19:01 Віталій Світличний: зі скальпелем та автоматом | |
Майора медичної служби Віталія Світличного сотні бійців вважають своїм янголом-охоронцем. Більше року він рятував життя наших солдат у зоні АТО, служив у самому пеклі. Кулям не кланявся, за спини підлеглих не ховався, хоча й мав посаду начальника медичного відділення медичної роти, але зі своїм екіпажем завжди був на передньому рубежі оборони. На передньому краї Узагалі Віталій Вікторович має дуже мирну професію, він за фахом лікар-отоларинголог. Лікарем працює понад 25 років, із яких майже половину — в Сосницькій районній лікарні. До війська Віталія Світличного мобілізували в першу хвилю у березні минулого року. Служити відразу розпочав у першій окремій танковій бригаді, що розташована в селищі Гончарівському. А вже за два тижні разом із батальйонно-тактичною групою (це мотопіхотний батальйон, посилений танками та артилерією) вирушив на перше бойове завдання. «Ми розгорнулися на перехресті кордонів Росії та Білорусі. Спочатку центром дислокації було селище Тупичів, потім перемістилися до Городні, а на початку літа, коли розпочалися бойові дії на Сході країни, нашу частину відправили до зони АТО, — розповідає Віталій Світличний. — Воювали під Луганськом: один наш екіпаж стояв біля штабу — на Веселій горі, інший — біля селища Металіст, третій, у якому я фактично й знаходився постійно, — на Парусі. Це колишня частина ППО, розташована в передмісті Луганська», — розповідає Віталій Вікторович. Біля Луганська частина тримала бойові позиції до кінця літа. Коли розпочався наступ сепаратистів, сусіди праворуч і ліворуч відступили, і батальйонно-тактична група опинилася в оточенні. Виходили з оточення з боєм у напрямку Щастя, поблизу якого частина закріпилася перед мостом через Сіверський Донець та утримувала позиції до підходу підкріплення. «Але поранених усіх вивезли. БМП з ними спромоглася прорватися, поки ще не було повного оточення. Та й узагалі в нас не було таких випадків, щоб ми десь залишили поранених», — каже Віталій Світличний. На передовій, за словами військового лікаря, санітарними машинами практично не користуються. Наші УАЗи сепаратисти підбивають майже відразу, від машини з червоним хрестом залишається лише купа металобрухту. Тож поранених вивозять на БМП (бойових машинах піхоти), або ж БТРах, які захищені бронею. Автотранспортом вивозять поранених із польових госпіталів до тилових (там же використовують і гелікоптери) або ж на проміжному етапі — між переднім краєм та польовим госпіталем. «Наприклад, у нашому випадку ми на БМП вивозили поранених до Веселої гори, а вже інший екіпаж на машині віз їх до тилового госпіталю, що дислокувався у селищі Перемога, звідти їх евакуювали до Харкова», — уточнює Віталій Вікторович. Після оточення частину відвели до Чугуєва, де був розгорнутий тимчасовий табір для ремонту техніки та відпочинку бійців. Але розташування табору було дуже дивним — поряд із полігоном, де і вдень, і вночі відбувалося навчання, тож військовим доводилося цілодобово слухати гуркіт танків і стрільбу. Ось такий відпочинок. Із Чугуєва частину відправили до Волновахи. «Там у нас був базовий табір. Але довелося неодноразово їздити в Піски, Тоненьке, Водяне, де наші бійці тримали оборону, адже там точилися найзапекліші бої, а лікар повинен працювати там, де потрібна його допомога», — розповідає майор. Доводилося Віталію Світличному разом зі своїми підлеглими рятувати бійців і з інших частин, де взагалі не було медиків, допомагали й місцевим жителям. «Найстрашніше, коли приносять поранених дітей. Це жахливо, так не повинно бути», — із болем каже він. У військовий час мирні хвороби відступають «Лікарю на передньому краї треба бути і хірургом, і лікарем загальної практики, і отоларингологом, й офтальмологом, тобто необхідно пригадувати всі свої знання зі всіх спеціальностей. Адже, як і в мирний час, у військових умовах бійці теж хворіють на різні хвороби», — розповідає лікар. Хоча, з іншого боку, деякі мирні захворювання відступають. Так, наприклад, незважаючи на спартанські умови проживання (військові в основ-ному жили в бліндажах та бункерах), Віталій Світличний не пригадує серед вояків епідемій грипу навіть узимку. «Звичайно, деякі бійці хворіли на ГРВІ, але все проходило в дуже легкій формі, навіть із температурою до мене зверталися одиниці», — каже він. Волонтери — помічники військових Дуже вдячний військовий медик волонтерам, які фактично й забезпечували військо всім необхідним: харчами, речами, одягом, медикаментами. «Дякуючи волонтерам, ми не мали проблем із медикаментами. Якщо щось закінчувалося, ми телефонували їм, і вони швидко доставляли все необхідне», — каже він. Звичайно, деякі медикаменти та обладнання військовим медикам доставлялися централізовано через Міністерство оборони. Але їх отримання було пов’язане з великою бюрократичною тяганиною, тож, за словами Віталія Світличного, на сьогодні армія без допомоги волонтерів узагалі б не вижила. Фронтовики сподіваються на оновлення армії Із фронту Віталій Вікторович разом зі своїми побратимами з першої хвилі мобілізації повернувся наприкінці березня. Як добиралися до дому — окрема розмова. Їхали військові з Донеччини до Чернігова понад три доби, стояли по 5—6 годин на кожній зупинці, не стільки їхали, скільки документи оформлювали — купу довідок на кордоні кожної області. «Нас планували зустрічати з оркестром та квітами. Але поки ми доїхали, уже всі квіти зів’яли, а оркестранти пішли відпочивати, — жартує фронтовик. — До честі нашого комбрига Андрія Грицькова (зараз він служить в інший частині), у Гончарівському всіх бійців звільнили протягом двох годин. В інших частинах бійцям довелося чимало понервувати з приводу знищеного на фронті майна», — говорить він. Зараз майор Світличний продовжує служити в першій танковій бригаді. Як і інші фронтовики, сподівається на добрі зміни в армії. Але поки що, на жаль, армійська бюрократія перемагає. «Через кар’єристів та бюрократів ми знову втрачаємо армію, яку з таким трудом відродили в боях. І це мені, як і іншим фронтовикам, дуже болить», — каже бойовий офіцер. Олена БЕРЕЗКІНА, Чернігівські відомості | |
|
| |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |