19:28 Дорога в нікуди | |
До Займища Талалаївського району добирався через Бахмач, Дмитрівку, а не з боку Ічнянського району. Раз мав необережність скоротити шлях, їдучи з Ічні до Українського (Займище підпорядковане Українській сільраді. – Авт.). Невеличкий трикілометровий відрізок дороги, виявилося, розрахований хіба що для бронетехніки. Суцільні баюри, калюжі. Легковик був чорний від багнюки. Я дивуюся, як я не зупинився у цьому місиві ям та залишків твердого покриття. Найкоротший шлях для обласного центру перетворився на суцільну смугу перешкод. Місцеві люди, як пізніше дізнався, ним практично не користуються: коли сухо, об’їжджають польовими дорогами. Для техніки так безпечніше. Отож, зробивши добрячий гак, цього разу поїхав іншим шляхом. Відразу зазначу, що і з іншого боку дорога до Українського усіяна численними вибоїнами. На такій краще їхати зі швидкістю 25 -40 кілометрів, аби вчасно зреагувати на той чи інший сюрприз шляху. Село фактично опинилося у «капкані бездоріжжя»... Перед Українським - - поворот на Займище. Дорога погана, та їхати сяк-так можна. Та кілометрів за два по ній я зупинився на роздоріжжі -- ліворуч ішла чудова асфальтівка до горизонту, а прямо – залишки старої дороги з твердим покриттям. Куди їхати? На щастя назустріч прямував трактор. – Дорога на Займище туди? – показав я на нову дорогу трактористу. Як з’ясувалося, не вгадав. – Ні, їдьте прямо, ¬-- сказав механізатор. – А ця дорога куди веде? -- До хутора Нова, - відповів тракторист і додав, посміхаючись: -- Там один чоловік живе. Заінтригований почутим, після відвідин Займища я повернув до хутора, аби дізнатися, як таке могло статися диво. Що за дурниця: до центрального села і Займища, де проживає майже 100 осіб, – моторошне бездоріжжя, а сюди... Нова асфальтівка вражала бордюрами, залізними безпечними поручнями у місцях долинок, ставка. Усе зроблено капітально! ... Колишнє село Нова -- суцільні чагарники на місці покинутих дворищ, розвалені паркани, провалені від вітрів та негоди дахи. Проїжджаю дамбою через ставок, піднімаюся, оминаючи навислі над асфальтівкою гілки, до центру. Тут з асфальту зроблено круг для розвороту автобусів, навіть зупинку!!! Правда, останню вже майже розібрали. По лінії електропередач знаходжу садибу Олексія Михайловича Кондратенка. До нього веде вузька вуличка, яка ще не заросла. Було враження, що чоловік очікує мого приїзду. Виявляється, його рідні найняли чоловіка, який мав відвезти його із населеного пункту. Ось-ось він мав приїхати. – Я переїжджаю у Луганську область до дітей, – сказав ветеран. –– Першого серпня померла моя дружина. Ось такі діла... Була тут ще Ніна Федорівна Кащенко, але і вона вже тут не збирається жити. Так що на нашому хуторі тепер ні душі. А було ж 45 хат, людей стільки... Запитую про наболіле: – Олексію Михайловичу, маєте якогось впливового родича, що вам таку дорогу зробили? – Та ви що, -- киває заперечно головою. – Так, може, Ніна Федорівна? -- Та і вона нікого не має. -- Так за які це заслуги вашому хутору так пощастило? -- Їй-правду, не знаємо... Дещо прояснила про «дорогу в нікуди» сільський голова Українського Лариса Лисенко. – Ми дуже обурені цією дорогою, -- зазначила вона у розмові з нами. – Її побудували протяжністю 2,5 кілометра у вересні 2005 року усупереч нашим проханням, пропозиціям. До Нова була поганенька дорога з твердим покриттям, якою можна було добратися до села. Тоді у населеному пункті ще жило кілька жителів. Але села Українське, Займище багатонаселеніші. Від цього бездоріжжя страждають сотні родин. Ну, ось студентам добратися у Київ, Ніжин, Прилуки – це ж одна мука. Коли ми дізналися, що за якимось нереалізованим проектом 1985 року вирішено збудувати цю дорогу, то забили на сполох. Та нам у Чернігові в адміністрації автомобільних доріг сказали: або ця дорога, або гроші перекинемо в інший район до такого ж невеличкого села. План вище над усе! Шляховики, які робили дорогу до села Нова, нам зізналися, що паралельно в іншому районі теж роблять «дорогу в нікуди» до хутора, де живе одна людина. Ми щороку бомбардуємо усі вищі інстанції від Чернігова до Києва: згляньтеся, зробіть же що-небудь з дорогою до нашого центрального села! Неможливо ж сюди добиратися як слід, по-людськи. А тут ось так щедро викинуто гроші на вітер! Усупереч інтересу територіальної громади! Справді, доводиться лише знизати плечима від цього несусвітнього маразму. Село Нова залишилося без жителів. А мільйони бюджетних коштів, які хтось із посадовців угорі запланував «на добру справу», не порадившись з представниками регіону, тепер прикрашають безлюдну територію. Дорогу до села і до ставка зробили на совість. Так, ніби сюди приїжджатиме на відпочинок високопоставлений урядовець. Можливо, хтось це і планував. Краєвид біля села просто чудовий. Радує око й величезний ставок. Та, схоже, асфальтівка приречена на безлюдність. Невигідно сюди добиратися через вкрай небезпечні для легкової техніки підїздні дороги до села Українське. Сергій Павленко, з архіву написаного, 31 серпня 2012 р. Талалаївський район Чернігівської області. На знімках: дорога -1, дорога в нікуди; дорога - 2, Кондратенко Олексій: «Боляче розставатися із селом...» дорога - 3, у центрі села заростає асфальтівка.   | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |