу, напрошується висновок, що історія останньої війни сфальсифікована. До речі, Інститут національної пам’яті напередодні Дня Перемоги готує до видання добірку «Міфи Другої світової війни», зокрема я підготував п’ять, серед них є й про те, як СРСР співпрацював з фашистською Німеччиною. Якщо підняти підшивку газети «Правда» за 1939–1941 роки, там чітко визначалося, що агресори – це Англія, Франція, а союзник – Німеччина. Між країнами були тісні торгові зв’язки. До 22 червня 1941 року німецька промисловість отримала від Радянського Союзу 865 тис. тонн нафти, 140 тис. тонн марганцевої руди, 14 тис. тонн міді, нікель, лісоматеріали, платину, зерно.
Ще один міф – те, що Україна розпочала війну 22 червня 1941 року. Але ж українці у складі Польської армії брали участь у бойових діях проти Німеччини з 1 вересня 1939 року. Серед мільйона польських військ, за різними оцінками, до 120 тисяч було українців, вісім тисяч тоді загинули, 60 тисяч опинилися у німецькому полоні, понад 20 тисяч – у радянському.
— Учасникам бойових дій 1941-1945 років однак тяжко визнати, що Українська повстанська армія, проти якої вони воювали у 45-му, це такі ж ветерани, як і вони.
— Це була трагедія українського народу, який не мав своєї держави, відтак розподілився між усіма воюючими сторонами у цьому конфлікті. Тому й важливо сьогодні, щоб у історії незалежної України День Перемоги більше не використовували як інструмент реабілітації радянського минулого, перемогою над нацизмом не виправдовували найбільші злочини радянської влади і Йосипа Сталіна. Війна – це не лише ті святі, а оті погані. Наприклад, нас 70 років залякували жахіттями, які чинило формування СС «Галичина», але нічого не розповідали про СС «Витязь», що було сформоване із російських найманців. Таких було чимало, а знаємо лише про одного зрадника Власова. З нашої точки зору, українці співпрацювали з німцями не більше, ніж росіяни. Ці факти не змінюють загальної картини війни, але зменшується внесок українського народу у визвольну боротьбу з нацизмом. Нас у тій війні полягло 8-10 мільйонів! Якби була українська влада, можливо, людське життя більше б цінувалося. Ми її не мали, були залежні від воєначальників. Українці боролися за свободу і в складі Червоної Армії, і в складі ОУН-УПА, етнічні українці воювали і за американців, і за канадців, і за французів, ми боролися з нацизмом, але справа в тому, як це подавати. Інститут національної пам’яті за те, щоб приєднатися до Європи. Але це велика людська трагедія: після колективізації, голоду, репресій, терору, які чинив радянський режим, пережити отаке жахіття. Тим і пояснюється те, що УПА спочатку воювала проти німців, але після 45 року – проти радянських воїнів, вважаючи їх окупантами. Історія – складна річ, тут діяти потрібно обережно, але акценти розставляти правильно.
— Зрозуміло, варто вивчити факти як є, з чимось доведеться змиритися. Але за що ж тоді воювали наші батьки й діди? Чи ж від такої правди менше болітиме жителям Пакуля, Ведилець чи Новоселівки, рідних яких живцем спалили або закатувати карателі?
— Так: тяжко, складно, але як інакше? Якщо мовчати, доходить до іншої крайності. Можливо, якщо б зробили більше до цього часу щодо становлення української державності, менше б жертв було зараз на сході України. Погодьтеся, до лютого 2014 року все інакше сприймалося. Історія вивчалася однобоко, так, як це пропонувалося. Переосмислюючи, усе це бачу з іншої точки зору. Наприклад, вважається, що день визволення України від фашистських загарбників – 28 жовтня 1944 року. Але цього дня радянські війська лише розпочали бої за місто Чоп, що тривали до 25–26 листопада. Лише тоді нацистські окупанти були вигнані з України остаточно. А як оцінювати теорію випаленої землі, коли місцеві органи влади отримували вказівки знищувати все, що не вдалося евакуювати? Скільки людей було знищено? Як було зруйновано ДніпроГЕС? 18 серпня 1941 року, десь о 20 годині співробітники НКВС без попередження підірвали греблю довжиною 165 м у Запоріжжі. 20-метрова водяна хвиля змила прибережну міську смугу, плавні Хортиці та дійшла до Марганця й Нікополя, що майже за 80 км униз за течією. Кількість жертв ніхто не рахував, але дослідники вказують про 100 тис. загиблих. Із них – 20 тис. радянських солдатів, які не встигли покинути місто. Німецьке командування оцінювало свої втрати у живій силі у 1500 чоловік, хоча операція планувалася задля знищення основної сили противника.
Так само співробітники НКВС заклали вибухівку у центральній частині Києва – Хрещатик, Софійський та Володимирський собори, Андріївську церкву, об’єкти Києво-Печерської лаври, починаючи з 24 вересня в районі Хрещатика було зруйновано 324 будівлі.
У жодному разі не збираюся когось принижувати чи навпаки – підносити. Але життя багатогранніше, ніж нам про нього розповідали. Тому намагаюся вивчати отакі «білі плями». Свого часу за архівними даними досліджував, як жив Чернігів і Чернігівський район у роки окупації, про це писала преса, що друкувалася в роки війни. Зараз головне, щоб не було ніяких реставрацій минулого, бо вони лише консервують і поглиблюють кризу.
— А чи не було б правильним наразі не ворушити минулого, не позбавляти старше покоління тих ідеалів, заради яких вони жили? Не ставити питання руба, раз не ставили його упродовж 23 років незалежності?
— Якщо зараз не говорити про те, що відбувалося, чи ж зможемо ми виховати патріотів України? Зараз цей процес піде набагато швидше, бо запрацював Інститут національної пам’яті, буде загальнодержавна політика, чіткіше вивчатиметься історія, розставлятимуться акценти, вшановуючи й пам’ятаючи всіх. Щоб, дійсно, у тій війні ніхто не був забутий і ніщо не забулося.

Розмовляла Наталія БУШАЙ
Чернігівська районна газета «Наш край»




Категорія: СОЦІУМ | Переглядів: 827 | Теги: історія, Сергій Горобець, Друга світова війна | Рейтинг: 5.0/1

QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Всього коментарів: 0
avatar