17:30 Як жителька Менщини поборола смертельну недугу й дожила майже до 102 років | |
Життя випробовувало мешканку Стольного Єфросинію Свистільник від перших років її життя. Позбавлена материнської любові, вона від раннього дитинства знала голод, холод, тяжку працю, війну і поневіряння. Виростила чотирьох синів і доньку, має 10 онуків, 18 правнуків і шестеро праправнуків. Уже на схилі літ лікарі їй діагностували рак. Без материнської ласки Усе життя Єфросинія Петрівна мешкає в рідному Стольному. Наче й нічого такого особливого нема в біографії сільської довгожительки. Та ж як почнеш слухати про її долю – оживають картини не однієї епохи, котрі вклалися у столітній відрізок часу. – Напівсиротою мама стала у два роки, – розповідає донька бабусі Галина. – Вона та її старший братик втратили маму – та померла геть молодою. Батько привів мачуху, згодом ще двійко дітей народилося. Молодшим дітям були і увага, і ласка, й гостинці, на старших не вистачало На роботу в колгосп Єфросинія пішла у 13 років. Ще мала, хирлява, та мала працювати за пайку хліба. І то не собі – мусила мачусі віддати, а та вже ділила, як вважала за потрібне. А потім прийшов голод. Бабуся згадує, як із полови хліб пекли, як гичку з буряків варили. Вижили. Німцям смакували деруни У 20 років дівчина вийшла заміж, стали жити з чоловіком і свекрами в одній хаті. Згадує, що працювали важко, за копійки. За рік усією родиною сім рублів заробляли. А вже у молодого подружжя двійко синочків спиналося на ніжки. Далі сталося найстрашніше – війна. Чоловіка забрали на фронт, молода жінка мусила й косити, й орати кіньми самотужки, за двох працювала. – В окупацію німці у нашій клуні жили, – згадує. – Нас вони не чіпали, дякувати Богу, а от інших людей катували, били, я це бачила. А у нас усе продукти просили – сметани, хліба, яєць. Раз, було, загадали свекрусі моїй ладок із картоплі напекти. Самі накопали бульб, самі й начистили, мати потерла й смажила, а вони хапали мало не зі сковорідки – так їм смакували наші деруни. Один із них мого трирічного Петрика все на руках носив, мабуть, теж такого сина там, у своїй Германії, мав. І світлі смуги, й чорні Як же раділа Єфросинія, коли коханий чоловік повернувся додому. Не одразу, щоправда, аж у 48-му році, бо після полону його відправили на шахти в Донбас. Ще трійко дітей з’явилися на світ у родині. Для них і жили, і працювали до сьомого поту. Колгоспна праця була важкою, багатства так і не нажили. Куди там! Аж п’ятеро дітей піднімали. Воєнне лихоліття далося взнаки – чоловік повернувся з підірваним здоров’ям, астма його душила, тож одного ранку так і не прокинувся. Отак у 60 Єфросинія овдовіла. А потім ще не раз чорна смуга лягала на її життєву дорогу – померли двоє її синочків. – Тяжко мама це пережила, – каже донька Галина. – Роки спливли, а вона й досі не оговталася, журиться за дітьми. Та ж мусить жити для онуків, правнуків, а їх у неї багато. Ось зараз порахую… – Та що там рахувати – 10 онуків, 18 правнуків і шестеро праправнуків, – видає бабуся. Отак наче й недочуває, а тут як чітко зорієнтувалася. Зцілила віра – Мама у нас ще нівроку, – посміхається донька. – Хоч і погано чує, та ще по хаті з палицею тупає потроху, слабенько, але все ж своїми ногами. Газети без окулярів читає, особливо вітання любить передивлятися. А ще церковні книги гортає. Віра її, вважай, і зцілила. Коли 13 років тому бабуся захворіла, почала кашляти кров’ю, лікарі в Мені їй поставили невтішний діагноз: рак легенів. Рідні повезли її у Чернігів – там підтвердили діагноз. Згорьовані діти й онуки вже мало не прощалися з рідною людиною. А донька, маючи у серці непохитну віру в Бога, подалася по церквах, монастирях, молилася безперестану. І хвороба матусина відступила. Поступово кашляти бабуся перестала, після й на обстеження не їздила – отак і живе рік за роком. Дякує Господу за зцілення, згадує, що було кращого в її житті, радіє кожному прожитому дню. Джерело: susidy.city | |
|
|
Всього коментарів: 0 | |