реклама партнерів:
Головна » 2016 » Травень » 7 » Бездольний палац у Сокиринцях
18:08
Бездольний палац у Сокиринцях
Бездольний палац у Сокиринцях Фаетон із засніженими глабцями від траси Прилуки- Срібне через ярок і захурделені поля привезе вас до пишної брами палацу Галаганів – Ліндфорсів. Доглянуті коні домчать вас швидко і, вкритим рядном чи хутром, вашим колінцям у джинсах не буде холодно. А розміститися ви зможете у правому чи лівому флігелі біля в’їзної брами – у кожному з них по десять кімнат.

До палацу вам ще йти рано – він велично біліє граційними колонами та зеленим шатровим дахом ген вдалині, в кінці розкішної широкої алеї старих туй. І зігрівшися з дороги чаєм з малиновим варенням, щоб, не дай Боже, не застудилися, чи кавою, приготовленою по - турецьки, в гарячому піску, ви тоді вже зможете піти на оглядини палацово- паркового комплексу, відпружинюючи душу від міської товкотнечі, вбираючи у себе сільську тишу і велич історії нашого козацького краю.

…Ви вже хочете їхати і питаєте де така радість? На жаль, поки що це тільки новорічна мрія автора.

Хоча основа для мрії реальна – Сокиринський палацово- парковий ансамбль таки дійсно є, навіть зі згаданими флігелями. От тільки забиті вони, законсервовані – там ще далеко до малинового чаю і кави по-турецьки. А хотілося б!

Не заради відпочинку – хоча й не без того. А заради збереження нашої пам’яті і перлин творчості предків. Бо сьогодні Сокиринський палац тримається лише завдяки аграрному ліцею і його директору Миколі Купрієнку, що зовсім не за своїм фахом і профілем, а виключно через совісність натури, утримує весь палацово- парковий комплекс, який би давно мав стати національним заповідником.

Прокляття характерників до сьомого коліна
Прилуцький полковник Гнат Галаган воював разом із гетьманом Мазепою проти шведів. Та поставлений гетьманом перед вибором: з московським бути й надалі царем чи піти зі шведським королем, Галаган блискавично приймає рішення і переходить на сторону Петра. Зрадивши гетьмана, служитиме Петрові, тому і наказ його виконає: « Допомогти генералу Яковлєву зруйнувати Чортомлицьку Січ!». Сам повірив і козаків переконав скласти зброю, що нічого їм не буде, не проливатиметься кров православна. Та жорстокою була розправа російського війська. Сталося це 14 травня 1709 року. Прокляли тоді його рід козаки характерники до сьомого коліна.

Прокляли ще й за те, що і сам за козаками гнався та дорубував уцілілих…
Мучився він після того – і з муки тої Спасо- Преображенський собор у Прилуках заклав, де й похований.

А пророцтво таки здійснилося – всі чоловіки у роду Галаганів були недовговічними. Нащадок же у сьомому коліні – Павлусь поїхав до бабусі і раптово, без видимої причини, впав та й помер. В день ювілею захоплення москалями Січі і зради свого предка.

Навколо однієї тільки цієї історії можна побудувати таку екскурсію, що куди тому румунському Дракулі чи паризькому Квазімодо! Але ж для цього треба заповідник!

Нащадки спокутували гріх зрадника довго…
В 1996 році за сприяння Олександра Шокала було відзнято прекрасний документальний фільм «Сокиринці . Втрачене минуле.» Ось рядки його анотації до фільму: «Григорій Ґалаґан був відомий на всю Російську імперію як заможний господар-землевласник, меценат, український громадський і культурно-освітній діяч, основоположник кооперативного руху в Україні. Г. Ґалаґан перший ініціював перед імператорами Миколою І та Олександром ІІ звільнення селян із кріпацтва з земельними наділами й самовіддано працював над підготовкою й проведенням селянської реформи. Для убезпечення селянського землеволодіння від лихварства започаткував об’єднання селян на засадах кооперації: після проголошення реформи Г. Ґалаґан заснував у рідному селі Сокиринцях перше в Україні Ощадно-позикове товариство (народний кооперативний банк). Бажаючи щастя народові й намагаючись примирити розділені за попередні століття його верстви, Григорій Ґалаґан кілька разів скликав сокиринських селян на раду (віче), сам виробив статут Товариства, домігся затвердження його в Петербурзі та вніс в основний фонд 3 000 рублів, а також надав Товариству будинок. Керівними органами Товариства були загальні збори членів, управа й наглядова рада, головою і довголітнім опікуном-куратором якої був Григорій Ґалаґан.

« Діяльність Г.П.Галагана у Прилуцькій земській управі сприяла піднесенню соціально-економічного та освітнього розвитку Полтавщини у пореформений період. Очоливши повітову училищну раду, він розробив план необхідних змін у галузі освіти, у ході реалізації якого Прилуцький повіт за кількістю учнів, оснащеністю навчальних закладів та забезпеченістю викладацьким складом у 70 – 80-х рр. ХІХ ст. передував на Полтавщині. Завдяки Г.П.Галагану у Прилуках були відкриті жіноча гімназія та чоловіча прогімназія, яка згодом стала повним середнім навчальним закладом. Як почесний попечитель чоловічої гімназії, Г.П.Галаган виділив кошти для заснування учнівської стипендії.

Окрім того, він був почесним попечителем багатьох народних училищ, яким надавав значну допомогу. Для заснування ремісничого училища у Прилуцькому повіті Г.П.Галаган пожертвував власне помістя у с. Дігтярях та прилягаючі до нього землі. Заснована ним Колегія Павла Галагана відіграла помітну роль у формуванні інтелектуальної еліти України. Г.П.Галаган та його дружина подарували вихованцям Колегії унікальну нумизматичну колекцію та колекцію книг і стародруків, що стала основою колегіатської книгозбірні, яка постійно поповнювалася за рахунок засновника. На його кошти у закладі був обладнаний коштовний музичний кабінет.

Помітний внесок зробив Г.П.Галаган у розвиток української культури. Він започаткував нову течію в українській архітектурі і був автором засадничої праці про український, так званий Сокиринський вертеп, - «Подробное описание малорусской вертепной драмы в том виде, в котором она сохранилась у с.Сокиринцы»

Маючи дружні стосунки з Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Максимовичем, В. Антоновичем, М. Драгомановим, М. Лисенком та іншими “громадівцями”, братами Жемчужниковими, опікувався своїм односельцем, видатним бандуристом Остапом Вересаєм…

Молодий Галаган видав важливий для долі видатного кобзаря документ: «Отныне упомянутый крепостной Евстафий Никитович Вересай является от меня, потомственного дворянина Галагана Григория Павловича, моих будущих наследников вольним крестьянином с. Сокирянцы Прилуцкого повета Полтавской губернии, что собственно подписью и печатью удостоверяется». Він і фінансово, й морально допомагав Вересаєві, влаштовував йому концерти не лише в колі найвидатніших людей української нації.
Галаґан був віце-головою Київського відділу слов'янського благодійного товариства (його очолював М. Рігельман, двоюрідний брат Ґалаґана), почесним членом Історичного товариства Нестора-літописця ”.

“…Все прах земний, тілько діло і слово наше праведне останеться навіки”, — писав Пантелеймон Куліш своєму одноліткові й землякові Григорію Ґалаґану. Григорій Павлович цілим життям своїм стверджував цю істину, тому й зажив слави доброчинного громадянина.

Що тут збереглося?
Перший голова чернігівського краєвого Руху Валерій Сарана та нинішній голова обласного товариства «Просвіта» імені Т.Шевченка Олександр Шевченко планують розпочати процес узаконення Сокиринського палацово- паркового комплексу як спершу обласного, а потім національного заповідника.

Адже накритий шматками бляхи готичний місток – це не достойно нашої величі. А на більше аграрний ліцей і не має права претендувати, адже утримання пам’яток культури, фаховий ремонт і догляд – таки не його компетенція. Проте він сьогодні є виключно в урядуванні ліцею.

Палац Галаганів такий унікальний, що не тільки планування кімнат збереглося із ходом графа у спальню графині (!), але навіть скло давньочасне, що вже поплило від часу. І знаки масонські є ні палаці, і актовий зал з такою акустикою, що коли Валерій Сарана на пробу заспівав акапельно «Ой, гиля, гиля, гусоньки на став», то здалося – в концертному залі, в консерваторному.

А ще ж є альтанка, конюшня, дубова алея, каретні дороги, столітній платан, статуї двох грецьких богинь, що чудом збереглися, пам’ятник кобзарю Остапу Вересаю…

Чому ж так? Чому палацово – парковий комплекс, яких на Лівобережжі збереглися одиниці, не став навіть обласним заповідником, хоча за рівнем збереженості та значення мав би стати й національним? Говорить директор Срібнянської школи, колишній заступник голови районної державної адміністрації Валерій Декрет: «Скільки тут різного начальства переїздило, скільки горілки перепили, а для збереження сокиринського палацу ніхто нічого й не зробив!».

… Ольга Шаповалова, що веде нас по парку, відповідає на питання про порушення пропорції шатрового даху палацу: « Комуністи у 20-і роки вийняли дубові крокви і замінили їх сосновими. Ото вони зараз просіли і можуть так рухнути, що верх палацу опиниться на першому поверсі».

Василь ЧЕПУРНИЙ,
Чернігівська область.
Фото автора.
Голос України




Категорія: КУЛЬТУРА | Переглядів: 627 | Теги: Сокиринці, Чернігівщина, музей | Рейтинг: 0.0/0

QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Всього коментарів: 0
avatar