реклама партнерів:
Головна » 2015 » Грудень » 31 » 1 січня – день народження Степана Бандери
12:40
1 січня – день народження Степана Бандери
1 січня – день народження Степана Бандери 1 січня 2016 року виповнюється 107 років від дня народження Степана Бандери, одного з найвідоміших у вітчизняній та світовій історії лідерів українського національно-визвольного руху.

Під час революції Гідності та в нинішній українській вітчизняній війні проти російського агресора його постать, вчинки, воля до боротьби за рідний народ з новою силою надихає суспільство, захисників України.

Наведемо кілька думок, висловлених ще 19 грудня 2008 року в Українському інституті національної пам’яті під час засідання круглого столу «Роль і місце Степана Бандери в українському національно-визвольному русі 20-50-х рр. ХХ ст.» до 100-річного ювілею цієї легендарної постаті.

В’ЯТРОВИЧ Володимир Михайлович – кандидат історичних наук, начальник галузевого архіву Служби Безпеки України:
«У першу чергу, хочу зазначити, чому постать Бандери є неоднозначною – бо ще за життя він став символом, і, напевно, сила символу полягає в тому, що ним або дуже захоплюються, або його дуже ненавидять. Це хрест, який випав на долю Степана Бандери – ще за життя стати символом і протягом всього життя бути ним. Якщо говорити про його особисту біографію і біографію його родини, то це своєрідний фокус історії України ХХ століття. Через його родину пройшли польські, радянські, німецькі репресії, він особисто через все це пройшов, то, відповідно, він став символом в своєму протистоянні проти всього антиукраїнського. Відповідно, його зробили уособленням всіх міфів, які були потрібні для поборювання українського визвольного руху. Ці міфи і закиди, як от тероризм, нібито співпраця з буржуазними розвідками, співпраця з німцями і так далі – все це зосереджувалось на постаті самого Степана Бандери. Я думаю, не варто переказувати біографію Бандери, всі присутні з нею знайомі і нема жодних сторінок в біографії С. Бандери з точки зору українця і української історії, які мали б викликати якісь застереження і за які українець-патріот мав би червоніти».

«Треба представляти С. Бандеру в ширшому контексті української історії, тобто, як одного з діячів цього визвольного руху, прирівнювати його із Симоном Петлюрою, Іваном Мазепою та іншими діячами визвольного руху і показувати, що такі діячі, такого формату протягом всього часу найбільше шельмувалися тими силами, які не бажали того, аби український народ утверджувався і здобув свою незалежність. Ще важливіше – показувати Степана Бандеру в контексті світової історії, тобто показувати, що він є типовим діячем революційного визвольного руху, які були в інших країнах і та методологія, яка використовувалася українцями, була притаманна іншим народам. Я маю на увазі те, що можна провести аналогії С. Бандери з Юзефом Пілсудським, який теж проводив терористичні акти перш ніж очолити загальнонаціональний рух, можна прирівняти його з Менахеном Бегіном, який став героєм Ізраїля і навіть прем’єр-міністром, можна прирівняти його з Майклом Колінзом, який розпочав свою боротьбу як підпільник, а закінчив тим, що став одним з керівників Ірландської незалежної Республіки і таким чином можна буде зняти цю нездорову напругу і віддати належне цій людині, його місії в історії і врешті розірвати з цими радянськими міфами і стереотипами, які досі панують в українському суспільстві».

«Журналіст Зенон Завада: А чому Бандера став символом нації? Адже було багато достойних постатей в історії визвольного руху!
В’ятрович В.М.: Чому Бандера? Це ключове питання. На це питання важко відповісти. Якщо ми зрозуміємо чому Бандера, ми зрозуміємо історію України. Справді було багато людей, які ніби були більш заслужені, але тим не менш. Сьогодні кілька разів прозвучало, що Бандера був лише символом. Мене це дивує. Таке враження, що це було дуже легко. Він був символом до кінця. Це надзвичайно важливо. Подивіться на тих діячів, які боролися за незалежність України. Він говорив про їхнє знущання над цивільним населенням, і про наростання у молодого Бандери свідомості щодо захисту цього населення. І про стійкість Бандери у своїх поглядах. Подивіться на тих же політиків. Наскільки багато серед них скурились і не дотягнули до кінця свого хреста. А він був до кінця. Можливо саме через це він і став, бо він зумів бути символом до кінця».

ФАЙЗУЛІН Ярослав Миколайович – співробітник Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук:
«В Україні зараз є дійсно проблема, пов’язана із побутуванням низки міфів, що стосуються не тільки Степана Бандери, але і інших діячів українського визвольного руху. Спричинено це тим, що Україна впродовж 70-ти років не мала власної державності, ця держава відроджувалась, її знищували, але як факт – 70 років існувала радянська влада, влада, принесена на штиках ще у 1918 р. і історію України трактували історики тих режимів, які розділили між собою територію України – польські і радянські дослідники, які трактували її відповідно до інтересів власної влади і режимів. Саме тому і Симон Петлюра і Степан Бандера, і Роман Шухевич подавалися радянською пропагандою як злочинці і бандити без всяких підстав. Зокрема, щодо Романа Шухевича: після того, як йому надали звання Героя України, всі громадські слухання, буклети, брошури доводять, що Роман Шухевич не брав участі ні в масовому мордуванні людей, як про це заявляла польська і радянська історіографія, ні в погромах національних меншин України. Те саме стосується і Степана Бандери і Симона Петлюри: немає жодних документів, які свідчать про те, що вони брали участь у цілеспрямованому нищенні національних меншин, навпаки, є документи, які свідчать про те, що вони намагались захистити меншини. Дійсно були деякі випадки погромів, але вони були спричинені перш за все політикою тих тоталітарних режимів, що саме представники національних меншин їх підтримували. Цей рух був стихійним і навпаки, діячі визвольного руху намагались зупинити цей рух. Щодо самого С. Бандери, до його біографії, то варто сказати, що Степан Бандера фактично з перших днів народження опинився у вирі українського життя. Оскільки його батько був священиком, мати походила із священицької родини – це була родина інтелігенції, а інтелігенція в першу чергу страждала і в умовах першої світової війни, коли влада 4 рази переходила з рук в руки і фактично кожна нова влада переслідувала інтелігенцію, звинувачуючи у підтримці тієї чи іншої влади. Таким чином, в першу чергу, страждала сама інтелігенція. Як зазначав сам С. Бандера про ставлення російських військ в Західній Україні, вони поводили себе як загарбники: почали терор проти місцевого населення, брали закладників, депортували, захоплювали майно тощо. Вже з цього часу у Бандери заклались погляди про те, що треба захищати народ, відстоювати його інтереси і це стало передумовою його боротьби. Крім того, Бандера був одним з небагатьох провідників визвольного руху чи діячів в історії України, який до кінця дотримувався власних життєвих позицій. Взагалі в ХХ столітті можна назвати не більше 10-ти діячів, які залишалися вірними своїм державним ідеалам. Наприклад, С. Петлюра ще в 1926 р. стверджував, що потрібно боротися за власну державність і вже цими словами він становив загрозу для режиму. Так само і Бандера: фактично вже в 1959 р. в Україні масового руху не відбувалось, нібито не було ніякої загрози для існування режиму і, незважаючи не це, Бандеру вбивають. Чому вбивають? Тому що він вже є символом нації і те, що населення знає, що Бандера є за кордоном, що там гуртується українська інтелігенція і діячі –вже це трактується владою як загроза. Щодо подання Бандери як політичний бандитизм, то така тенденція спостерігається ще з часів української революції, коли будь-який рух, спрямований на відновлення державності, подавався як політичний бандитизм. Це було і в 1917 і в 1921 роках, коли в Україні діяла армія УНР, яка подавалася як бандитська, пізніше повстанські загони, які діяли і захищали населення, тим більше, що повстанський рух був досить масовим, і от та структура повстанських сил УПА, що пізніше була – той поділ, щось подібне було і в 1921 р., коли Україна була розділена на повстанські групи і повстанські райони, тобто цей рух мав тяглість, він продовжувався впродовж всіх 20-50-х рр., змінюючи лише форми. Навіть в кінці 20-х рр., як свідчать документи секретного відділу ГПУ, в Україні відбувалась величезна кількість повстань, населення не сприймало нову владу. І знову ж таки, щодо тероризму: у всіх документах радянських спецслужб будь-які прояви невдоволення владою подавалися як терористичні акти – це було радянське трактування. Зі сторони українського народу – це було прагнення відстояти власні інтереси і єдино можливий спосіб боротися, оскільки держави немає, армії немає, лише є можливість проводити боротьбу повстанським загонами або терористичними актами проти представників тих режимів».

БУТКО Сергій Володимирович – представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області:
«С. Бандера вже в історії України, він вже заробив собі ім’я. Вороги чи прихильники української держави відносяться до людей через призму: Бандера він чи ні. Найвища оцінка того, що він патріот це те, що радянська держава приговорила його до смерті і вбила. Тепер щодо терористичних методів: вони є невід’ємною складовою будь-якої революційної боротьби. Бандерівські методи боротьби можна було засуджувати, якби була альтернатива – альтернативи не було, ні в напівтоталітарній Польщі, ні тим більше в умовах Радянського Союзу. З приводу морального авторитету, то ми не знаємо, наскільки б успішною була б боротьба ОУН і УПА, якби стандарти поведінки українського патріота не визначив Бандера. Героїв в ОУН і УПА багато, але Бандера в 1935 і в 1936 рр. на Варшавському і Львівському процесах як крайовий провідник ОУН показав, що відданість українській справі важливіша за життя. Ми чомусь не говоримо про те, що саме ця відчайдушна діяльність в 1933 р. С. Бандери і крайової організації поставила на всю висоту українське питання і саме після розгрому польське суспільство і держава на Заході почали говорити про примирення з українцями. Далі 1941 рік – після 30 червня 1941 р. нацисти поставили перед ним альтернативу – або життя або відкликання Акта про відновлення української держави. Він обрав концтабір Заксенхаузен. Українські націоналісти і вояки УПА спокійно боролися за українську державу, бо моральний стандарт був вибудуваний і він не розчарував».

Олександр Майшев, член Національної спілки журналістів України
"Європейська Україна"




Категорія: ПОДІЇ | Переглядів: 1068 | Теги: СтепанБандера, Бандера, 1січня | Рейтинг: 5.0/1
Допомога проекту Чернігівський Формат - благодійний внесок

QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.



Всього коментарів: 0
avatar