19:04 Радиль, Радунь, Райдоляс – Боромики. Невідомі назви чернігівської околиці | |
Боромикам ніколи особливо не щастило на дослідників минулого. Та ще й 9-річну школу закрили в 2001 р. (перенесли до сусідньої Снов’янки), через що виростити власних «Несторів-літописців» стало набагато важче. Відтак непримітне поселення на берегах Десни може похвалитися хіба що кількома абзацами в п’ятому томі «Історико-статистичного опису Чернігівської єпархії» Філарета Гумілевського. Філарет згадує село Боромики, оповідаючи про конфлікт рибалок, що орендували у брацлавського мечника Єжи Калиновського острів Петрашин (Петратин) з озерами: «Островъ Петрашинъ забралъ безправне его милость панъ Янъ Калиновскій, мечникъ брацлавській, и привлащаеть его coбе не належнимъ правомъ до села своего Боромиковъ», такъ жаловался елецкий архимандритъ и такъ свидетельствовалъ генералъ Мерничій въ 1636 г.». Що ж до Петрашина острова, то видається правдоподібним, що саме цей топонім став основою назви села Петрове, яке виникло неподалік Боромик вже в ХХ ст. Між тим, самі Боромики мають доволі несподівану і насичену історію. На території села невідомі поселення давньоруської доби – можливо, через заболочену місцевість в його околицях і, відповідно, несприятливі умови для ведення господарства. Натомість в районі колишньої школи експедиція Чернігівської обласної інспекції по охороні пам’яток історії та культури в 2001 р. виявила поселення ХІІІ–ХV ст. Вірогідно, це пов’язано з переселенням вцілілого після монголо-татарської навали 1239 р. населення на нові, більш безпечні місця – заболочені заплави, на підвищення серед боліт, в ліси тощо. Так, вочевидь, і виник населений пункт Радиль (Радунь), відомий (за даними Петра Кулаковського) ще у литовську добу, тобто до ХV ст. Первісна назва пов’язана із річкою, на березі якої і постало нове поселення. Зокрема, в універсалі Івана Скоропадського 19 листопада 1708 р. згадується в с. Боромики «камень млива на речце Радулце» (в іншому варіанті – царській грамоті 16 грудня 1708 р.: «съ мелницею, въ томъ селе Боромикахъ на речке Радунице обретающеюся, на гребле Новомлинской»). Там же згадуються й інші топоніми, призабуті нині: «въ сотне Седневской село Боромики зъ полями пахатнимы, зъ лесомъ Колоднимъ и зъ сеножаттю тамъ же лежачою, съ озерамы Петратиномъ, зъ Дубовымъ, Івашковымъ и Кривимъ…». У московську добу Радилем (Радунем) володіли Атанас й Іван Бранікови, Петро й Григорій Коренєви. Попри мовчання джерел, з високою вірогідністю можемо припустити запустіння поселення на початку ХVІІ ст., внаслідок Смути, що охопила Московську державу через військове протистояння з поляками. І схоже, що саме повторне заселення території призвело до зміни назви, оскільки від 1620-х рр. починає вживатися назва Боромики. У 1621 р., вже за поляків, деревня належала Фабіану Руцькому. У 1634 р. власником Боромик виступає Ян Калиновський. А за подимним реєстром 1638 р., у деревні «Райдоляс чи Боромики» налічувалося 30 «димів» (тобто дворів). А між 1638 та 1641 рр. село Боромики у Яна Калиновського придбав славнозвісний польський урядник Адам Кисіль. Вірогідно, Боромики виникли на місці колишнього Райдоляса (Радиля, Радуня), після нетривалого запустіння. І хоча стару назву пам’ятали (яка, нагадаємо, походила від річки), однак більшого вжитку набув таки новий варіант. Очевидно, він походить від слова «бор» – великих дубових лісів, які знаходилися в межиріччі Десни і Снову. На користь цієї версії свідчить і той факт, що в другій половині ХІХ ст. назва села часто писалась як «Боровики», в тому числі і на картах. Сергій ГОРОБЕЦЬ, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |