13:02 Покинуті села на Чернігівщині... | |
Сонячного травневого дня вирушаємо до сіл Менського району, які залишилися без людей. Неймовірною красою зачепила душу природа на території Сахнівської (колишньої Ленінівської) сільради. Буяє весняна зелень. Голосно щебече птаство. Йдеш лісовою дорогою, наче десь на безлюдному острові: ні машин, ні людей, ні будь-яких ознак цивілізації. І не віриться, що люди тут жили. І не дуже давно. І це не лісова дорога. Знову цвітуть каштани Ми в селі Яськів. Знайшли лише одну розвалену хатину та ще пару зарослих погребів. Місця колишніх дворів можна визначити лише за старими плодовими деревами та розлогими кущами бузку. Там, де колись був клуб та магазин, височіють дерева: акації, клени, берези. А в сусідніх Червоних Горах ще збереглися декілька будинків. Без вікон і дверей, розворочені шукачами заліза, цегли та іншого. На деяких уцілілих печах ще лежать останки подушок. Серед мотлоху – залишки ткацького верстату. Потрапила на очі почесна грамота Шкінь Ользі Ігнатівні з нагоди 50-річчя заснування колгоспу: «за долголетний и плодотворный труд в колхозном производстве». Квітнуть величезні каштани. Багато років тому господар посадив їх біля свого дому. Плететься вже здичавілий виноград. Прошурхотіла в траві яскраво-зелена ящірка. Гуляє вітер по хаті, десь у печі звила гніздо пташина, вилетіла, перелякана неочікуваною появою людей. Колись тут жили люди. Будували собі житло, тримали худобу, працювали зранку до ночі. Співала на світанку коса у вправних руках косарів, мукало-мекало господарство, сміялися діти. Життя плинуло у всіх його проявах. Селяни переживали і особисті, і суспільні негаразди. Сподівалися на світле майбутнє. Сади насаджували, щоб і онуки-правнуки смакували фруктами. Та з часом багато що змінилося. Діти розлетілися в пошуках кращої долі. Розвалилися колгоспи. З’явилися проблеми з працевлаштуванням. Так поволі й залишилися в селі майже одні пенсіонери. А з часом – одні старі, які доживали віку в своїх домівках. По дорозі нам трапилося кладовище, де й знайшли останній прихисток місцеві трударі. Доглянуте, прибране вишиваними рушниками. Останні поховання датовані 2008 роком. А перші письмові згадки про Святі Гори (Червоними вони стали при радянській владі) відносяться до 1882 року. Назва походить від криниці на підвищенні лівого берега річки Снов. У далекому 1897 році тут було п’ять дворів, 28 жителів, каплиця і культова криниця. Буває, в село повертаються Як розповів Сахнівський сільський голова Віктор Джима, коли 10 років тому він заступив на цю посаду, по сільраді було зареєстровано 1212 жителів. А по самій Сахнівці – трохи більше 800. На сьогодні в Сахнівці зареєстрований 561 житель. – У Яськові давно вже ніхто не живе, збереглися там тільки дві хати, – розповідає Віктор Васильович. – А в Червоних Горах раніше жило багато людей, там була і початкова школа, і промислові розробки торфу. Коли я прийшов сюди на роботу, там вже ніхто не жив. Зараз офіційно зареєстровані чотири людини, але вони там не мешкають. Їдуть влітку як на дачу. На жаль, села вимирають швидкими темпами. – Молодь не охоче залишається в селі. Хоча умови в нас є, – вважає сільський голова. – Якщо нормальна людина і хоче працювати, то знайдеться робота. Є в нас і такі молоді сім’ї, що повернулися в село. Закупили техніку, орендують у людей земельні паї, обробляють і мають непогані статки. За словами Віктора Джими, у Сахнівці є фельдшерсько-акушерський пункт, клуб. Проводяться різні культурні заходи. Дороги ті, що були в комунальній власності, відремонтували в Сахнівці, Климентинівці, Кам’янці. Впроваджують проекти по освітленню населених пунктів, які до 2020 року планують завершити. Є в Сахнівці і школа, зараз там навчається лише 33 учні. Торік у населених пунктах, що належать до Сахнівської сільради, народилося тільки троє дітей. Ось на такій невеселій ноті закінчилося наше спілкування. Що вже говорити про села, коли з міст усе більше людей їдуть на заробітки за кордон. Але чомусь подумалося, що колись люди ще повернуться до села. Все в цьому світі циклічно. Можливо, втомившись від надшвидкого темпу цивілізації, загазованості великих міст, різних ґаджетів, у людини виникне потреба бути ближче до природи, до землі-матінки. Захочеться своїми руками вирощувати екологічно чисті продукти, дихати чистим повітрям, пройтися босоніж по зеленій траві. І коли побачила (не вказуватиму де, аби не нашкодити людям) прищеплені молоді деревця та доглянуті грядки, зрозуміла, що не все ще втрачено. Надія є. Джерело: Сусіди | |
|
Всього коментарів: 0 | |