17:53 Драматург Іван Кочерга родом із Носівки | |
6 жовтня минає 140 років з дня народження Івана Антонович Кочерги (1881-1952), драматурга. Його ювілей відзначається на державному рівні. Народився 6 жовтня 1881-го в містечку Носівка на Чернігівщині. Батько працював залізничним службовцем, сім’я часто переїздила з місця на місця, нарешті осівши в Чернігові. З малих літ добре малював, тож йому пророчили кар’єру відомого художника. Однак більше захоплення викликала гра в театр – юнак клеїв дерев’яних ляльок, малював декорації, разом із батьком відвідував театр. Закінчив чернігівську гімназію, навчався на юридичному факультеті Університету святого Володимира в Києві. Але юристом так і став, повернувшись у Чернігів до коханої дівчини – Аделаїди Соколовської. Працював чиновником у контрольній палаті, друкував солідні театральні рецензії в «Чернігівських губернських відомостях». В 1910-му написав першу п’єсу «Пісня в келиху», яку розіслав у різні театри, але відповіді так і не отримав. Натомість помітний успіх мала наступна п’єса – водевіль «Дівчина з мишкою» (1913). Твір з фривольно-пікантним сюжетом тричі друкували в петербурзькому видавництві «Театральні новинки», його постановки здійснювали столичні й провінційні театри, водевіль навіть екранізували. Незабаром переїхав у Житомир. Революційні події не викликали в Івана Кочерги особливого ентузіазму, але на початку 1920-х до того російськомовний драматург почав писати українською, якою володів бездоганно. Наприкінці 1934-го переїхав до Києва, поринувши в активну громадську та творчу роботу. Митець прагнув показати життя складним і розмаїтим, герої його ранніх творів – часто особистості неодномірні й суперечливі. Серед найбільш відомих творів – «Майстри часу», «Пророк», «Фея гіркого мигдалю», «Алмазне жорно», «Ярослав Мудрий». Особливе місце в творчості Івана Кочерги посідає драматична поема «Свіччине весілля» (1930). Вона торкається теми литовського панування в Україні, про яку майже не згадували в радянські часи. Поему поставили лише в 1935-му, після чого й почався її тріумфальний похід театральними сценами. Володів багатьма мовами, добре знався на світовій літературі, історії, міфології. Водночас були періоди, коли його майже не друкували й не ставили, тоді виживав за рахунок перекладів. Помер 29 грудня 1952-го в Києві, похований на Байковому кладовищі. Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |