18:17 Патріарх чернігівського дерев’яного зодчества | |
Старовинний Чернігів, як і будь-яке місто з більш-менш давньою історією, завжди нагадує знамениту цибулину: під шаром нового завжди буде прошарок давнього, під оболонкою парадности, монументалізму та величі неодмінно відшукається прожилка буденного, минущого, але хто сказав, що конче — нецікавого?! Є у Чернігові старенький район зі своїми традиціями, історіями та шармом — «Землянки». У давнину його складали всього чотири вулиці: Яропольська, Воскресенська, Михайлівська та невелика вуличка-дорога, що була водночас західною околицею міста, відтак і звалася згодом просто — Західна. Між тими вуличками, як гриби, чаїлися хатки містян. Здебільшого район був населений бідним єврейством, хоча, звісно, проживали тут і заможніші євреї, так звані «пуріци» — Шильмани, Крамські, Мачерети. Тут жив і відомий чи то підполковник, чи то ротмістр, чи то відставний поліцмейстер Володимир Ізмаїльський, сизоносий шанувальник spiritus vini, який шокував чернігівців першим власним автомобілем далекого 1906-го, тут же в старому будинку Лапідуса збиралися ортодоксальні юдеї у радянську добу, коли синагоги міста було ліквідовано… І над усим цим завше здіймався він — найстарший, такий давній, що здавалося, буцімто спочатку виріс він, а вже довкола нього оселялися сусіди: будинок Терентія Шарого. Ця будівля була свого часу воістину колосальною: настільки могутній та високий цегляний цоколь перетворював «житловий погріб» на повноцінний поверх, даючи будинку право іменуватися хмарочосом серед своїх приземкуватих сусідів. Точна дата його побудови навряд коли стане відомою, але уявлення про вік нам дає одна цікава ремарка: при описі будинку 1872 року він вже названий старим, тож, понад півтора століття існування ця ще й досі велична будівля у своєму активі гарантовано має. Але цікавий будинок не лише витонченими архітектурними прикрасами, включно з унікального «крою» полотенцями на фронтонах, але й своєю пікантною історією, адже за стрімкими стінами та байдужими до цікавого глядача вікнами свого часу містився найстаріший відомий чернігівський бордель. Складно сказати, чи нарікали клієнти закладу на сервіс, та вік цього царства червоних ліхтарів і гардин натякає на те, що проблеми якщо й були, то вирішувалися «полюбовно». Але не лише амурними справами славний старовинний колос Землянок. Уже в ХХ столітті будинком володіла не менш колоритна династія — рід спадкових кондитерів Гошко. Grand-mère сімейства свого часу, ще до революції, завоювала собі славу неперевершеної якості пряниками. Кажуть, ті пряники отримали найвищу похвалу навіть у Парижі, а тут — поставлялися до столу нобілітету тодішньої столиці, інколи й до столу Зимового палацу. Як з’ясувалося пізніше, секрет неперевершеності, як і все геніальне, був простим: карбонат амонію, він же харчовий амоній, або просто й дещо фамільярно — амоняк. Нині ним користується безліч любителів випічки, тоді ж провидіти його разючий потенціал змогла лише ця мудра жінка, що робить велику честь її кулінарним талантам. Нащадки не відставали, продовжуючи кондитерську справу й досягаючи в цьому своїх, можливо й скромніших, але персональних висот. З часом будинок змінив власника на власників, подекуди підзабулася його непересічна історія, але він, як завше, із задоволенням ніжить на сонці давні стіни й ніколи не проти побачити біля себе когось. А вже що про себе розповісти найуважнішим він знайде, повірте… Джерело: Цікавий Чернігів | |
|
| |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |