18:50 Вулиці давньої Мени | |
Питання найменування чи перейменування географічних об’єктів у багатьох випадках є предметом тривалих дискусій та довгих пошуків оптимальних рішень. Не стала виключенням й нинішня ситуація з перейменуванням вулиць. Причому, складність полягає не стільки в самому процесі перейменування, а в такому розв’язанні проблеми, щоб не залишати непотрібних клопотів нашим нащадкам, – інформує Дмитро Казиміров, кандидат історичних наук. Знаємо завдяки перепису Найбільш слушним видається звернення до історичного досвіду. Тим більше, що на сьогодні відомі історичні джерела, завдяки яким і жителі Мени мають нагоду дізнатися про те, якими були назви вулиць нашого міста у давні часи. У 1765 – 1769 рр. на території тодішньої Гетьманщини проводився наймасштабніший у XVIII столітті перепис населення, відомий історикам як «Генеральний опис Лівобережної України» або «Румянцевський опис Малоросії». Окрім поіменних списків мешканців міст та сіл, у ньому вміщена детальна інформація про забудову дворів, поля, луги, ліси, озера, худобу, ремесла, промисли, доходи населення тощо. Так само у 1768 році був здійснений перепис у Мені, яка була тоді сотенним містечком Чернігівського полку. В його матеріалах представлена фактично вся тодішня міська інфраструктура, включаючи відомості про географічне розташування, оборонні споруди, церкви та садиби менських жителів. Подорожуємо від замку Нашу подорож розпочнемо з території менського замку, що розташовувався на високому рівному місці, десь у районі сучасної стоматологічної поліклініки. Однак таким він вважався лише формально. Бо земляний вал, що його оточував, місцями взагалі розсунувся та довгий час не ремонтувався. Можливо тому, що у другій половині XVIII століття театр активних бойових дій перемістився далеко на південь України, а отже, підтримка обороноздатності міста втратила актуальність. На територію фортеці можна було потрапити через одні з чотирьох воріт, названі за напрямками до населених пунктів, на яких ці ворота стояли. Відомі Чернігівські, Сосницькі, Синявські та Киселівські ворота. До речі, ворота, що називалися Менськими, були у Березні та Сосниці. На відстані 50 сажнів (87,5 м) від оборонного валу текла річка Мена. У східній околиці містечка протікала річка Бабка шириною 1,5 саженя (приблизно три м), що впадала в річку Мену. В межах міських укріплень проходили дві вулиці – Сосницька та Глухівська. По вулиці Глухівській знаходилися дві нові дерев’яні церкви: Різдва Богородиці та Чудотворця Миколая. Останній храм був збудований за підтримки менського сотника Гната Сахновського на початку XVIII століття. У кінці століття церква згоріла й більше не відновлювалася. Поряд з храмами стояли стара дерев’яна дзвіниця, школа та шпиталь. Волинська, Гуринівка та інші Наступною згадувалася вулиця Волинська, назва якої стосувалася села Волинка (нині Сосницького району). На ній розташовувалася стара дерев’яна Михайлівська церква, школа та шпиталь. Поряд із міським валом проходила вулиця Гуринівка. Її назва може бути пов’язана з іменем козака Габріеля Гуриновича, який жив у Мені у другій половині XVII століття. Сьогодні – це район міста навколо вулиці 1 Травня. За межами міських укріплень у напрямку до Чернігова йшла вулиця Чернігівська, згадана в документі як «большая». Цілком ймовірно, що так само розташована сучасна вулиця Жовтнева. Напевно там, де й тепер, в ті часи знаходився дерев’яний міст через річку Мену. За необхідності сотенне управління організовувало його ремонт, у якому брали участь місцеві козаки та інші жителі. Не доїжджаючи до мосту, на Чернігівську вулицю виходив провулок, що називався Стасенків підсусідський. Тут мешкав козак Михайло Стасенко. Очевидно, навпроти нього на Чернігівську вулицю виходила ще одна під назвою Ребровка. Її назва, можливо, пішла від прізвища менських козаків – Ребро. На перехресті вулиць стояли дерев’яна церква в ім’я Святої Трійці, шкільна та шпитальна «ізби». Зараз у цьому місці перетинаються вулиці Гагаріна та Жовтнева. Чугаївку знають і сьогодні Вулиця Чернігівська з’єднувалася з Березинською, а з неї можна було повернути на вулицю Заріччя. По правій стороні Березинської знаходився провулок Москалівка. Також неподалік проходили вулиці Синявська (або Сенківка) та Чугаївка. Ця назва північно-західної частини сучасної Мени відома більшості жителів нашого міста. У східній частині містечка згадувалася вулиця Куковицька, що виходила на вулицю Бобирову (можливо, сучасна вул. Урицького. Назва могла бути пов’язана з родиною стольненських сотників Бобирів, бо частина їх володінь знаходилась у Мені). Неподалік від неї йшла вулиця Борзенська, шлях по якій до Борзни проходив через міст над річки Бабка. Сьогодні у цьому напрямку можуть пролягати вулиці Червоноармійська та Сидоренка. Наші предки мали глузд Всього, за підрахунками, у Мені тоді налічувалося 422 двори та 56 бездвірних хат. Населення становило десь 3500 – 4000 жителів. Загалом давати назви вулицям за географічними чи якимись іншими ознаками, прізвищами їх мешканців або засновників було досить поширеним явищем, що свідчить про стійкість традицій та наявність здорового глузду в наших предків. Зрештою, це й досить зручно. Тому саме такі назви з місцевим походженням ніколи не втрачають свого значення, століттями живуть в людській пам’яті і не викликають зайвих запитань. Дмитро Казиміров, кандидат історичних наук, menarada.gov | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |