07:32 Як павуки в банці… | |
Хроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині Займаючись беззаконням, радянсько-компартійний актив чинив насилля не тільки над беззахисними селянами. Траплялося, що і «своїх» ладні були вбити, аби ті не викрили їхні злочини, чи не поділивши вкрадене. Це наочно бачимо з спецповідомлень обласного відділення ДПУ щодо подій у селах сучасного Чернігівського району Чернігівської області. 27 березня 1933 року через вікно сільради в Левковичах, в приміщенні якого містилася також і канцелярія управи колгоспу ім. Сталіна, комірник Іван Степанович Дубина вчинив замах на голову колгоспу Степана Максимовича Поклада. Останнього врятувала миттєва реакція: побачив, що відкривається ставня і направлену на себе рушницю, стрімко впав на долівку, скинув пальто і накинув на лампу, яка стояла на столі, потушивши світло. А оскільки ніч була місячна, то Поклад ще й встиг розгледіти нападника. Через добу Дубину затримали співробітники ДПУ. Як з’ясувало слідство, в січні 1932 року при перевірці колгоспу в коморі було виявлено 700 пудів не облікованого жита. За пропозицією члена КП(б)У Степана Поклада, тодішнього голови сільради, Дубину звільнили. Але, як то часто траплялося, звільнили якось дивно. Виявляється, що коли Поклада 10 лютого 1933-го призначили головою колгоспу, то він найперше «остаточно звільнив» комірника, а управа його рішення підтримала. Не питайте, чим відрізняється «просте» звільнення від «остаточного». Вочевидь, під першим мається на увазі щось на зразок «останнього попередження». Витримати таку наругу з боку Поклада Іван Дубина не міг і вирішив помститися. Але діяв занадто незграбно. 5 жовтня 1933 року у селі Черниш секретар комсомольського осередку Пергамент пострілом із нагана в обличчя вбив рахівника колгоспу Левошича, а потім, усвідомивши, що накоїв, намагався вчинити самогубство і вистрілив у район серця – не попав, все завершилося важким пораненням. Через що така люта ненависть до Левошича? Колгоспу були передані 45 га озимих посівів, відібраних у «куркулів». Врожай на 33 га зібрав колгосп. А де ж решта, 12 га? А їх привласнив Пергамент, який із групою у 22 особи зібрав на цій площі врожай, а отриманий хліб – майже 16 тонн – поділили поміж собою. До цього Пергамент вже «притягався міліцією» за розкрадання 4 тонн колгоспного жита на молотарці. Як саме він «притягався» сказати важко, оскільки, як бачимо, і далі обіймав керівні посади в селі. Тепер же Пергамент став підозрювати Левошича, що той повідомив у міліцію про оборудку з «розкуркуленими» 12-ма га землі, через що і вбив. А в Пакулі голова колгоспу «Вільне життя» Максиміхин і член управи Олексій Нужняк не поділили гроші за розпродану на ринку колгоспну продукцію, тож останній, добряче випивши, 7 січня 1934 року намагався зарізати Максиміхина. Коли районна міліція заглибилася в пакульські справи, то виявила чимало цікавого. Наприклад, останнім часом стали спостерігатися часті випадки крадіжок колгоспного зерна та хліба. Декілька пудів жита вкрадено якраз 7 січня, під час вартування Федора Михейовича Деркача, який, насправді, нічого не охороняв, бо цілу ніч пропиячив. Систематично пиячить і голова колгоспу Максиміхин, що були готові засвідчити голова сільради Покотило та секретар партосередку Сичава. Максиміхин і Нужняк ще з весни 1933-го розпродавали колгоспне зерно, льон, муку, пшоно, картоплю, гречку, а на виручені гроші разом випивали. Як зазначалося у цілком секретному міліцейському донесення, деталі оборудок колгоспного начальства могли засвідчити Тит Іванович Каранда, Пилип Мельник і … сам Олексій Нужняк. Восени 1933 року в колгоспі мала місце крадіжка люпину. Кількість вкраденого так і не порахували, але цей люпин продавали в м. Комарині (сучасна Біларусь). Тоді ж у Пакулі так забуртували 1000 пудів картоплі, що вся вона померзла й загинула. Причиною тому – «дуже мало насипано землі». А ще в колгоспі «Вільне життя» восени згнило 250 кіп колгоспного жита. 75% згнило повністю, решту просушено, змолочено та роздано колгоспникам на трудодні. Управа колгоспу особливо не переймалася, оскільки керівництво продовжувало пиячити. Ось так вони й жили. Ледь що – хапалися за револьвери, рушниці, ножі. Не особливо розбираючи, хто там перед ними. Бо звикли до безкарності за будь-які дії. Підготовлено за матеріалами Державного архіву Чернігівської області. Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |