реклама партнерів:
Головна » 2020 » Лютий » 12 » Історія шахових змагань Чернігівщини. 9. Часи лихоліття (1914-1921 рр.)
08:41
Історія шахових змагань Чернігівщини. 9. Часи лихоліття (1914-1921 рр.)
Історія шахових змагань Чернігівщини. 9. Часи лихоліття (1914-1921 рр.) Шахове життя Російської імперії, як і у всьому світі, стрімко розвивалося. Однак Перша світова війна (1914-1918) звела нанівець майже всі здобутки, а громадянська війна в Росії і більшовицькі війни з Україною остаточно все зруйнували.

18 липня 1914-го в німецькому Манхеймі стартував потужний турнір майстрів, із кількома побічними змаганнями для менш кваліфікованих шахістів та любителів. «Здається, жоден турнір не мав так багато росіян у своєму складі, багато хто приїхав також у якості глядачів», – повідомляв «Шахматный вестник». А за два тижні розпочалася війна, всіх представників Росії (26 чоловік) відразу затримали і вони опинилися в становищі полонених. У тому числі Олександр Алєхін, Петро Романовський, кияни Юхим Боголюбов і Федір Богатирчук, а також провідні члени Петроградського шахового зібрання.
Відтак щойно створене Всеросійське шахове товариство кілька років займалося визволенням російських шахістів із полону. Когось відпустили за кілька тижнів (Алєхін, Богатирчук, які мали слабке здоров’я й були непридатні для робіт), інші провели в Німеччині кілька років.

З перших днів Першої світової частина гравців була мобілізована на фронт, інші зголосилися добровільно. Навіть у Петербурзі та Москві шахове життя практично завмерло, а шахові клуби реквізовані під шпиталі. Як повідомляв «Шахматный вестник» восени 1914-го: «шахове життя в Петроградському шаховому зібранні зовсім завмерло: приміщення зайняте лазаретом, шахісти збираються в одній маленькій кімнатці й грають лише легкі партії».
Минали місяці, війна набирала обертів, тож ситуація тільки погіршувалася. Лише в жовтні 1915-го в Москві відбувся турнір гравців І-ої категорії. Але то був лише одиничний епізод. Наприкінці 1916-го припинив вихід «Шахматный вестник» – єдиний шаховий часопис тих років. Безпросвітні реалії того часу найкраще проілюстрував Олександр Алєхін: «Московські шахісти, перебираючись з місця на місце, з однієї квартири на іншу, разом із бібліотекою і всім інвентарем, не дивлячись на паливну кризу та інші нездоланні перешкоди, нарешті дожили до 1919 року…».
У Києві Олександр Алєхін, перебуваючи тут проїздом як уповноважений Червоного Хреста навесні 1916-го, встиг зіграти три партії з Олександром Евенсоном. У 1918-му, коли за гетьмана Павла Скоропадського життя в Україні на деякий час налагодилося, пройшов цікавий турнір в Одесі, відбулися змагання в Полтаві.
Зрештою не забарилися й сумні новини: одні загинули на фронті, інші у військових баталіях 1917-1920 років. Влітку 1919-го в Києві розстріляний денікінцями кількаразовий чемпіон міста, надзвичайно талановитий і перспективний Олександр Евенсон (який, щоправда, працював в ревтрибуналі). На румунському фронті в 1917-му загинув ще один київський шахіст В. Самсонов. А в Самарі в 1920 р. помер від тифу відомий організатор турнірів за листуванням Сергій Миротворський.
Були й такі, що просто емігрували подалі від більшовицької влади: Акіба Рубінштейн опинився в Швеції, Арон Німцович у Данії, Олексій Селезньов і Юхим Боголюбов у Німеччині, Євгеній Зноско-Боровський і ледь не розстріляний чекістами в 1918-му в Києві Осип Бернштейн знайшли притулок у Франції. Схожу історію мав і Олександр Алєхін, його арештувала одеська ЧК і засудила до розстрілу. Дивом врятувався. Але в Німеччину він виїхав пізніше, весною 1921 р.

Лихі роки повністю перетасували й без того скромне шахове життя Чернігівщини. Олександр Андріяшев після трьох десятиліть відряджень у Ревель та Петербург таки повернеться в Україну, але мешкатиме в Києві та й у шахових змаганнях помічений не буде. Зникнуть будь-які сліди Антона Классена. Теж саме можна сказати й про Чеслава Бржеського, хоча наприкінці 1920-х в одному з київських змагань промайне таке прізвище – чи то справді Чеслав Люціанович, чи лише однофамілець. Шахову кар’єру продовжить лише М. Шестериков, який вигулькне аж на берегах Волги, у Саратові. Він багато гратиме, досягне певних успіхів, тож про саратовський період життя Шестерикова ми ще поговоримо.
У радянському Чернігові все доведеться починати з нуля. Тим більше, що дореволюційне шахове життя міста обмежувалося лише чотирма прізвищами. Про якісь гуртки, клуби, турнірі мови не йшло. Нову епоху прийнято пов’язувати насамперед з ім’ям Миколи Михайловича Вербицького. У 1914 р. на студентських турнірах у Петрограді він здобуде високу І категорію (рівень сучасного майстра спорту, вище були лише маестро – аналог гросмейстерського звання). Інженер за освітою, Вербицький мав бути мобілізований в армію під час Першої світової війни, хоча ніяких даних за той період не маємо. У 1917-1918 рр. майже рік провів у лавах Червоної армії, там же перебував у січні-червні 1920 р. Сам Вербицький про ті часи ніколи не згадував, хоча радянська пропаганда завжди була готова розпіарити боротьбу у лавах «робітничо-селянської» проти «ворогів трудового народу». І, вочевидь, лише влітку 1920-го Микола Михайлович приїде (чи повернеться – точно не скажемо) в Чернігів.
Спершу працюватиме за фахом, в управлінні водного транспорту (серпень 1920 – квітень 1922 рр.), і тільки з 1 травня 1923 р. займеться шаховою роботою у комітеті фізкультури. Тоді й розпочнеться нова епоха чернігівських шахів…

Сергій ГОРОБЕЦЬ,
спеціально для «Чернігівського формату»



Найвідоміший організатор шахових турнірів за листуванням початку ХХ століття Сергій Миротворський (1881-1920)



Альбом "Шахові турніри за листуванням С. Миротворського. Самара. 1907-1911"








Категорія: СПОРТ | Переглядів: 142 | Теги: історія, шахи, Сергій Горобець, Чернігівщина | Рейтинг: 0.0/0

QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Всього коментарів: 0
avatar