07:29 Вхід Господній в Єрусалим, Вербна неділя | |
Цього року на 24 квітня припадає свято — Вхід Господній в Єрусалим, Вербна неділя, яке святкують в останню неділю перед Великоднем. За євангельською оповіддю Ісус Христос велике чудо сотворив у Віфанії — воскресив Лазаря, який уже чотири дні лежав у гробі. Більшість людей знало і ввірувало в чудо й чекало приходу Його в Єрусалим до свята Пасхи. Начальники іудейські, фарисеї і книжники, сповнені злості і заздрості, вирішили убити Ісуса Христа. Вони дали розпорядження повідомити їм, коли Він прибуде в Єрусалим. Відаючи, яка участь чекає на Нього в Єрусалимі, Господь сказав учням своїм, що скоро почнуться його страждання. Ось Він разом з учнями вирушив до Єрусалима на свято Пасхи. Наблизившись до цього міста, де, як Він знав, на Нього чекали страждання і смерть, Господь сказав двом своїм учням: «Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, знайдете прив’язане осля, що на нього ніколи ніхто не сідав із людей. Відв’яжіть його і приведіть. Коли ж вас хто спитає: «Нащо відв’язуєте?», відкажіть і ому так: «Господь потребує його». Вони виконали Його прохання і привели Йому осля. Пославши свою одежу на осля, посадили на нього Ісуса. Його зустрічало багато народу. Люди з пальмовим віттям вийшли до Нього й вітали: «Осанна! Благословенний, хто йде в Ім’я Господнє! Цар Ізраїлів!». Як відомо, кінь є символом війни, бо на війну воїни колись вирушали на конях, а осел є символом миру, бо він Надто повільний і придатний лише для роботи в мирні часи. Коли цар повертався з військового походу, то звичайно їхав на коні. Іудеї чекали царя-завойовника, але Христос в’їхав до Єрусалима верхи на ослі, мирній тварині. І вся проповідь Ісуса Христа була про царство миру на землі. Люди гадали, що Ісус Христос прямує до Єрусалима, щоб стати царем, тому й зустрічали Його вигуками, якими завжди вітали царів. А коли увійшов Він до Єрусалима, то завирувало місто, питаючи: «Хто Цей?». Люди ж казали: «Це й є Ісус, Пророк із Назарету Галілейського». Коли Він наблизився і місто побачив, то заплакав за ним і сказав: «О, якби ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги валом тебе оточать, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позаставляють каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх».... І ввійшов Він у храм і повиганяв торгашів, до них кажучи: «Дім Мій — дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбійників». Кожного дня Він у храмі навчав. А первосвященики, книжники, фарисеї замишляли, як Його вбити, але не могли нічого вдіяти, бо всі люди горнулись до Нього і слухали його. У день славного входу Ісуса до Єрусалима ми святкуємо Цвітну, або Вербну неділю, в яку освячують у церкві гілочки з лози або верби і роздають людям. Празник торжественного в’їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття. Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви. Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в’їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесіння. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співали різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в’їзду до Єрусалима. Приблизно через дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єрусалима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гімни і псалми, що закінчувалися окликами: «Благословен, хто йде в ім’я Господнє». Похід замикав єпископ із своїми помічниками. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні. Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: «неділя Ваїй», Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія», а в народі ще: «неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця». Усі ті назви пов’язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються. У Вербну ж суботу святять у церкві вербу, якій народ надавав магічних властивостей: вона відвертає бурю, грім, а кинута в полум’я, – гасить пожежу. Коли у Вербну неділю з церкви виносили посвячене вербове галуззя, діти намагалися відщипнути пухнастенького «котика» і проковтнути, бо, вважалося, що горло не болітиме. Повернувшись із церкви, господарі втикали більші галузки біля дороги чи на городі – щоб свячене дерево пустило глибоке коріння. Вербу саджали біля криниць у полі, щоб вода була чистою і холодною, у ярах – щоб зупинити ерозію, біля річок, щоб захистити береги від обвалів. Верба була необхідною і в господарстві – для плетіння колисок, кошиків, для вудження риби, для тинів тощо. Зазвичай на Вербну неділю били свяченими галузками дітей і приказували: «Не я б’ю – верба б’є, Недалечко красне яєчко, За тиждень – Великдень! Не вмирай, не вмирай, Великодня дожидай! Будь великий, як верба, А здоровий, як вода, А багатий – як земля!». Джерело: «Чернігів стародавній». | |
|
| |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |