реклама партнерів:
Головна » 2015 » Вересень » 15 » «Нове чернігівське дворянство»
19:28
«Нове чернігівське дворянство»
«Нове чернігівське дворянство» Хроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині: рік 1933-й
Свого часу Володимир Ульянов (Ленін) наводив у своїх роботах цікаві цифри: мовляв 3% експлуататорів (дворян, поміщиків, буржуазії) нещадно експлуатують 97% селян та робітників. Захопивши владу, цей вождь «пролетаріату» та його соратники не вважали колишню еліту за людей, тож їх безжально знищували або ж експлуатували найбільш жорстким чином. Власне, мало б вийти 97% щасливих людей та 3% ізгоїв і приречених до страти.

Однак чомусь подібна арифметика не працювала – ну ніяк не виходило 97% задоволених життям людей за комуністичного режиму. Вони б може і раділи змінам, однак на шляху до повного щастя постійно виникали якісь перешкоди: майже знищили дворян, поміщиків, буржуазію, ще й колишніх офіцерів для певності, аж тут тобі середовище селян і робітників заполонили куркулі, націоналісти, опортуністи, контрреволюціонери і т.д., і т.п. Їх більшало з кожним днем. А після колективізації кількість «щасливих людей» зменшилася ледь не до рівня соціологічної похибки. Власне, цілком закономірно все повернулося до звичних 3-х і 97-и відсотків. Колишніх експлуататорів змінила нова комуністична еліта, яка перетворила решту на суцільних рабів.

Влітку 1933 р. у всіх селах Чернігівського району (тодішня Чернігівська приміська смуга) Чернігівської області лютував голод. Оті самі 97% населення, яких мало чекати за радянської влади щастя та райське життя, рятувалися, як могли, вживаючи в їжу будь-що, аби вгамувати свербіння в шлунку. І тисячами помирали. Але були ще й інші 3% – «обрані», які пройшли жорстокий відбір, аби потрапити до елітного кола. Які не мали совісті, не мали жалю і співчуття, не мали моральних перепон. Зате вони мали зброю, мали владу над іншими, мали доступ до продовольства і від голоду практично не потерпали. Навіть у наявних спогадах трапляються вельми промовисті факти.

Свідчення Байрак Марії Андріївни з Роїща (1925 р.н.): «Мати ходила глядіти дітей до бригадира, який відав колгоспною клунею. То матері той бригадир давав трохи хліба. Ми ситі не були, але від голоду не пухли, як було в інших сім’ях. Пам’ятаю, що ходили такі бригади людей по хатах, шукали зерно та продукти харчування. До нас не приходили, бо наш дядько був комуністом».

Бондар Федора Пилипівна (1913 р.н.) з Довжика: «Мати померла рано… Батько шив чоботи, тому був у пошані. Пошив начальнику з села Левоньки, в знак подяки той влаштував мене на роботу за кусок хліба».

Полулях Віталіна Олексіївна (1930 р.н.) з Киїнки: «Наша сім’я не голодувала, бо батько працював у заготзерно, так міг виписати і собі, і родичам зерна».

Тур Григорій Антонович (1925 р.н.) з Друцького: «Ми не голодували, бо батько працював у колгоспі, був активістом».

Палій Тетяна Петрівна (1923 р.н.) із Круглого: «Нестачі їжі не було, тому що батько працював бригадиром. А також мали корову у господарстві».

Притиковський Олексій Пилипович (1922 р.н.) з Пісок: «Ті сім’ї, які йшли в колгосп, не голодували. А наш батько не пішов у колгосп, то ми бідували. Але коли до нас прислали голову колгоспу з Києва, то я здружився з його сином і ходив до них гуляти. У них була служниця, то коли я приходив, вона давала мені їсти».

Нітченко Ганна Федорівна (1922 р.н.) з Рудки: «У роки голодомору мене мати віддала у служниці до багатої пані, я доглядала її дітей. Пані мене не ображала, добре ставилася».

Певно, не потрібно нагадувати, що в 1933-му колишніх дворян уже майже не залишилося. А ті, що доживали віку в окремих садибах і кімнатках комунальних квартир під пильним наглядом чекістів та активу, давно вже забули, що таке багатство. Тож «пані» могла представляти тільки нову владу.

У Петрушині голова колгоспу Георгій Садовий вечорами награвав на гармошці – весело йому було. А в деяких сім’ях тоді по двоє-троє дітей за день помирало.

11 липня 1933 року бюро Чернігівського міськпарткому КП(б)У прийняло рішення для умовних 97%: «Суворо заборонити партосередкам і управам колгоспів у цьому році випікати хліб для громадського харчування. Колгоспники мусять споживати хліб власного випікання з того, що вони одержать як аванс».

А ось які рішення приймалися тим же органом для тогочасної еліти.

21 квітня 1933 року розглядається питання «Про поліпшення постачання райпартактиву». Міськпартком констатує, що постачання «керівного складу робітників» незадовільне. Тож необхідно «протягом 3 днів накреслити ряд заходів щодо покращення постачання керівного складу». Згадали і про масовий десант міських комуністів у приміські села, направлений туди місяцем раніше. Для них пропонується відкрити другий (тобто окремий) «відповідний закритий розподільник». І останній пункт: «зобов’язати комісію вжити негайних заходів до поліпшення якості випікання хлібу».

Проходить трохи більше місяця, голод посилюється. Люди в селах починають масово помирати, а 1 червня 1933 року міськпартком знову розглядає «Питання постачання міськпартактиву». Вирішено доручити «покращити постачання міськпартактиву, що поза 20-тку, через другий розподільник з тим, щоб цей розподільник було призначено виключно для постачання міськпартактиву, що поза 20-ткою».

Того ж дня товариш Смуржик просить «прикріпити його до одного з розподільників міськпарткому в зв’язку з тим, що пайок, який він одержує, не вистачає йому для прожиткового мінімуму». У основної маси населення тоді також були суцільні проблеми з «прожитковим мінімумом», але ж вони не входили до 3% обраних, тож мусили страждати від голоду. А товариша Смуржика, аби не схуд, прикріпили «для постачання до розподільника № 2».

Товариш Леоненко з міському ЛКСМУ (для тих, хто не знає цієї абревіатури – міський комітет комсомолу) втомився наставляти виснажену недоїданням молодь на єдино правильний шлях виконання всіх господарських кампаній, потребує відпустки. Які проблеми? Дозволити відпустку на місяць, «забезпечити т. Леоненко місцем для лікування». Втомився і директор місцевого Держкіно Печорний – «просити облкомісію надати місце для курортного лікування».

1 липня 1933 року розглядається заява товариша Сергуся, комуніста з села Клочків, про продовольчу допомогу. Звичайно ж, міськпартком своїх у біді не полишає, тож доручили секретарю колгоспного партосередку Крюку «дати проддопомогу тов. Сергусю з фондів, що відпущені на проддопомогу».

Як бачимо, були і окремі фонди «проддопомоги». Але одержати таку допомогу могли далеко не всі. В Клочкові її ой як потребували багато простих селян, де на повну силу лютував Голодомор. Тому просто наведемо список клочківців, померлих у червні 1933-го. На відміну від товариша Сергуся, вони не входили до отих 3%, або «нового чернігівського дворянства»:
2 червня – Кобець Ольга Марківна, 70 років;
2 червня – Ткач Іван Назарович, 55 років;
3 червня – Пінчук Семен Дмитрович, 55 років;
3 червня – Сухацький Матвій Васильович, 65 років;
3 червня – Сухацький Степан Матвійович, 45 років;
3 червня – Ткач Дем’ян Степанович, 75 років;
4 червня – Заньківець Іван Денисович, 35 років;
6 червня – Максименко Захарій Сергійович, 50 років;
6 червня – Потапенко Михайло Антонович, 65 років;
6 червня – Стриж Михайло Васильович, 46 років;
8 червня – Бертош Матвій Михайлович, 69 років;
8 червня – Сергієнко Йосип Н.;
8 червня – Стриж Кузьма Галактіонович, 29 років;
12 червня – Зіньковець Микола Іванович, 4 роки;
13 червня – Кобець Секлета Семенівна, 22 роки;
13 червня – Шарпата Марфа Н., 70 років;
14 червня – Шарпатий Семен Гнатович, 70 років;
14 червня – Шпак Кузьма Федотович, 39 років;
15 червня – Кондратенко Семен Титович, 70 років;
15 червня – Сергієнко Тихон Н., 49 років;
17 червня – Зеньківець Марина, 87 років;
17 червня – Шпак Устина Іванівна, 75 років;
19 червня – Гарбуль Андрій Харитонович, 69 років;
19 червня – Сергієнко Демид Кирилович, 79 років;
21 червня – Деркач Михайло Йосипович, 80 років;
21 червня – Сергієнко Григорій Якович, 29 років;
23 червня – Мартусь Мавра, 38 років;
23 червня – Мартусь Федір В., 38 років;
23 червня – Стриж Дмитро Прохорович, 60 років;
23 червня – Шарпатий Андрій Васильович, 60 років;
27 червня – Сергієнко Домна Антонівна, 70 років;
27 червня – Сергусь Ганна Василівна, 50 років;
30 червня – Клименок Мотрона Степанівна, 22 роки;
30 червня – Мартусь Соломія Степанівна, 75 років;
30 червня – Світенок Пантелій Семенович, 75 років;
30 червня – Сергієнко Панас Дмитрович, 60 років;
30 червня – Татарчук Лаврен Маркович, 65 років;
30 червня – Шарпатий Мартин Омелянович, 60 років.

У червні в Клочкові померло 38 осіб (всього за рік – 110). І це при тому, що за весь попередній 1932 рік померло тільки 34 мешканця села. І за весь 1931 рік – 34 особи. А комуніст Сергусь написав своє прохання після того, як напередодні померло відразу 6 чоловік. І прохав він лише за себе, рятував лише свою шкіру. Врятувати інших Сергусь не прохав.

Підготовлено за матеріалами Державного архіву Чернігівської області.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’ят
і



Категорія: СОЦІУМ | Переглядів: 773 | Теги: більшовики, Чернігівщина, дворянство, Сергій Горобець | Рейтинг: 5.0/1
Допомога проекту Чернігівський Формат - благодійний внесок

QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Всього коментарів: 0
avatar