реклама партнерів:
Головна » 2015 » Лютий » 4 » Як Чернігівський обласний історичний музей допомагає бійцям воювати
17:41
Як Чернігівський обласний історичний музей допомагає бійцям воювати
Як Чернігівський обласний історичний музей допомагає бійцям воювати Під час війни українського народу за свою державність, незалежність і територіальну цілісність музей як соціальна установа не може залишатися осторонь, вважають співробітники Чернігівського обласного історичного музею імені В.В.Тарновського. І підтримують українську армію не тільки морально чи матеріально. Докладніше — у розмові з директором музею Сергієм Лаєвським.

«ДОГЛЯДАЧАМ ДОЗВОЛЕНО ПЛЕСТИ ШКАРПЕТКИ»
— Наші співробітники долучилися до всіх можливих акцій допомоги, — починає Сергій Лазаревич. — Ми збирали харчі, медикаменти, одяг, плели шкарпетки. Це якраз той випадок, коли нашим доглядачам було дозволено плести під час робочого дня в музейній експозиції. Також зібрали гроші й закупили для наших прикордонників систему опалення для наметів. Багато чого роблять наші співробітники, але ми цього не афішуємо. Це не той випадок, коли треба звітувати про свою роботу, змагатися: хто більше зробив, хто менше. Адже такий підхід все це нівелює. Частина одного з наших експонатів поїхала на війну, і я несу за це відповідальність, вона рахується за мною. На останньому фото, яке я маю, цей експонат заїжджав до Іловайська.

— Що це за експонат? І чи маєте заявки від вояків на якісь інші експонати? Адже відомо, що у Військово-історичному музеї Чернігова — підрозділі очолюваної вами музейної установи, чимало зброї.

— Як жахливо наші військові підрозділи забезпечуються зброєю, ми всі знаємо. Ще влітку до нас звернулися бійці добровольчого батальйону «Азов», які отримали ствол крупнокаліберного кулемета, але з нього не можна так просто стріляти, це ж не автомат, необхідна підставка — так званий станок. А кулеметник родом із Чернігова. Він згадав, що щось таке бачив у нашому Військово-історичному музеї, тому його відрядили на два дні до Чернігова, відбулася зустріч із головою ОДА, де йому пообіцяли сприяння. Хлопці прийшли до музею, подивилися, що цей станок їм підійде. Ми не вагалися, терміново оформили всі папери, я видав його на тимчасове збереження. На передовій весь комплект зібрали докупи, він вже побував у дії. На жаль, після Іловайська цей зв’язок перервався, але я не полишаю спроб дізнатися про долю нашого експоната. Звісно, для нас головне, щоб ті хлопці були живі. Відомо, що на складах Міністерства оборони, в тому числі на Чернігівщині, лежать тисячі таких станків. Вважаю, що військовому керівництву має бути соромно, що воїни, котрі захищають Вітчизну, в прямому сенсі слова побираються по музеях.

Телефоном до нас звернулися ще й бійці спецбатальйону «Чернігів», їм також щось видали не в повному комплекті. Я не знаю, що саме треба, але чекаю, нехай приходять! На подвір’ї Військово-історичного музею на постаменті стоїть «самохідка» (самохідна артилерійська установка САУ 100), не знаю, чи вона справна. Поруч стоять міномет, гармати, одну з них — «Гаубіцу Д30» — і сьогодні використовують вояки РФ. І, до речі, нам вони не належать, це власність військових. Якщо вони потрібні — будь ласка! Музей готовий воювати хоча б у такий спосіб. Все, що від нас залежить, ми зробимо.

«НА НАШИХ ПЛЕЧАХ УКРАЇНА»
— У Військово-історичному музеї Чернігова нещодавно відкрилася експозиція «На наших плечах Україна», що розповідає про героїв, котрі віддали своє життя на сході. Як тривав збір експонатів? Яке значення, на вашу думку, має ця експозиція?

— Виставка розповідає про участь чернігівців у війні за визволення України. Тут ми маємо справу з подіями, які відбувалися вчора й тривають досі. Не можна передати словами, наскільки важко родинам, які втратили своїх батьків, синів, чоловіків. Важко і музейним співробітникам, які пропускають через себе цей матеріал, намагаючись показати правдиво ту ситуацію, що зараз панує на сході.

Шляхи наповнення експозиції були різні. Ми зв’язувалися з військовими комісаріатами — обласним та міським, звідти отримали на постійне зберігання декілька військових квитків чернігівців, які загинули, виконуючи свій військовий і громадянський обов’язок. Від волонтерів — їх чимало — ми отримали прапор з Гострої Могили, уламки зброї. Ми маємо уявлення, як виглядають ті «Гради», що вже стали символом цієї війни, тож можемо побачити те, що летить на голови наших хлопців. Отримали гільзи. Також одержували цінні експонати навіть від наших колег, від артистів, що побували в зоні АТО з концертами.

— Чи зверталися музейники до родичів загиблих воїнів?

— Я низько вклоняюся родинам, які передали нам матеріали про своїх дітей, своїх чоловіків. Ми зверталися до них і напряму, і через волонтерів, друзів, через соціальні мережі, і таким чином уточнювали інформацію про наших захисників, отримували фотографії. Взагалі є певні проблеми. В області немає чіткого підрахунку, скільки наших земляків загинуло. Розділ «Герої не вмирають» на сайті Чернігівської ОДА, яку веде один із співробітників департаменту інформації, містить неточності. Коли почалися перші поховання на Чернігівщині, ми в музеї теж почали вести папку з біографіями, фотографіями хлопців. Наші показники дещо відрізняються... На жаль, цей скорботний список і надалі поповнюватиметься. А наше завдання — зібрати якомога більше інформації про наших земляків і хоча б у такий спосіб донести її до небайдужих, вшанувати пам’ять героїв.

«МОЗАЇКА ПАМ’ЯТІ ВИКЛАДЕ ЗАГАЛЬНИЙ МАЛЮНОК»
— Які експонати вважаєте найбільш цінними? Можливо, з ними пов’язані якісь особливі історії?

— Важко сказати, що з меморій найцінніше. Вочевидь, всі вони важливі. Це і речі Дениса Чередниченка, рюкзак, який принесла його мама, що був ще із землею, з його особистими речами, чи військовий квиток Віталія Рябого зі слідами крові. Або форма Володимира Титарчука, а поруч — його фотографія на фоні музею, зроблена 1 вересня, коли учні класу, де навчається його син, приходили до нас. Це перший зошит із математики та листи Володимир Близнюка. Це військове спорядження, що було на хлопцях під час бойових дій. Прапор України, продірявлений і кулями, і осколками, який прикордонники винесли зі Станиці Луганської, де вони несли службу. Прапор з Гострої Могили, який передали волонтери «Жіночої сотні Самооборони». Все це дуже важливо. Це і є та мозаїка пам’яті, яка зрештою викладе загальний малюнок. А крім того, в експозиції представлені карти бойових дій, нарукавні знаки військових частин та добровольчих батальйонів, сформованих на Чернігівщині, як я вже казав, фрагменти зброї та боєприпасів, фотографії.

Щодо фотографій, ось яка була ситуація. До нас прийшов один з танкістів 1-ї танкової бригади і все, що фотографував — на мобільний телефон, на різні фотоапарати, — почав показувати. Я його розпитую, все записую. І серед інших ми побачили знімок самохідної артилерійської установки, в якій загинув наш земляк Сергій Титаренко з Мени. Причому бойовий побратим навіть не знав його прізвища, знав тільки, що це земляк. І ми вдвох з’ясували, що це саме той воїн, за такими обставинами: 8 серпня йому виповнилося 20 років, а наступного дня юнак загинув. Ця фотографія розповідатиме про цю трагічну подію. Є й інше фото, де та «самохідка» стріляє.

Тому нас цікавить все! Ми не зосереджуємося тільки на тих, хто пішов із життя, рівною мірою нас цікавлять ті, хто нині відстоює наше право жити на нашій землі так, як ми хочемо.

— Варто відзначити, що про кожного з наших земляків розповідає Книга пам’яті. На цей момент вона вміщує 73 нариси. Наймолодшому з героїв — Артему Усу з села Марківці Бобровицького району, бійцю Національної гвардії України, — не виповнилося й 20 років. За якими критеріями музейники визначають, хто має бути занесений у цей перелік?

— Ми виходили з таких міркувань: включаємо тих, хто народився на Чернігівщині, й тих, хто похований у нашій області. Однак уже сьогодні зіткнулися з проблемою: є три солдати, які не народилися і не поховані на Чернігівщині, але тут проживають їхні рідні, і вони хочуть бачити своїх рідних у Книзі пам’яті. Маємо також чотири людини, які вважаються загиблими, але ще не поховані. Це Віталій Ломов з Прилук, Станіслав Кривонос з Івангорода Ічнянського району, Роман Нітченко та Сергій Дусь з Городянського району. У кожного своя історія. Сергій Дусь офіційно нагороджений орденом «За мужність» посмертно, але досі не похований. Є фотографія танка, в якому він загинув, але до нього досі ніхто не може дістатися. Та ж ситуація з Кривоносом. Що стосується Ломова, він зник безвісти.

Пам’ять про наших земляків, які загинули, виконуючи свій громадянський та військовий обов’язок у війні за Незалежність України, про тих, хто сьогодні тримає на своїх плечах Україну, зберігатиметься в музейній експозиції.

І це хоча б маленький, але наш внесок у перемогу.

Вікторія СИДОРОВА, Чернігів
за інф.: Газета "День"



Категорія: СОЦІУМ | Переглядів: 773 | Теги: Лаєвський, історичний музей Тарновського, підтримка солдат | Рейтинг: 5.0/1
Допомога проекту Чернігівський Формат - благодійний внесок

QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Всього коментарів: 0
avatar