20:13 Менщина історична. Кажуть, що під Бігачем закопана золота карета... | |
Село відоме з другої половини 17 століття і фігурує під ім’ям Бігач – Менський. В кінці 17 століття село було передане у володіння полковому осавулу Івану Самойловичу, майбутньому гетьманові. У 1708 році власником села став Яків Лизогуб – відомий військовий і політичний діяч тогочасної України. Пізніше маєток у Бігачі переходить до його родича князя Миколи Івановича Кейкуатова – грузина за походженням. Сам рід походив з ногайських татар. Кейкуатов Микола Іванович(1806 - 1847) поручик, відрізнявся деспотизмом і довів двох перших жінок до смерті, а його третя жінка, Катерина Федорівна, відома по портрету, написаному Т. Г.Шевченком 4 квітня 1847 (перед самим арештом поета). Як вважають дослідники творчості кобзаря, саме вона стала героїнею написаною їм в заслання повісті «Княгиня». Крім того, збереглися два малюнки олівцем дітей Куйкуатова. До цього часу збереглися перекази В. Ф. Демича (його дядько проводив землемірні роботи в маєтку). Згідно них, поет був одягнений погано, можна сказати, недбало, бідні пожитки його вміщувались в старому чемодані. Але за те ця чудова людина мала інші багатства – розум і велику любов до трудового народу. Щовечора, після денних робіт, навколо поета збиралися усі, хто служив у князівській економії. Т. Г. Шевченко щось читав або розповідав, і до того ж так цікаво, що всі слухали з великою увагою. Іноді розповіді поета, на вигляд серйозного, відзначались таким живим гумором, що слухачі животи надривали зі сміху. Опинившись в Орській фортеці в засланні, Т. Г. Шевченко згадував про Бігач в листах до Лизогуба. Останнім з князівської династії Бігачем володів Михайло Кейкуатов. Але коли наблизилися революційні хмари і розпочалися селянські заворушення, князь із сім’єю виїхав до Франції. Разом з ним покинула село і молода кухарка Ганна Сікач. У Бігачі і понині живуть її родичі, котрі, на жаль, про її подальшу долю нічого не знають. Приміром, ще з давнини бігачани передавали з покоління в покоління легенду про те, що нібито в урочищі Мокричі сільський пан, виїжджаючи за кордон, закопав золоту карету. Який саме пан – забулося. Знаходилися місцеві ентузіасти, які перекопали ледь не все урочище, але карети не знайшли. У роки Другої світової війни, коли німці вступили в Бігач, їм теж стало відомо про ту карету. Вони і міношукачами користувалися, шукаючи золото, і підривали урочище, а результату – нуль. Уже в 60-х роках минулого століття у Мокричах з’явилися торф’яні та піщані кар’єри. Мабуть, були надії на виявлення золотої карети. Та все марно. Управителем економії був німець Івальтман. Під час революційних подій 1905 року маєток був зруйнований. Під час судового процесу над учасниками панського погрому у маєтку був присутній письменник Михайло Коцюбинський. Вирок до цього часу зберігається в музеї М. М. Коцюбинського. Крім того, об’єктами туризму у Бігачі є і Троїцька церква. Троїцька церква 1831 року є кам’яною будівлею і побудована в стилі класицизму, або так званого «Ампір». Для ампіру характерним було звернення до мистецьких традицій імператорського Риму з його прагненням до строгої величі та помпезності, Церква сполучалась відкритою галереєю з дзвіницею, яка не збереглася. Можливо, в цій церкві молився і сповідувався Тарас Шевченко. За часів Радянської влади використовувалась як склад з мінеральними добривами. Нині перебуває в аварійному стані. Підготувала до публікації Світлана Чичкан Матеріал Менського районного краєзнавчого музею імені Покотила. Джерело: Менщина | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |