22:37 Рід священиків села Роїще Неговських у XVIII–ХІХ століттях | |
Історик за освітою, військовослужбовець (майор запасу) Олександр ЛЯШЕВ народився в Чернігові, але по материнській лінії його коріння в селі Роїще Чернігівського району Чернігівської області. Відтак вже майже два десятиліття дослідник плідно вивчає історію своєї малої Батьківщини. Автор книжок «Роїще – село, сотенне містечко» (2002), «Козаки та селяни с. Роїща Роїської сотні Чернігівського полку. Книга 1» (2013) та ряду історико-аналітичних публікацій в таких авторитетних виданнях як «Сіверянський літопис», «Літературний Чернігів», «День», «Дзеркало тижня», «Україна молода», «Молодь України» тощо. Нині Олександр Ляшев готує другу частину книги про селянські та козацькі родини Роїща, а також збирає матеріали для книги про роїських священиків. Один із епізодів майбутнього видання автор представляє на розсуд читачів «Чернігівського формату». Сергій ГОРОБЕЦЬ, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті НЕГОВСЬКІ – відомий рід священо- та церковнослужителів на Чернігівщині, який бере свій початок від польської шляхти, що перейшла на службу до української держави та на православ’я. Виходили вони, ймовірно, з села чи гміни Негова (Niegowa) Сілезького воєводства Польші. Роїська гілка Неговських починається зі шляхтича Євстафія Сімеоновича, який народився у 1706 р. Швидше за все, він був охрещений православним ще в дитинстві. У 1737 р. Євстафій придбав в селі Роїще (сучасний Чернігівський район Чернігівської області) маєток і вже в сповідальному розписі за 1739 р. був записаний як «попъ Ройский» (є другим відомим священиком села). З того часу Неговські обіймали посаду священика в селі впродовж 145 років! А інші посади при церкві (дяк, псаломщик, паламар, просфірник) – 149 років! Окрім того, за три з половиною століття існування роїської церкви роїськими священиками були роїщани (люди, які народилися, виросли і все життя прожили в селі Роїще) – лише представники їхнього роду! І за всю історію села, свою службу розпочинали в селі Роїщі лише священики Неговські, та й ще троє батюшок. Всі решта ж приходила на роїський приход з інших місць. До того ж Неговські, хоча й були поляками і мали католицьке коріння, але саме вони заклали підвалини культурно-духовного життя православних українців-роїщан. Євстафій Сімеонович почав свою службу ще в першому храмі Роїща – Михайлівському. Очевидно, що в останні роки його перебування на парафії був збудований і другий храм села, також Михайлівський. Окрім суто церковних справ, Євстафій приділяв увагу і освіті на селі, і опіці над хворими та немічними роїщанами. При ньому в Роїщі працювала школа, а після його смерті згадки про неї зникають аж на дванадцять років. Лише при ньому в селі згадується і шпиталь. Роїську парафію Євстафій Сімеонович посідав до своєї смерті у 1758 р. По священицькій лінії пішов і його менший син Яків, який народився у 1742 р. Батюшкою в Роїщі він став у 1767 р. і служив при Михайлівському храмі до 1803 р. Помер він у 1817 р. Яків Євстафійович, як і його батько, приділяв увагу не лише церковним справам, а й освіті в Роїщі. При ньому в селі знову запрацювала школа. У 1804 р. роїську парафію посів Сімеон Якович, який служив в селі до 1828 р. По ньому роїським батюшкою став його старший син Василь, який народився у 1804 р. По закінченні Чернігівського повітового духовного училища він спочатку служив в Чернігівській духовній Консисторії, а у 1828 р. був посвячений на посаду священика до Михайлівського храму. Проте, за чотири роки його перевели до церкви села Вершинова Муравійка (сучасний Куликівський район Чернігівської області). Після Василя священиком в Роїщі став його менший брат Григорій, який народився у 1811 р. Рукоположений він був у 1833 р. Григорій також займався і освітою в селі. З відкриттям у 1844 р. в Роїщі сільського приходського училища, його затвердили на посаду наставника училища. А з відкриттям в селі однокласного училища міністерства народної освіти у 1873 р. він був призначений на посаду законоучителя. Правив Григорій до своєї смерті у 1884 р. Поховали його на церковному цвинтарі с.Роїще (шкода, але означення місця цього поховання не збереглося). Посаду роїського священика Григорій Сімеонович обіймав найдовший термін із усіх відомих 23 священиків с.Роїща – 51 рік! З його смертю уривається династія роїських священиків Неговських. Неговські були досить освіченими людьми як для того часу. Вони закінчили Чернігівські духовні навчальні заклади: Чернігівську семінарію – Сімеон Якович та його син Григорій, Чернігівське повітове духовне училище – Василь Сімеонович. Професійна підготовка їх була достатня. Сімеон добре читав, знав катехізис, але співати не вмів. Проте був здатний до читання повчань. Василь читання та катехізис знав добре, але в співах по нотах був не твердий. Найкраще був підготовлений Григорій, якого у 1845 р., за сумлінне виконання обов’язків священика, було нагороджено «набедреником» (парчевий прямокутник із зображенням хреста, який священики одержують як першу нагороду і носять з правого боку нижче пояса). До того ж, окрім «русской грамоты», деякі з них ще вивчали й інші мови та науки. Так, Яків Євстафійович «обучался латинского языка», його син Сімеон вивчав латину, грецьку та єврейську мови і арифметику, а донька останнього Ганна писала і читала французькою (чи знає хтось зараз в селі так добре якусь іноземну мову?). Проживання ж в Роїщі людей з такими знаннями, без сумніву, мало позитивний ефект для розвитку його культурного і духовного життя. Всі згадані Неговські мали добру поведінку, були одружені та мали дітей. Але чому за всю історію роїської церкви лише їм вдалося створити династію роїських священнослужителів, і майже півтора століття посідати роїську парафію? На церковні посади призначала єпархіальна влада, але в XVIII і ХІХ століттях кандидатів на них висувала громада, або були самовисуванці, проте в обох випадках бажання громади було вирішальним в прийнятті рішення. Отже відповідь на зазначене питання дуже проста – Неговські були людьми, яких дуже поважали в Роїщі і саме їх роїщани хотіли бачити у своїй церкві. З поглинанням Гетьманщини Російською імперією, роїські Неговські отримали підтвердження свого шляхетного походження та титул дворян. З кінця ХІХ ст. в Роїщі з Неговських вже ніхто не проживав. І тому як склалася їх доля в буремні революційні роки та роки радянських перетворень – автору, наразі, невідомо. Проте, місцеві жителі оповідають, як одного разу хтось із великої родини Неговських, який зараз живе в м. Суми і працює лікарем, якось приїздив до Роїща, щоб побачити батьківщину своїх предків. Отже, Неговські стояли у витоків не лише церковного життя в селі Роїще, а й у витоків освіти та охорони здоров’я роїщан. Також протягом тривалого часу вони формували та підтримували культурну і духовну традицію на селі. На превеликий жаль, в часи радянсько-комуністичного «безбожия» та «воинственного атеизма» значна частина цих устоїв була втрачена. То ж нам варто хоча б зберегти пам’ять про тих людей, які закладали основи нашої духовності. Щоб і ця пам’ять не загубилася, як і могили Неговських на церковному цвинтарі села Роїще. Олександр ЛЯШЕВ, член Національної спілки краєзнавців України | |
|
| |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |