20:33 На двох терористів на чернігівській Алеї героїв поменшало. Відео | |
Все відбулося спокійно: погруддя Антонова-Овсієнка і Подвойського стягли з постаментів молоді хлопці з націоналістичних організацій. Міліція не втручалася. Алея героїв ще має ряд постаментів. Слово за міською владою? Проти знесення погрудь терористів виступали лише військовий відставник, комуніст, неадекватна баба та жінки-працівниці історичного музею імені В.Тарновського. Директор Чернігівського історичного музею запевнив чернігівців, що знесені сьогодні пам’ятники Миколі Подвойському та Володимиру Антонову-Овсієнку зберігатимуться в музеї. Він також вважає, що у знесенні погрудь винні, як нетерплячі хлопці- націоналісти, так і міська влада, яка ніяк не може ухвалити рішення про знесення. Про цю подію повідомляє сайт "Сіверщина" Довідки. Подвойський Микола Ілліч (1880 – 1948) Брав активну участь у знищенні українського національного руху, здійсненні «червоного терору». Народився в с. Кунашівка Ніжинського повіту Чернігівської губернії, в родині сільського священика. Навчався в семінарії і Демидівському юридичному ліцеї (не закінчив). У 1901 р. вступив в РСДРП, більшовик. У 1905 р. вів партійну роботу в Іваново-Вознесенську та Ярославлі. В 1917 р. – член Петроградського комітету РСДРП(б), редактор газет «Солдатська правда», «Робітник і солдат», «Солдат». У жовтні 1917 р. – голова Петроградського військово-революційного комітету. Один з головних керівників більшовицького збройного заколоту в Петрограді, командував загонами під час «штурму» Зимового палацу. В листопаді 1917 – березні 1918 рр. – нарком по військових і морських справах РСФСР. У 1918 р. – голова Всеросійської колегії по організації Червоної армії, член Реввійськради (РВР) Республіки. В січні–вересні 1919 р. – нарком військових і морських справ України. В 1919–1923 рр. – начальник Всевобуча і частин особливого призначення. Член РВС 7-й і 10-ї армій (1919–1920 рр.), голова Спортінтерна (1921–1927 рр.) і Вищої ради фізичної культури (1920–1923 рр.). У 1924–1930 рр. – член ЦКК ВКП(б). Пізніше працював у Істпарті. З 1935 р. – персональний пенсіонер. Один із творців Червоної гвардії – військової організації, призначеної для захоплення більшовиками влади, яка була використана в агресії проти Української Народної Республіки. Партія доручала йому такі акції, як антивоєнні демонстрації у Петрограді в квітні і червні 1917 р., липневий заколот проти Тимчасового уряду. У серпні 1917 р., під виглядом курсів організаторів виборів в Установчі Збори, створив курси підготовки керівників повстання. Подвойський входив до Петроградського ВРК, його Бюро і оперативної трійки, яка очолила жовтневий заколот; був одним з керівників захоплення Зимового палацу і арешту членів Тимчасового уряду. Він розділяє відповідальність за насильство над полоненими захисниками Зимового палацу; він же – організатор винищення юнкерів, які 28 жовтня 1917 р. піднялися проти перевороту. Влітку-восени 1918 р. перебував на Південному фронті, боровся проти донських козаків. Причетний до проведення проти них червоного терору. Практикував децимації (процентний розстріл) серед червоноармійців. У 1919–1923 рр. обіймав посаду начальника частин особливого призначення (ЧОН), які використовувалися майже виключно для проведення каральних операцій і практикували масові розстріли і арешти. Антонов-Овсієнко (Овсієнко) Володимир Олександрович (1883–1939) Радянський військовий діяч, дипломат. Брав участь у знищенні українського національного руху в 1917–1922 рр. Організатор «червоного терору» в Києві в 1918 р., здійснював масові злочини проти цивільного населення. Народився в м. Чернігові, в сім’ї офіцера. Учасник революційного руху з 1901 р., меншовик. У 1905-1906 рр. – один з організаторів військових повстань у Польщі та Севастополі. Був засуджений до смертної кари, емігрував до Франції. У травні 1917 р. повернувся в Росію, примкнув до більшовиків. У жовтні 1917 р. – секретар Петроградського ВРК, керував арештом міністрів Тимчасового уряду. Нарком у першому складі РНК – член Комітету з військових і морських справах. У листопаді-грудні 1917 р. – командувач Петроградським військовим округом. Навесні 1918 р. – член Народного Секретаріату, головнокомандувач військ радянської України. З листопада 1918 р. – член Реввійськради Окремої групи військ Курського напрямку (майбутнього Українського фронту) разом із В.Затонським та Й.Сталіним. В січні-червні 1919 р. – командувач Українського фронту, у квітні керував діями українського фронту при спробах створення в Криму радянської республіки. 11 травня 1919 р. призначений командуючим усіма збройними силами Радянської України. У серпні 1922 – січні 1924 р. – начальник Політуправління РВСР (з 1923 – РВС СРСР). З 1924 р. перебував на дипломатичній роботі – повпред СРСР у Чехословаччині, Литві, Польщі, консул в Барселоні. З 1937 р. – нарком юстиції РРФСР. Розстріляний у 1938 р. як троцькіст. Один із керівників Жовтневого перевороту 1917 р. в Петрограді. Брав участь у розробці плану воєнних дій проти Української Народної Республіки. 26 грудня (за іншими даними 22 грудня) 1917 р. стягнув до Харкова значну кількість військ і, захопивши місто, перетворив його на центр маріонеткового більшовицького уряду в Україні. В 1918 р. командував наступом більшовиків на Україну. Під час штурму Києва в останніх числах січня 1918 р. вперше під час Громадянської війни застосував бойові задушливі гази; організував класовий терор в захопленому Києві, внаслідок якого загинуло від двох до трьох тисяч киян – в тому числі генерали царської армії та армії УНР Б. Бобровський, А. Разгон, Я. Сафонов, М. Іванов, міністр Я. Гандзюк. Його підлеглі широко застосовували розстріли заручників і масові репресії проти «класових ворогів». На посаді голови Повноважної комісії ВЦВК по боротьбі з повстаннями (1921) разом з Тухачевським розробив заходи щодо винищення непокірних селян: сім’ї повсталих (аж до грудних дітей) бралися в заручники і відправлялися до концтаборів; за укриття повстанців або їх близьких розстрілювався старший із сім’ї, що надала прихисток; згідно особливого наказу розстрілювався кожен, хто відмовився назвати своє ім’я. Все це спричинило величезну кількість жертв червоних карателів в Тамбовській губернії. Довідки підготовлені співробіником Інституту національної пам'яті Сергієм ГОРОБЦЕМ  | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |