15:51 У Чернігові помолилися за 7-х загиблих у вересні за Україну | |
7 жовтня у Козацькому кафедральному соборі святої великомучениці Катерини Православної церкви України в Чернігові проведено панахиду за воїнами, які у вересні цього року віддали своє життя за нашу країну, а також за всіх загиблих у боях за незалежність України. Володимир МИРОНЕНКО, начальник відділу в Чернігівській області Міністерства у справах ветеранів України, учасник бойових дій в російсько-українській війні, розповів про загиблих Героїв у вересні 2021-го на фронті: «1. Олексій КУЛЕНКО. Старший солдат, навідник 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Народився 30 березня 1985 року в селі Орлове Голованівського району на Кіровоградщині. На війні був із 2015 року. Спершу – за мобілізацією: служив у десантних військах, а потім – у морській піхоті. У жовтні цього року планував узяти відпустку і зробити офіційну пропозицію руки та серця своїй дівчині Ірині. Але 11 вересня під час мінометного обстрілу російськими окупантами позицій ЗСУ біля Причепилівки на Луганщині отримав смертельне осколкове поранення. Поховали воїна в Орловому. Залишилися батько, брат і троє доньок. 2. Денис ГЕРМАН «Йожик». Солдат, розвідник глибинної розвідки 74-го окремого розвідувального батальйону. Народився 29 вересня 1989 року в Запоріжжі. Закінчив Класичний приватний університет, здобув вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» і кваліфікацію магістра права. На фронт потрапив у січні 2020-го. «Він уболівав з Українську державу стільки, скільки я його знаю», – каже ветеран АТО/ООС Євген Олексенко, який дружив із ним багато років. Вони були разом із Денисом на Майдані, переважно в Запоріжжі. Денис загинув 11 вересня на Донеччині внаслідок смертельних осколкових поранень, отриманих під час артилерійського обстрілу позиції ЗСУ російськими військами. Похований у Запоріжжі. Залишилися батьки і сестра. 3. Артур ГОЛУБ. Матрос, водій у 503-му окремому батальйоні морської піхоти. Народився 13 квітня 1994 року в Малині Коростенського району Житомирської області. Пішов захищати Батьківщину в 2020 році, щойно здобувши вищу освіту – закінчив Національний університет біоресурсів і природокористування. З дружиною життя не склалося, проте свого 8-річного сина Дмитрика чоловік любив понад усе і дуже ним пишався. Артур на своїй вантажівці міг проїхати по таких місцях, де інші водії просто відмовлялися це робити. 12 вересня російсько-окупаційні війська обстріляли позиції ЗСУ біля Верхньоторецького на Донеччині з протитанкового ракетного комплексу. Ракета влучила просто у вантажівку, якою кермував Артур. Він буквально згорів у кабіні. Поховали в рідному Малині. Залишилися мати, молодший брат і син. 4. Валентин ЧЕПУРНИЙ. У війську Валентин служив із 2015 року, відбув не одну ротацію в зону АТО/ООС. Останнє місце служби - 17 омпб «Кіровоград» 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Під час навчань невдало зістрибнув з БМП і пошкодив ногу. Сталося це незадовго до закінчення терміну контракту. Сержанта Чепурного направили на лікування у шпиталь. Контракт закінчився 10 вересня. Бійцеві пропонували вислати усі документи поштою. Але 12 вересня Валентин приїхати за ними особисто. У той день, як забрав документи – в тиловому пункті управління батальйону, далеко від «лінії вогню» – заїхав до побратимів, з якими проходив службу ще в РБХЗ. Купив на гостинці печива, чаю, кави… І саме в ту мить, коли щойно звільнений з війська боєць був із побратимами на позиції, почався артилерійський обстріл. Чепурний разом із трьома товаришами кинувся в укриття. Побратими проскочили, відбувшись нескладними пораненнями. А Валентин прийняв на себе убивчий удар осколків від міни 120-го калібру, яка впала зовсім поруч. Поранення виявилися несумісними з життям. Поховали Валентина Чепурного в рідному селищі Високопілля на Херсонщині. Залишились мати і син. Ім’я 34-річного Валентина Чепурного не потрапило в офіційні зведення штабу ОС про бойові втрати. 5. Дем’ян ДАНИЛІВ. Старший солдат, командир бойової машини, командир механізованого відділення 17 омпб 57-ї бригади. Народився 12 серпня 1997 року в селі Рудники Стрийського району на Львівщині. Був наймолодшим сином у багатодітній сім’ї: мав трьох братів і двох сестер. Водночас воїн здобував вищу освіту: у 2020 році вступив на заочне відділення історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, на спеціальність «Історія і правознавство». У жовтні він мав приїхати не лише на сесію, а й додому, до рідних, які дуже його чекали. Але 13 вересня окупанти вкотре обстріляли позиції 17-го батальйону біля Причепилівки з різних видів зброї, зокрема стрілецької. Кульове поранення в голову не залишило шансів на виживання. Поховали старшого солдата Даниліва в рідних Рудниках. Залишилися мати, брати і сестри. 6. Віктор МОЛОСТОВ. Старший солдат, командир бойової машини 54-ї окремої механізованої бригади імені Івана Мазепи. Етнічний росіянин народився 13 грудня 1971 року в Росії, дитинство провів у Вологодській області. А 1987 року разом із батьками переїхав в Україну, у село Новоолександрівка Красноградського району Харківської області. Користувався величезним авторитетом і як молодший командир мав чіткі перспективи щодо подальшого кар’єрного зростання. Але не судилося. 26 вересня під час виконання бойового завдання у смузі відповідальності ОТУ «Схід» (Донецька область) підірвався на ворожому вибуховому пристрої. Поховали Віктора в Новоолександрівці. Залишилися дружина та двоє дорослих дітей. 7. Олексій СТРИЖАК «Браконьєр». Бойовий медик в 25-й окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді. Народився 6 липня 1982 року в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області. Працював електромонтером у компанії ДТЕК та на Криворізькій ТЕС у Зеленодольську. На війну пішов у 2015-му. Служив у гвардії, потім у десантно-штурмових військах. Загинув 30 вересня, отримавши смертельне осколкове поранення під час ворожого обстрілу позицій ЗСУ з артилерії калібру 122 мм біля села Кам’янка на Донеччині з боку окупованої Ясинуватої». Панахиду відправили отець РОМАН, настоятель Кафедрального собору святої великомучениці Катерини, секретар Чернігівської єпархії ПЦУ, та отець МИКОЛАЙ, які помолилися за кожного з загиблих воїнів, що в вересні цього року віддали своє життя за нашу країну, та всіх загиблих Героїв у боях за незалежність України, за видужання всіх поранених воїнів, за всіх живих Захисників України. «Всі українські воїни — миротворці», — наголосив отець РОМАН. Сергій БУТКО, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області, подякував святим отцям і повідомив: «Інтенсивність бойових дій на фронті зросла. Число ворожих обстрілів у вересні – 222, що на 40 більше, ніж у серпні. Поранення отримали 34 українські воїни. Загинуло 7 Захисників України. Вічна пам’ять полеглим Героям. Молимося за видужання всіх поранених бійців. Низький уклін та щира вдячність всім воїнам, які захищають нас від російського агресора!». ОРГАНІЗАТОРИ: Український інститут національної пам'яті, Чернігівська єпархія ПЦУ, Кафедральний собор святої великомучениці Катерини ПЦУ, Козацька православна громада Храму святої великомучениці Катерини за сприяння Міністерства у справах ветеранів України. ВСІ БАЖАЮЧІ САМОСТІЙНО, З ДОТРИМАННЯМ ВИМОГ КАРАНТИНУ, МОЖУТЬ ВШАНУВАТИ ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЇВ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ В БОЯХ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ В РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ, У СОБОРІ ТА ІНШИХ ХРАМАХ ОБЛАСТІ. Сергій Горобець, Український інститут національної пам’яті     | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |