20:09 Чернігівські «явки» церковних агентів КГБ | |
З читацького щоденника провінціала Нова книга Романа Скакуна, видана Львівським Українським католицьким університетом, присвячена агентурі в православному єпископаті Української РСР з 1939 по 1964 роки. Книга – серйозне наукове дослідження, рекомендоване до друку вченою радою філософсько – богословського факультету згаданого університету і написане на основі численних архівних даних, які автор скрупульозно вказує.. Зразу треба визначитися, хоч приблизно, хто такі агенти КГБ. По- перше, всі архієреї РПЦ мали контакти з КГБ – це визнав патріярх Філарет Денисенко, який і сам від часів Сталіна і до розпаду СРСР був у системі, що досліджується. Та навіть призначення благочинного не відбувалося без згоди уповноваженого по релігії (читай – штатного працівника органів КГБ). Що й не дивно: сама Руська православна церква була створена у 1943 році Сталіним і зразу наглядати за нею був приставлений від НКВД штатний чекіст Карпов. Але, і це по-друге, треба дивитися чи старався той чи інший «агент» доносити в КГБ чи шкодив людям і церкві взагалі. Бо, скажімо, хоч як називали львівського владику Миколая Юрика чекісти своїм, але визнавали – таки не свій: завербували його шантажем через арештовану сестру, але «заслуживающих внимания материалов … не предоставляет, хотя и имеет прямые задания по их разработке» - так відмічав у звітах приставлений енкаведист. Більше того – автор наводить дані, що Юрик допомагав оунівському підпіллю та поблажливо ставився до греко-католицького духовенства, яке окупанти насильно переводили у православні. Тож і не дивно, що владика Миколай Юрик мав таку шану у Львові, що старі священники ПЦУ і досі його поминають. Тож присвоєння кагебістами клички «Новорічний» і факт вербування мало про що говорить – хіба що про бездушну комуністичну систему, яка на словах проголошувала відокремлення церкви від держави, а насправді поганяла церквою, як пастух стадом. Автор відмічає, що про деяких архієреїв – чи вони були агентами – бракує даних. Як про чернігівського архієпископа Андрія Сухенка. Висвячений ще 1927 року, він служив на парафіях Чернігівської, Київської та Костромської областей, доки у 1937 році був заарештований і засуджений на 8 років таборів. Звільнився тільки 1946 року і у 1955 році став чернігівським владикою. Підтримував вимоги влади про закриття Густинського монастиря і біля 50 парафій – а наче він міг це зупинити. Проте обурився переоподаткуванню священників – це була одна з форм боротьби совєтської влади з церквою. Не минула очей кагебістів і спроба архієрея влаштувати в області вісьмох репресованих священників та ще й став гальмувати закриття Глинської пустині. «За шесть месяцев до закрытия монастыря все деньги были взяты из банка и розданы на руки насельникам, а наиболее ценные вещи и книги спрятаны по домам верующих» - констатував уповноважений, а нам залишається захоплюватися майстерністю, з якою владика Андрій обвів кагебістів навколо банку і монастиря… І тут кагебісти взялися уже за нього всерйоз – він став єдиним архієреєм в СРСР, заарештованим у часи Хрущова. Тож хіба він насправді бути агентом КГБ? Владиці інкримінували придбання дефіцитних матеріалів для своєї резиденції (телевізор, холодильник, швацька та пральна машина стали речдоками!). Та цього виявилося мало – і його звинуватили в …гомосексуалізмі. В СРСР це був кримінальний злочин. В інтимних зв’язках владику звинуватили з завгоспом Слабоспицьким та трьома юнаками – шоферами, що вже саме по собі є неймовірним, адже йому тоді вже було чимало років (1900 року народження). Архієрея засудили на 8 років у 1961 році. Після відбуття двох третин строку справу переглянули і звільнили, він ще встиг побути трохи архієреєм у Омську, але нервовий розлад призвів до зарахування на спокій і він помер 1971 року у Псково- Печерському монастирі. Родом, до речі, з Озерян на Чернігівщині, деякий час служив священником у Новому Бикові та Носівці. Натомість інший чернігівський архієрей точно був вірним слугою кагебістської системи – це Борис Вік. Уже те, що його влада посилала служити за кордон, та ще й екзархом!, говорить однозначно про агентурну роботу – та й автор наводить фотокопію одного з його донесень. Роман Скакун цього не згадує, але ми, чернігівці, знаємо, що архімандрит Лаврентій Проскура, нині канонізований, називав єпископа Бориса Віка красним і стверджував, що у того в столі лежить партійний білет. Кличка в КГБ – «Вернов». Про чернігівський його період автор не має даних, а ось в Одесі, куди Вік приїхав після викриття за кордоном, відзначився ревними доносами. Цікаво, що іподияконом та секретарем єпархії при ньому був Володимир Сабодан, якого Москва уже в незалежній Україні настановить митрополитом Київським і всієї України, наплювавши на Статут УПЦ і на живого предстоятеля. Тому нинішня глорифікація Сабодана деякими його наближеними, що перейшли в ПЦУ, як мінімум, насторожує… Чільним діячем по всаджуванню на кафедру предстоятеля УПЦ МП Володимира Сабодана був митрополит харківський Никодим Руснак (кагебістська кличка «Скала»). Є й про нього в цій книзі. Його завербували 1948 року і 1961 року став єпископом. Теж не рядовим – буде екзархом РПЦ у Південній Америці. Що теж є клеймом співпраці. Саме митрополиту Никодиму Руснаку КГБ доручив провести харківський собор 1992 року, коли Москва побачила, що УПЦ МП під проводом митрополита Філарета Денисенка (агентурна кличка «Антонов») вислизає з їх рук. Знаменно, що чернігівський митрополит Антоній Вакарик був другом Никодима Руснака ще з Буковини, з Хрещатицького монастиря. І тому я щиро дивувався, дивлячись як президент Леонід Кравчук ходить під руку з митрополитом Антонієм, вмовляючи того підтримати українську церковну незалежність. Я був тоді керівником прес- служби представника Президента в Чернігівській області і оце наївне «перевиховання» Антонія Вакарика відбувалося на подвір’ї Троїцького собору. Звісно, митрополит Антоній так і лишився в упрязі КГБ- ФСБ – РПЦ разом зі своїм другом Никодимом Руснаком…. Патріарха московського Алєксія Рєдігера нагородили у 1988 році Почесною грамотою КГБ – очевидно, на познаку його 30- літньої вірної служби режиму, не Богу. І тільки два- три архієреї ( в тому числі патріарх Філарет) визнали свою співпрацю з КГБ. І, безумовно, нинішній московський патріарх Кіріл Гундяєв – також вихованець системи КГБ- РПЦ. Як і митрополит УПЦ МП Онуфрій Березовський, недарма ж держиться Москви, як вош кожуха. Натомість два наші українські патріархи – Мстислав Скрипник і Володимир Романюк були гнаними совєтською системою, особливо політв’язень Романюк. А митрополит Епіфаній Думенко, який і вчився уже не в московських духовних школах, а в грецьких – перший глава української православної церкви, що не замараний співпрацею з КГБ- ФСБ. На фото: митрополит Антоній Вакарик, архієпископ Андрій Сухенко, єпископ Борис Вік Василь Чепурний    | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |