реклама партнерів:
Головна » 2008 » Листопад » 1 » Український інститут у Гарварді чекає свого першого студента з Чернігова
14:17
Український інститут у Гарварді чекає свого першого студента з Чернігова
Український інститут у Гарварді чекає свого першого студента з Чернігова Україна-США. Зустріч з науковцями Українського наукового інституту Гарвардського університету була не лише надзвичайно теплою, щирою, а й винятково цікавою.
Вочевидь, що до нашого приходу готувалися (на столі чекало частування) і з нетерпінням чекали. Чи не вперше група з Чернігова - представники органів влади, музейних установ, громадських організацій та я, журналіст - побувала в цьому авторитетному американському закладі. В Бостоні, де розташований Гарвардський університет, ми навчалися за програмою “Збереження історичної та культурної спадщини”. Особисто мене вразила історія створення Українського інституту, а також обсяги наукової та видавничої діяльності, що ведуться силами відносно невеликого колективу. Здивувало також і те, що тут не пригадують студентів і молодих науковців саме з Чернігова. Здається, тут їх не було взагалі. Але чому?! На навчання студентів з України виділяються стипендії. Не скористатися такою можливістю - як на мене, це недалекоглядність. Отже, про все по порядку.

Довідка

Український науковий інститут Гарвардського університету (УНІГУ, англ. Ukrainian Research Institute, Harvard University також Harvard Ukrainian Research Institute (HURI) створено 1973 року в Кембріджі (штат Массачусетс, США). Він став самостійним додатком до заснованих у 1968 р.українською громадою кафедр української мови, літератури та історії України в Гарвардському університеті та до Українознавчого семінару при Гарвардській Університетській Бібліотеці.
Директорами служили О.Пріцак, Г.Грабович і Р.Шпорлюк, заступником директора - І.Шевченко. Теперішній директор - професор Майкл Флаєр (англ. Michael S. Flier).
УНІГУ видає квартальник Harvard Ukrainian Studies (теперішній ред. - Г.Гринь), монографії та серійні видання. Від 1981 р. при УНІГУ діє Археографічна комісія із завданням видавати пам'ятки історії України різними мовами, включно з орієнтальними. Щороку відбуваються літні курси з української мови, літератури, історії та політології для приїжджих студентів і надаються стипендії ім. Є.Шкляра кільком українознавцям з різних країн, щоб вони могли зайнятися науковими дослідженнями в бібліотеках Гарвардського університету.

Українці жертвували по 100 доларів, щоб створити свій інститут
Розповідає доктор Любомир Гайда:

- Українські студії в цьому університеті сягають 1968 року, але підготовчий етап розпочався десь на 10 років раніше. Все почалося після ІІ світової війни, коли кількість емігрантів в Америці зросла. Вихідцям з України довелося зіткнутися в тутешніх університетах майже з цілковитим незнанням про Україну. Радянський Союз ототожнювався тут з Росією. Отже, замість того, аби боротися один на один - дитина з вчителем, організація українських студентів десь в сер. 50-х років на своєму з'їзді (а тоді були дуже великі організації студентів) вирішила почати акцію зі збирання коштів на створення кафедри українознавства при якомусь американському університеті. Де саме - вони тоді ще не знали. Ця акція розвивалась десь до половини 60-х років, і коли вже потрібно було вирішувати, що робити далі, студентська організація покликала раду професорів з української діаспори, які були викладачами в різних університетах, щоб ті їм порадили. Одним з тих професорів був Омелян Пріцак, повний професор у Гарвардському університеті. Професор Пріцак – людина широкого мислення, він зразу сказав, що якась одна кафедра неможлива, бо кафедра в американській системі освіти означає – один професор, а одна людина не може представляли цілий діапазон українських студій. Його пропозиція була такою, що потрібні мінімум три кафедри, які б представляли гуманітарні науки про Україну, а саме: філологія, література та історія. Окрім того, професори займалися б викладацькою роботою, а як же видавнича діяльність, сприяння дослідницьким проектам тощо? Тож було очевидно, що потрібно створювати інститут.

Думка про три кафедри здавалася утопією, особливо, якщо пам'ятати, все це все створювалося на громадські кошти, що студенти ходили від хати до хати, збирали кошти – по 100 доларів. Люди, можливо, нещодавно приїхали, не мали грошей на машину, на свої потреби, але вони не відмовляли. Тож до 1968 року необхідні кошти були зібрані. І 20 січня 1968 року – у річницю проголошення Четвертого універсалу - ми підписали контракт із Гарвардським університетом і був створений фонд, який мав забезпечувати постійне існування посади професора української історії. До 1973 року були зібрані кошти на наступні дві кафедри і передані інституту. До речі, ця акція триває й до сьогодні. Кошти на існування Українського інституту дають вже більш літні люди, і дають більше, ніж по 100 доларів. Це дало змогу створити матеріальну базу для нашого інституту. Зараз ми маємо трьох професорів. Професор Роман Шпорлюк десь два роки тому пішов на пенсію, він очолював кафедру історії ім. М.Грушевського. Кафедра філології носить ім'я Потебні, а кафедра літератури - ім'я Д.Чижевського. В цей будинок ми переселилися рік тому, а до того понад 30 років займали інший будинок.

Студентам і науковцям дають гранти на навчання

- Яким чином інститут впливає на розвиток української науки?
- В першу чергу, ми сприяємо дослідникам, незалежно від того, чи це є дослідники в нашому університеті, чи вони працюють в інших університетах США, чи навіть в інших країнах. Завдяки одному добродію, який нам покриває ці витрати, ми можемо надавати стипендії – приблизно вісім на рік. І завжди приблизно чотири чи більше стипендій отримують науковці з України, а інші – з усього світу. Ці науковці можуть використовувати ті можливості, які дає наша прекрасна бібліотека. Там є книжки, яких нема більше ніде. Там зібрані рукописи та рідкісні книги, як, приміром, «Псалтир” часів Київської Русі ХІІІ ст., автограф Сковороди, універсал гетьмана Мазепи, перші видання Києво-Печерської лаври, „Апостол” Федорова”, “Острозька Біблія” та інші. А що вже говорити про наукову літературу, яка збиралася десятки років! Так що навіть з України можна приїхати сюди і знаходити матеріали, яких немає в Києві, Москві чи Петербурзі. Навчальними програмами займаються професори по своїх департаментах, по-вашому – факультетах. Крім того, щоліта інститут організовує восьмитижневу програму в рамках Гарвардської літньої школи. До нас приїздять студенти з усього світу. Були студенти з Кореї (син донедавного посла Кореї в Україні), Німеччини, Пакистану. Ми приймали молодь із Сомалі, Замбії, Марокко, Японії, Сінгапуру. У нас навчалися студенти з Туреччини, котрі так зблизилися на темі захоплення Україною, що, здається, збираються одружуватись. Цього року вони продовжують навчання в Києві.

“Ми видали літературну спадщину часів Київської Русі” - Український інститут відомий своїми видавничими проектами. Що вдалося реалізувати і що плануєте зробити?
- Нашу видавничу програму від самого початку започаткував ще професор Пріцак. Вона складається з кількох частин: одна з них – міжнародний журнал з українознавства „Harvard Ukrainian Studies”, що виходить з 1977 року. Ми вважаємо, що це найкращий журнал, присвячений Україні. В нас видаються також монографії, збірки статей, часто це матеріали з конференцій, серії джерел з історії України. У нас є турецькі джерела, тому часто приїздять також науковці з Туреччини. До речі, професор Пріцак став почесним громадянином Турецької Республіки, отримав папери про це з рук президента Туреччини. У зв'язку з 1000-літтям хрещення Русі ми почали серію видань всієї літературної писемної спадщини від самого початку до Котляревського. І це мало бути в трьох підсеріях. Одна з них – оригінали-факсиміле, ми з цього видали десь десять томів. На мою думку, важливіші переклади на англійську мову, що ми також зробили – приблизно 10 томів. Спадщина періоду Київської Русі, здається, вже також вся видана на англійській мові. Заплановані були також переклади на українську мову, але після 1991 року це вже стало непотрібним.
У нас відбуваються форуми, де науковці можуть обмінюватись досвідом, у нас є тижневі семінари, ми проводимо конференції. Приміром, у листопаді у нас відбудеться міжнародна конференція до 75-річчя Голодомору. Думаю, що наша програма буде відрізнятися, тому що ми хочемо піти далі і будемо дивитися не лише на самі факти голодомору, але й говорити про його більш пізніші наслідки, навіть до сьогодні. До речі, наукове вивчення цієї теми почалося саме в нашому інституті.

Не прогавте свій шанс!

Професор Роман Шпорлюк:
- Я би дуже хотів вас агітувати: всі програми, які ми маємо, які Гарвардський університет має, всі вони відкриті для молоді, і не лише молодих людей з усіх країн світу. Ви є представниками дуже важливої частини України. Було би дуже добре, якби наступного року вже були заяви від вас, ваших студентів, ваших колег на стипендії в Гарвардській літній школі, а також на стипендії постдокторські. Їх заснував український мільйонер Шкляр для людей, які мають звання кандидата наук. Поки що з Чернігова ми ще не мали нікого за цією програмою, був лише науковець з Ніжина, з університету ім.М.Гоголя. Так що використайте цю нагоду!
Наступна річ: оскільки ви працюєте, будуєте громадянське суспільство, для вас напевно є цікавий той факт, що цей інститут створила українська діаспора, громада. Це не обов'язково були емігранти після ІІ світової війни, це були також люди, які приїхали раніше, діти емігрантів. Вони знали, що в демократичному суспільстві треба собі самому воювати за свої справи, і щоб створити українські студії в Америці, не треба йти до президента, треба самому збирати гроші, агітувати, організовувати. Це величезний приклад того, як українська громада в умовах демократичного суспільства осягнула ці великі речі. Я особисто дуже тішуся з того, що ви тут, адже це нагода переказати іншим, що ви тут почули і побачили. Бо, знаєте, я спілкувався з одним польським науковцем, і він мені сказав, що, виявляється, в Америці є сотні симфонічних оркестрів, чудові музеї, галереї, наукові інститути! А люди здебільшого думають, що Америка – це тільки “Макдональдси” чи комікси... Так що приїздить знову!

Інформація до відома
65 мільйонів доларів - таку суму становить на сьогодні постійний фонд, за рахунок відсотків з якого відбувається фінансування Українського Інституту в Гарварді. Це ті кошти, які зібрала українська громада в Америці.

Вікторія Сидорова,
фото автора




Категорія: Освіта та навчання | Переглядів: 3236 | Рейтинг: 5.0/1
Допомога проекту Чернігівський Формат - благодійний внесок

QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Всього коментарів: 0
avatar