19:50 Як Сновськ перетворився на Седнів | |
![]() За часів Київської Русі містечко Сновськ (так раніше називалося поселення, відоме за літописами з 1068 р.) виступало центром Сновської тисячі. Сновськ фігурує в «Списке русских городов дальних и ближних» (остання чверть ХІV ст.), у «Списку міст Свидригайла» 1432 р., а в «Пам’яті» 1527 р. виступає як одне із найбільших поселень округи (50 «димів», тобто дворів). У період Гетьманщини Седнів був одним із сотенних центрів Чернігівського полку, пізніше – волосним центром Чернігівської губернії. В другій половині ХVІІ ст. у Седневі оселився полковник Яків Лизогуб, до нащадків якого у 1846-1847 рр. двічі навідувався в гості Тарас Шевченко. Місцеві жителі й сьогодні шанують шевченківські місця, зокрема доглядають за «шевченковою липою». У селищі зберігся цілий комплекс пам’яток ХVІІ ст., що так приваблюють туристів: садиба Якова Лизогуба, кам’яниця Лизогубів, Воскресенська церква, а також дерев’яна Георгіївська церква початку ХVІІІ ст., в якій проходили зйомки відомого радянського фільму «Вій». Очевидно, первісна назва – Сновськ – географічного походження і пов’язана з річкою Снов. Звідки ж взялася нова назва? Традиційно прийнято пов’язувати її з нападами кримських татар наприкінці ХV ст., коли вони, не зумівши взяти Сновськ внаслідок тривалої облоги, назвали оборонців «сиднями» (в перекладі з татарської мови означало «злі», «хоробрі»), і пізніше ця назва прижилась і витіснила попередню. За іншим варіантом цієї версії, населення «висиділо», «пересиділо» облогу, оскільки мало значні продовольчі запаси, а підземний хід, невідомий ворогам, виводив до річки і давав змогу поповнювати запаси питної води. Однак назва Сновськ проіснувала аж до ХVІІ ст. І процес зміни назви виглядає дещо інакше. Як встановив П. Кулаковський за даними Коронної і Руської Метрик, останніми власниками поселення за Московської держави виступали боярські сини Осип Каменєв та Русин Радулін. Слід гадати, входження Чернігово-Сіверщини до складу Речі Посполитої (1618 р.) призвело до їх еміграції на батьківщину, натомість Сновськ зазнав спустошень внаслідок Смути початку ХVІІ ст. і збезлюднів. Після нетривалого періоду запустіння на землях колишнього містечка виникають одразу дві слободи: Княгинино або Сновецизьк (horodyszcza Kniehinino alias sloboda Snowiecisk) і Седнів (Siedniowo), які 11 січня 1621 р. отримав у володіння Себастіан Ґлембоцький. Вочевидь, вони заселені вже після 1618 р., про що може свідчити ідентифікація обох населених пунктів слободами. Інша назва Сновська – Княгинино – пов’язана з якимось давнім місцевим топонімом (можливо, місцем розташування колишнього князівського двору), а ось слобода Седнів могла отримати назву від прізвища Седень (який, очевидно, і був засновником), доволі поширеного у цьому регіоні. І коли незабаром обидві слободи з’єдналися, то в силу певних причин поселення остаточно отримало нову назву. Вочевидь, вирішальними факторами стали як близьке розташування обох слобід, так і більш динамічний розвиток саме Седнєва, який вже в 1638 р. мав статус містечка. Тоді як Сновськ у 1620-х роках остаточно зникає з документів. Стрімке піднесення Седнєва пов’язане з діяльністю родини Паців, що в грудні 1626 р. придбали у С. Ґлембоцького належні йому населені пункти на берегах Снову. В 1640 р. Ян Самуель Пац ще й звільнив місцевих ремісників від податків. І вже за вісім років, з початком Національно-Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, Седнів стає сотенним центром. А Переписна книга 1666 р. фіксує у Седневі 164 двори. Отже, селище відносно легко пережило незначний період запустіння на початку ХVІІ ст., швидко відновивши статус містечка. Однак у процесі відродження давнього поселення відбулася зміна назви. Сергій ГОРОБЕЦЬ, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті | |
|

Всього коментарів: 0 | |