13:09 «Московський» слід в історії Чернігівщини: війни, розруха, запустіння | |
Російська окупація Криму заставляє нервувати і чернігівців, адже наш регіон перебував у складі сусідньої держави не лише після 1782 року. Більше того, в ранньомодерну добу Чернігово-Сіверщина більш як століття була відірвана від решти українських земель, опинившись під владою Московської держави (1500–1618 рр.). І якщо, не приведи Господи, московські апологети неоімперіалізму розробляли плани окупації чи не всієї України, то немає сумнівів, що одним із гасел агресії на північному напрямку напевне б стало «Чернігівнаш». Загалом, про оте «московське» століття в історії Чернігівщини відомо не так вже й багато. Більше того, основним підсумком такого повороту історії для наших пращурів стали суцільні війни, розруха і запустіння. Про що красномовно свідчить тогочасна історія населених пунктів Чернігівського району. Перші згадки вцілілих після монгольської навали поселень поблизу Чернігова зустрічаються майже через півтора століття. І якщо Сновськ (Седнів) був добре відомий ще зі сторінок літописів, то Навоз (Дніпровське), навпаки, за часів Київської Русі ніде не згадується. Враховуючи існування потужного давньоруського городища на території села та з огляду на вдале розташування на березі головної водної артерії, слід визнати, що Навоз якщо і запустівав, то швидко відродився. Наприкінці ХІV ст. Навоз названий містом, на рівні з Любечем, Черніговом, Сновськом. Населені пункти литовської доби відомі лише з самого кінця ХV ст. і фіксують, по суті, поселенську структуру на час приєднання Чернігово-Сіверщини до Московської держави (1500 р.). Як не дивно, московська доба майже не поповнює перелік поселень, натомість запустіння на початку ХVІІ ст. відомих раніше Слабина і Шестовиці свідчить на користь того факту, що зрада Семена Можайського спричинила майже безперервні московсько-литовські війни протягом усього XVI ст. Землі північніше Чернігова потрапили до прикордонної смуги і часто потерпали від воєнних дій. Вже під час війни 1500–1503 рр., яка закріпила Чернігово-Сіверщину за Москвою, московитам довелося силою брати Любеч та ряд інших міст. Внаслідок цього значна частина місцевого боярства покинула свої землі та переселилася за Дніпро в межі Литовської держави. Під час воєнної кампанії 1507–1508 рр. литовський загін спалив Чернігів, проте повернув Литві лише Любеч з околицями. А незабаром розпочалась нова війна (1512–1522 рр.), внаслідок якої Москва завоювала також Смоленщину і закріпила своє володіння Черніговом. Оскільки місто являло собою для росіян стратегічно важливий прикордонний пункт, у 1531 р. в Чернігові збудовано потужну дерев’яну фортецю. Чергова війна, відома як Стародубська, мала місце в 1534–1537 рр. Рейд до Чернігова здійснив київський воєвода Андрій Немирич, однак його наступ відбили. У відповідь московське військо в липні 1536 р. здійснило похід на Любеч: попалили села, в самому Любечі спалили посад, забрали населення в полон, але замку взяти не змогли. У 1558 р. розпочалася Лівонська війна, яка тривала з перервами до 1581 р., і вже в 1562 р. остерський староста Філон Кміта спалив чернігівський посад, а потім на шляху з Любеча в Чернігів розбив військовий загін московитів. А на останньому етапі Лівонської війни, в 1579 р. князь Костянтин-Василь Острозький, після невдалої облоги Чернігова, відправив частину війська на «повоювання Чернігівського уїзду». Результатом цієї акції стало спалення багатьох сіл і взяття у полон кількох тисяч осіб. Внаслідок такого жорстокого і тривалого воєнного протистояння Литви з Московською державою, в чернігівській окрузі наявні тут населені пункти постійно перебували під загрозою знищення, і навіть найбільш значні і відомі поселення час від часу безлюдніли і запустівали. Довершила справу велика Смута початку XVII ст. в Московщині. Вона виникла внаслідок боротьби за царський престол між різними боярськими угрупованнями, а початок їй поклав похід на Москву Лжедмитрія I (1604–1605 рр.). Скориставшися Смутою, у московські справи втрутилися поляки. Річ Посполита розпочала воєнні дії вздовж усього кордону, і вже у березні 1610 р. загін регіментаря Горностая захопив і спалив Чернігів, перетворивши місто на пустку. На момент включення Чернігово-Сіверщини до складу Речі Посполитої (1618 р.) збезлюдніли Сновськ (Седнів), Шестовиця, Слабин, а також такі потужні поселення на кордонах нинішнього Чернігівського району як Сибереж, Велика і Мала Вісь (останнє поселення більше не відновилося). Тим часом, протягом ХVІ ст. на сторінках документів фігурують лише володіння Києво-Печерської лаври – віддалені від головного театру подій і розташовані поблизу значних лісових масивів Мньов і Навоз (Дніпровське). Натомість польська адміністрація доклала чимало зусиль для залюднення краю і за досить короткий проміжок часу (1618–1648 рр.) досягла неабияких успіхів. Джерела фіксують колонізаційні процеси по всьому простору регіону, що призводить до стрімкого розвитку поселенської структури. Відтак формується мережа поселень, яка збереглася до сьогодні, і навколо якої поступово виникали нові села, освоюючи все нові й нові землі. Сергій ГОРОБЕЦЬ, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |