19:00 Замальовки про Голодомор. Кривавий закон 1932-го у спогадах чернігівців | |
Одним із важливих кроків на шляху до організації геноциду українського селянства став сумнозвісний закон 7 серпня 1932 року «про п’ять колосків» (офіційна назва ««Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації за зміцнення суспільної (соціалістичної) власності»), за яким розкрадання колгоспного майна каралося розстрілом, і лише наявність пом’якшуючих обставин могла зменшити вирок до мінімум 10 років ув’язнення. АМНІСТІЯ ЗАБОРОНЯЛАСЯ. І це при тому, що за тодішнім законодавством навіть навмисне убивство каралося ув’язненням до 10 років. А за просту крадіжку чужого майна давали до трьох місяців примусових робіт. Закон «про колоски» не мав прецедентів у світовій історії. Завдяки йому тисячі й тисячі людей були нагло вбиті або ж покалічені. І про цей ганебний закон добре пам’ятали всі ті, кому судилося пережити те пекло. Ось кілька уривків спогадів тих, хто вижив на Чернігівщині: «Якось мою маму схопили на полі з колосками у руці і стали бити. Вона була на волосинці від смерті, ледве відійшла», — поділилася Марія Федотівна Скрипко, 1923 року народження, із с. Бутівка Городнянського району Чернігівської області. «У мене була подружка Наташа, так її батька розстріляли, бо знайшли у кишені колоски пшениці», — повідомила Валентина Миколаївна Дербинська, 1926 року народження, із с. Волосківці Менського району Чернігівської області. «За селом було засіяне конюшиною поле… Одного разу, коли одна з сестер пішла нарвати квіток, щоб напекти ладок, об’їждчик за це забив її до смерті», — з болем розповіла Надія Дмитрівна Валентій, 1925 року народження, із с. Покровське Менського району Чернігівської області. «Пам’ятаю, як бригадир застрелив з рушниці жінку, яка вкрала 1 колосок на полі», — розповіла Ганна Тимофіївна Кулик, 1922 року народження, із с. Роїще Чернігівського району Чернігівської області. Охоронці врожаю нерідко прямо виконували норми закону і безжально вбивали голодних селян, яких заставали на полі. Кому щастило – відбувалися незначними термінами ув’язнення. А якщо об’їждчики кого й «жаліли» (як правило – дітей), то немилосердно й по-звірячому лупцювали. А найсумніше, що цей закон діяв до 1947-го, за ним засуджували людей навіть під час повоєнного голоду. Важливо не тільки засуджувати всіх тих, хто закон «про колоски» розробив та ухвалив – і Центральний виконавчий комітет СРСР, і Раду народних комісарів СРСР у повному складі, і особисто Сталіна, який є його автором. Це урок для українського суспільства: уберегти від таких жахіть і катастроф, злочинів світового рівня здатна тільки власна незалежна, соборна й демократична держава. Її треба захищати, берегти і зміцнювати. Пам’ятаємо! Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті  | |
|
| |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |