20:59 Вишивка Чернігівщини. Рушник кінця 19 ст. | |
...«Ну де це його горе носить? — сердилася Наталка. — Уже сутеніє, а його нема». А коли не явився додому і на ніч, ба навіть уранці наступного дня, розхвилювалася вже не на жарт. Третього дня Наталка у «бідну голівочку» з плачем та причитаннями: «Лихая година та нещаслива. Господи милосердний, не дай йому згинути, нехай хоч з однією пугою*, аби живий додому повернувся...» …Добрячий урожай ячменю зібрали тогоріч. Відміряли і для прожиття, і для посіву, решту ж вирішили продати: свіжа копійчина для сім'ї ніколи зайвою не буває. Отож ще задовго до схід сонця Данило погрузив мішки з ячменем на віз, запряг конячину та й рушив у дорогу. Години за дві був уже на міському базарі. Хутко розпродавши свій товар, пам'ятаючи прохання дружини про те, щоб ніде ані краплі, хотів було уже рушати додому. Але бажання випити все ж перебороло, тож вирішив ненадовго заглянути до «Чайної». «Чекушки» здалося замало, тож узяв ще одну... Розвернулася щедра Данилова душа, оглянувся на всі боки, кругом такі милі обличчя, чому б когось і не пригостити. Побачивши неконтрольованого чоловіка, любителів халяви назбиралося чимало, тож, як кажуть, і «понеслася душа в рай». Прочумався Данило вже на вулиці, під дверима чайної, куди його, безтямного, виставили. У кишенях вітер свистів, але це ще було півбіди: чоловік лишився навіть коня і воза. Добре що хоч чобіт ніхто не зняв, у халяві одного з яких стриміло пугав’є... Розхвильована Наталка кинулася до Бендички, яка жила неподалік і була повивальною бабкою всіх її дітей: «Ой, бабушечко, біда! Уже третій день як поїхав мій Данило з дому — і досі нема. Та хай би хоч з однією пугою, аби живий повернувся...» Стара жінка дістала колоду карт, мовчки перетасувала і почала виймати масть за мастю... Не хвилюйся, моя дорогенька, живий і здоровий твій Данило. Ось-ось як на поріг не стане... Трохи заспокоївшись Наталка подалася додому. Данило, який весь цей час принишклий, «боячись ні сапанути, ні пукнути» лежав у Бендички на печі і слухав усю розмову, хутко подався слідом за жінкою, з'явившись на хатньому порозі лише з пугою в руках... На вечірні посиденьки забарівці всідалися на окопному валу кладовища, що через вулицю. «Ну, що, сусідко, так багато грошей вторгував твій Данило за ячмінь?» — підрунював сусід Панас. «А не твоє собаче діло!» — гнівливо відповідала йому Наталка... *поганяло, батіг. Юрій Дахно, краєзнавець.  | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |