10:11 Козачка Надія Галковська на Дні вишиванки в Прилуках | |
Вишиванка – наша історія, обличчя нації, визнаний Україною та всім світом оригінальний бренд. Жодна інша країна не має такого унікального архетипу. Нині елементи народної української вишиванки використовують у своїх колекціях відомі модельєри. Вишиту сорочку, куплену в Києві, носить Мадонна. Бо це ж дуже стильно і красиво: одягай вишиванку та йди по життю!.. 16 травня Прилуцька міська бібліотека імені Любові Забашти розквітла різноманіттям яскравих кольорів – десятки усміхнених людей в одязі з традиційним національним орнаментом поспішали на свято вишиванки. І дуже знаково й символічно, що до книгозбірні приїхала дивовижна людина з Чернігова – Надія Галковська, спілкування з якою і стало головною родзинкою свята. Надія Миколаївна відома не лише на Чернігівщині, але й далеко за межами України. Талановита поетеса, автор багатьох книг та пісенних творів, перекладач з італійської, французької, англійської, лауреат престижних премій і конкурсів, мудрий педагог, громадський діяч, кавалер ордена Княгині Ольги. Та передусім її знають як автора слів знаменитої пісні «Козачка» (пані Надію так часто й називать ЗМІ та її чисельні друзі) на музику композитора Миколи Збарацького. Вони створили пісню в липні 1991 року, напередодні здобуття Україною Незалежності. Це був час піднесення національних символів, віри в те, що Україна нарешті піде своїм шляхом. Пісня про кохання до синьоокого полковника відразу стала справжнім українським шлягером ХХ століття. Не втратила вона своєї популярності й до цього часу. Головну козачку України зустрічали в Прилуках бузком, конваліями й трояндами, усмішками та вітальними словами. На честь чернігівської гості маленькі козачата, вихованці куреня Івана Сірка (керівник – Роман Зінченко) продемонстрували справжній бойовий гопак. А учениці гімназії №1 натхненно читали поетичні рядки Надії Галковської. Під час свята легендарна пісня звучала тричі – з відеоматеріалу у виконанні відомої співачки Раїси Кириченко, потім її по-особливому виконала сама авторка. «Козачку» також заспівали солістки Народного вокального колективу «Горлиця», яким підспівував увесь зал. Пані Надія розповіла про історію створення цієї пісні, яка є ровесницею нашої Незалежності, про свою багатогранну громадську роботу, про подорожі до інших країн. А ще – читала свої прекрасні вірші. При близькому спілкуванні виявилося, що головна козачка України дуже скромна, інтелігентна, безпосередня та приязна, надзвичайно розумна й цікава, елегантна та витончена жінка. У ній відчувається порода: одна з її прабабусь була дворянкою, інші предки товаришували з гетьманом Кирилом Розумовським і належали до старовинного козацького роду. Вона ретельно вивчає свій родовод і пишається ним. У її чернігівській квартирі багато автентичних родових речей. Одна з них – старовинне ексклюзивне дзеркало, зроблене відомим майстром на початку ХХ століття (два подібні зберігаються в історічному музеї та в садибі письменника Михайла Коцюбинського). Під час бомбардування Чернігова в роки Великої Вітчизняної бабуся хапала його, як головний скарб оселі, й бігла з ним до підвалу… Роки змінили дзеркало – на його поверхні з’явилися плями, але пані Надія не поспішає міняти амальгаму, бо вважає, що в цих плямах є зворушливий шарм і вони підкреслюють благородну старовину. Не зважаючи на щільний графік чернігівської гості, нам вдалося взяти в неї невеличке інтерв’ю. – Пані Надіє, Вашу «Козачку» вважають народною піснею, і це для неї – найвищя оцінка. Пісня має не тільки глибокий патріотичний смисл, вона ще й дуже романтична, трепетна, бо про кохання. Хто ж цей таємничий «пан полковник» і чому він саме «синьоокий»? – 1991-й рік був особливим: ми жили в очікуванні епохальних змін, переосмислювали історію своєї країни. Серед членів «Просвіти» були студенти, історики, художники, поети. Ми одягалися в український стрій, співали пісні Січових стрільців, проводили культурологічні походи «Козацькими шляхами»… Мені хотілося створити вірш про військового, тому що мужчина цієї професії є не тільки втіленням чоловічого начала, найкращих людських чеснот, він ще й захисник рідної землі. Його образ уже почав вимальовуватися, і я почала шукати аналог в історії. І знайшла. Це – Іван Богун, харизматичний і мужній, справжній народний герой. Хоробрий, красивий. Я відшукала його портрет – у нього дійсно були сині очі. У пісні – історія кохання жінки до чоловіка, і в цьому її коханні є повага, ніжність. Думала й над варіантом «кароокий», але залишила полковника все ж таки «синьооким». Мне здалося, що так краще… Творчість взагалі пов’язана з підсвідомістю, раціонального в ній мало, більше емоцій. Мені найкраще пишеться вночі: раптом народжується перший рядок, пішла рима, потім – ритм… Ритмів взагалі багато, невідомо звідки вони беруться – вони просто живуть в нас. – На Вас сьогодні така чудова сукня – суцільна вишиванка! Ви виглядаєте в ній, як українська шляхетна пані. Вона Вам дуже личить. Де Ви придбали таку ексклюзивну сукню? – Такі сукні дійсно носили шляхтянки. Це авторська робота однієї відомомої чернігівської майстрині. Крій у неї козацький, старовинний, сорочковий. Ось гляньте – тут є мережка, вишивка, ось тканий пояс – крайка, якій 100 років… Наша вишивка пішла з Трипілля. Всі українські орнаменти закодовані і мають особливий смисл. А чернігівській вишивці аналогів немає ніде, вона неповторна. – Усе свое життя Ви працюєте в звичайній сільській школі, викладаєте дітям музику, українську та світову літературу, читаєте Верлена та Данте, Ліну Костенко… – Я дуже задоволена тим, що працюю саме з цими дітками, для мене це щастя. Вони ближче до традицій української культури, до природи, до сільської праці. У селі немає музичних, мистецьких шкіл, а вони так тягнуться до творчості. Серед них є багато талановитих. Працювати з такими дітками – насолода. – Ви багато подорожували. Яке місто Вам найбільше подобається – Рим, Венеція, Париж? – Вони всі цікаві та прекрасні, кожне місто по-своєму. У Європі я почуваюся, як риба у воді. В Італії, у Франції друзі завжди просили мене говорити українською. Їм просто хотілося почути музику нашої мелодійної мови. Мене запрошували пожити та попрацювати в Римі, а ще – в провінції Шампань. Ментально я завжди з Україною. Тут моє коріння, моя душа. Дуже люблю Чернігів та Київ. – Яке враження справили на Вас наші Прилуки? – Я люблю мандрувати, особливо рідним краєм. Прилуки – старовинне, козацьке місто, пов’язане з князівською добою. Таке зоряне, різнобарвне, динамічне, чепурне. Старовинні будівлі в місті гармонійно межують із сучасною архітектурою, і все те – магазини, кафе, навчальні заклади, транспортні потоки, паркові скульптури й величні пам’ятки – потопає у зелених насадженнях, ніби в середземноморському міні-полісі. Центральний майдан має містичну притягальну силу, де навіть бруківка випромінює тепло. А самобутні храми схожі на дивні квіти… Піднесеного настрою і святковості надав нині столиці Приудайського краю знаковий День української вишиванки. Сотні прилучан вбрались у національний вишиваний одяг. І вулиці та площі розквітли ще більше новими, яскравими й рухливими барвами. Тож повертаючись із фантастичної подорожі сузір’ям «Прилуки», я посилаю крилату вдячність за гостинну зустріч у бібліотеці з чудовими прилучанами – талановитими, співучими, поетичними й мистецькими, а головне – справжніми та незламними патріотами України! Джерело: Олена Верба, Прилуки | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |